У квітні про Олесю Гудименко заговорила уся країна: вчителька англійської мови школи №25 із Кропивницького перемогла на конкурсі для вчителів від Кембриджського університету. Серед більше ста учасників із різних країн ідея Олесі вразила експертів найбільше. Для свого проекту вона запропонувала своїм учням-одинадцятикласникам проїхатися в автобусі, який ішов у майбутнє, і при «перевірці квитка» зобразити, яку роль англійська може відіграти в їхньому майбутньому.
Розкажіть, як вам спала на думку ідея з автобусом?
Креативні ідеї завжди якось самі приходять, не можу сказати, що ми сиділи дуже довго: відправили буквально напередодні дедлайну. Діти надихнули на ідею, а реалізація прийшла сама: намалювали автобус на уроці, зробили його інтерактивним і вже потім приготували презентацію. Діти самі почали говорити, навіщо їм потрібно вивчити англійську: хтось хотів стати пілотом, хтось хотів фотографувати по всьому світу. Ідей було дуже багато.
Автобус – далеко не перша ідея, яку ви реалізували. Розкажіть про фотогру, в якій ви пропонували дітям робити фотографії та обмінюватися ними з іншими школярами.
Я називаю це Word Battle, бо це хороша гра для практики лексичних одиниць. Спочатку ми грали з друзями, а потім я вирішила пограти й з учнями. Для початку потрібно створити групу в будь-якій соцмережі. Ми обираємо зручний для всіх час, ставимо таймер та беремо дві теми – які вивчили або які тільки будемо вивчати. І діти мають надсилати тематичні фото однакових предметів, але бути при цьому в різних частинах міста.
Наприклад, у нас тема «Shopping», і тобі пишуть знайти гречку. Необов’язково для цього йти в магазин, але ти маєш надіслати фото з підписом англійською, що це таке. І я маю так само знайти гречку і відправити тобі. Команда, яка не знайде певного об’єкта і не надішле фото в заданий проміжок часу, програє.
Звідки діти беруть слова для гри?
Вони самі роблять список із 10-15 слів, збираються в групи і вирішують, хто яке слово буде шукати. Правило: це має бути щось реальне і з того, що є під рукою. У дітей добре працює фантазія, і вони можуть з підручних матеріалів щось зробити дуже швидко. Наприклад, у відповідь на фото ялинки вони надсилали фото кактуса, обмотаного скотчем. Або ж фотографують щось екзотичне: з теми «Їжа» присилають страви на кшталт ведмежих вух у сметані. Інша команда підписує, що це таке, і починається дискусія.
Ми завжди встановлюємо часовий ліміт на пошук фото. Команді, що виграє, я не даю домашнього завдання на вихідні. Батьки також радіють, що діти не сидять увесь день удома біля гаджетів. До того ж, діти відповідальні за певну частину міста: хтось живе біля парку, інший біля театру і так далі.
Чи грали ви колись зі школярами з інших країн?
Ми декілька разів грали на PenPal Friends із командами з Туреччини, Нідерландів та Японії. Але всі рази ми програли, крім одного – коли надіслали фото безпритульного пса.
Розкажіть, а які професійні сайти чи ресурси читаєте, щоб розвиватись як викладачка?
Не можу сказати конкретно. Щось бачиш, чуєш і складаєш пазл: так, оце можна переінакшити та спробувати, оце підходить, а це ні. Тепер із дітьми використовуємо Cambridge Online: на дисках є посилання для доступу до платформи, де вони грають та роблять вправи. Раніше користувались PenPal Friends: діти шукали собі друзів по листуванню. Звичайно, також використовуємо British Council.
Тепер я спробувала придумати щось нове і почала робити для них відео. Коли я щось не встигаю, то записую відео, і потім ми обговорюємо. Для прикладу, була тема «Crimes», і ми обговорювали, чи можуть діти порушувати закон. Ми вирішили зняти власне відео, і кожен мав залишити комент під ним, які могла прочитати тільки я. Потім учні мені сказали, що це краще, ніж писати твір, бо вони почуваються вільніше.
Учні теж можуть самі зняти відео, і ми його обговоримо. Не просто вийти до дошки і щось розповісти, а зняти ролик про якусь проблему та зробити коротку дискусію. Раніше ми використовували для викладу відео Viber, потім спробували Daily Motion, але почали коментувати інші люди, тож ми припинили їх там викладати.
Як з’явилася ідея брати участь у конкурсі Кембриджського університету?
Я завжди брала участь у ньому, але завжди посідала поважне перше місце з кінця. Тому цього року я була впевнена, що воно мене там знову чекало, але вийшло інакше.
