Психологи: що не дозволяє учителям та батькам знайти спільну мову?

Психологи назвали сім причин, через які батьки та педагоги опиняються по різні боки барикад та не знаходять взаєморозуміння, – інформує EtCetera

ВИГАДАНИЙ ІДЕАЛ. Всі батьки мають власне бачення того, якими мають бути школа та вчитель. Воно формується під впливом різних факторів задовго до того, як дитина починає навчання. А ідеал зазвичай рідко співпадає з реальністю.

РІЗНИЦЯ У ПОВЕДІНЦІ ДІТЕЙ. Учні дуже по-різному можуть поводитися в школі та вдома. Батьки, які звикли бачити та сприймати свою дитину з певного боку, можуть не здогадуватися про інші грані її особистості. Саме тому вони часто не вірять розповідям вчителя про погану поведінку їхньої дитини: «Такого просто не може бути! Вдома він слухняний і допомагає по господарству». До речі, дуже часто так і є.

Психологи зазначають, що буває і навпаки – коли юнацький бунт спрямований на домашніх, а у школі учень заспокоюється та відволікається на навчання та спілкування з друзями.

УЯВЛЕННЯ ПРО НЕПОТРІБНІ ПРЕДМЕТИ. Іноді батьки мають власне уявлення про те, які предмети є важливими, а які – ні. Наприклад, вони вважають, що якщо дитина в майбутньому буде вступати на економічний факультет, то «смикати» її через історію або українську літературу непотрібно. Проте кожен вчитель цінує свій предмет і не готовий миритися з чиїмись «рейтингами». До того ж, усі дисципліни по-своєму важливі та впливають на загальний розвиток дитини.

Виходить, що батьки нервують, коли учню доводиться витрачати багато часу на «непотрібні предмети» через високі вимоги вчителя, а педагог з цим не згоден, бо вимагає знань відповідно до програми.

ОСОБИСТІ ВЗАЄМИНИ. Діалог з учителем багато в чому залежить від взаємин дітей та батьків. Педагоги часто мають справу з ситуацією, коли учень, отримавши низьку оцінку, звинувачує вчителя: не так спитав, погано пояснив, недооцінив. Так зазвичай вчиняють діти, які є жертвами батьківського перфекціонізму, який передбачає сувору відповідальність за оцінку та заперечення права на помилку.

Страх перед негативною реакцією батьків змушує дитину налаштовувати маму і тата проти вчителя. Так дитина захищає саму себе.

СУСПІЛЬНА АГРЕСІЯ. Останнім часом ми чуємо багато поганих новин про школу. На телебаченні, у пресі, соцмережах створюється образ школи як суспільного аутсайдера.

Школа, звичайно, не ідеальна. У ній, як і будь-якій іншій організації, були, є і будуть люди з різним характером та інтелектуальним рівнем. І про проблеми у школі не потрібно мовчати. Проте і ставитись до навчального закладу заздалегідь з упередженням також не треба.

Найвагоміша причина усіх конфліктів – високий градус агресії та озлобленість людей. Вихід один – прагнути до взаєморозуміння, а не взаємних звинувачень.

СПРИЙНЯТТЯ ОДИН ОДНОГО ЯК ВОРОГІВ. Учителі та батьки часто розглядають свої стосунки як особистісні, користуючись принципом «люблю – не люблю». Але відносини в цій галузі мають бути діловими, заснованими на умінні слухати і чути одне одного. Розмова батьків з педагогом має бути конструктивною, а взаємини – кроками назустріч.

НЕВМІННЯ СПІЛКУВАТИСЯ. Тон «робить фразу». Якщо він не витриманий, то навіть звичайні слова в поєднанні з інтонацією і відповідним виразом обличчя не приховають вашого ставлення. Розмова в такому випадку не складеться.

Якщо одна зі сторін є некоректною або грубою, варто зупинити її. Кожен маєте право припинити такий діалог спокійно, доброзичливо, без звинувачень, сказавши: «Вибачте, я не можу продовжувати цю розмову».

EtCetera