Ще трохи, і не залишиться нікого, хто зможе навчати наших дітей та онуків, – педагогиня про виклики своєї професії

Працювати вчителем – це цілодобова робота, й не тільки під час уроків і на перерві.

Вчительство – це важка щоденна праця, яка не має меж ні у часі, ні у силах. Вона потребує 100-відсоткової віддачі: недоспаних ночей, днів, сповнених тривог і переживань, цілого океану невичерпних ідей. Зрештою, працювати вчителем – означає жити цим і любити понад усе на світі.

Однак, як і будь-яка професія, вчительство стикається з важкими викликами, які не кожен може прийняти. Про це у своєму пості в групі “Батьки SOS” розмірковує пані Вікторія, вчителька київського НВК “Щастя”.

Шановна спільното батьків! У цей непростий час ми маємо допомагати один одному!
Я вже не один рік читаю пости в групах, – сама є вчителькою і мамою, – і була незадоволена деякими моментами у школі. Але зараз ситуація у світі дуже важка, зростають незадоволення, гнів та погіршується нервовий стан населення. Конфлікти загострюються, і вчителі почали змінювати сферу діяльності саме для того, аби уникнути конфлікту. Звісно, є ті, хто переходить межі, погано працює, морально вигорів, але не лише в освіті є такі кадри – вони присутні в будь-якій сфері діяльності.

Однак повірте: є вчителі, які обожнюють свою роботу, віддають себе на 200%, присвячують їй більшу частину свого життя і часто за рахунок часу своєї родини, своїх дітей.

У багатьох і досі немає можливості купити собі додому окремий комп’ютер або якісний смартфон (багато вчителів – матері, які самостійно виховують дитину, тому що немає часу на особисте життя). Працювати вчителем – це цілодобова робота й не тільки під час уроків і на перерві. Це постійні зошити, пошук нового і цікавого матеріалу, спілкування з батьками, заготовки й наочності.

Праця вчителя зараз «не в моді». Погляньте, хто вступає у педагогічні виші: лише декілька відсотків – за покликанням, а основна маса тому, що бал ЗНО не дозволяє обрати інше місце навчання.

Я з болем у душі відкриваю групу «Вакансії для освітян», і там щодня десятки вакансій у школах Києва. Ніхто не йде працювати у школи, вчителів початкових класів взагалі немає. Зарплата молодої вчительки 4200 гривень, а відповідальності – на мільйон. Старі йдуть, не витримуючи пресинг з боку батьків (іноді й начальства), а молоді, почувши суму заробітної плати, сміються і йдуть у торгівлю.

Мій пост про те, що ще трохи, і не залишиться взагалі нікого, хто зможе навчати наших з вами дітей і онуків. Ми забули, що у нас є спільний і головний інтерес – якісна освіта для дітей! Працюймо не в умовах війни, а будуймо партнерські стосунки батьки-вчителі-діти, допомагаймо один одному у цей непростий час. Не потрібно рахувати, хто і на яку суму виконав видиму оку роботу. І тоді ми досягнемо високих результатів.

Звісно, не можна закривати очі на тих «особистостей», які порушують закон. Не проводьте паралелі між ними й іншими вчителями, які дійсно гідні цього звання. І повірте: нас більшість і ми готові до змін!

Джерело.