Що справило найбільше враження під час подорожі в Кембриджський університет? Чи змінилося ставлення до професії?
Не можу сказати, що в мене змінилося ставлення до професії, бо я дійсно люблю свою роботу і не уявляю, як можна займатися чимось інакшим. Дуже сподобалося те, що там інше ставлення до людей: це країна, де хочеться посміхатися. Тепер я намагаюсь прищепити це дітям, щоб вони були дуже доброзичливими. Урок у нас починається з усмішки одне до одного та раунду компліментів, які потроху переводимо на англійську. Вчора мій четвертий клас обмежився фразою: «Nice dress!»
Ваша школа є центром проведення Кембриджських іспитів. Які в цьому переваги й чи це впливає на бажання дітей вчити мову?
Цього року двоє моїх учнів отримали бездоганні сертифікати. Дітям дуже подобається складати іспити, вони завжди чекають на екзаменаторів, навіть перед дзеркалом репетирують, як вони будуть вітатися, заходити, як сідатимуть. Після закінчення іспиту вони хочуть ще раз його скласти – думаю, це їх мотивує. Але мені хотілося б, щоб мотивація була не тільки в паперовому варіанті: можливо, зробити розіграш подарунків чи путівку на літню школу або ж онлайн-олімпіаду між учнями з цінними призами. Душа прагне більшого.
З якого віку ви рекомендуєте дітям складати Кембриджські іспити і як проходить підготовка?
Найменші з моїх учнів, хто складав Starters, – це були третьокласники. Ми зробили суботу днем підготовки, і це було не дуже складно, адже завдання іспиту збігаються із завданнями шкільного підручника.
Тепер у мене по суботах англійська мова для батьків і дітей. Щосуботи в нас змагання між батьками та дітьми. Минулого разу було 14 батьків і 14 дітей. Усі готуються, вивчають нові слова, і потім вони змагаються, складають діалоги, грають в ігри. Батьки навіть говорили: «Ти на уроці грався? Дай тоді я пограюся».
Як вам вдалося вмовити батьків займатися з дітьми?
Я запропонувала їм у нашій групі батьків у Viber, і вони зголосилися. На перше заняття ми вчили слова, а на друге вже шукали скарб. Я зробила такі станції на підлозі: знаєш слово – йдеш далі, не знаєш – чекаєш. Той, хто першим дійшов до фінішу, – виграв. Така діяльність дуже об’єднує, мені здається, що діти навіть почали краще навчатися, у них поліпшилась мотивація. Батьки ж бачать, що діти роблять на уроці, та й кажуть, що відпочивають і набираються енергії.
Як ще мотивуєте дітей вивчати мову?
У нас є система винагород, які ми називаємо від англійського «merits». Меріти можна отримати тільки за контрольні чи самостійні роботи. Якщо написали контрольну на високу оцінку, отримують меріт, я клею їх у щоденник. Потім діти можуть обміняти їх на інші меріти, більші за розміром, за які вони можуть «купувати» блокноти, ручки, розмальовки.
Є правда один приз, який хочуть усі, – це біле горнятко з написом «Cambridge» за 35 мерітів (хоча найбільша кількість, яку вони можуть заробити, – 30). Вони жаліються, що кожного року вона дорожча, і обіцяють собі її купити наступного року. Щороку ця чашка стоїть, як пам’ятник.
Усі транзакції відбуваються англійською: дитина має підійти до мене або продавця (старшокласника) та пояснити, що саме вона хоче купити і скільки в неї є мерітів. Коли хтось має цілий мішок словничків, ручок, блокнотів, то ті, що вчилися погано, наступного року хотітимуть виправитися. Кожен урок запитують: «А ми будемо писати диктант? Ні? А самостійну в кінці уроку? Теж ні? Давайте хоч щось напишемо!»
Як ви мотивуєте підлітків?
Попередній клас я вела з п’ятого класу, і в нас була система «це тобі потрібно, а не мені». Проте я завжди намагаюсь донести до них дві речі. У мене була учениця, яка виграла FLEX. Сім’я, у якій вона жила, подарувала їй подорож по островах світу. Я попросила її зняти відео з найсучаснішого лайнера, на якому вона подорожувала. І, коли діти перестають навчатися, ми переглядаємо це відео і обговорюємо, чого можна досягнути, знаючи англійську. Хоча, звісно, цього вистачає на пару місяців: потім вони знову перестають вчитися.
Після подорожі в Кембридж я зробила для них власне відео про те, як відбувається навчання в коледжі Гомертон. Показувала будинки, вулиці, транспорт і в кінці зробила мапу, де можна працювати, коли ти маєш престижну освіту. Щоб вони розуміли, що це класно.
- dsq_needs_sync:
- 1
