Повага учнів: що це і звідки береться?

Повага – основа комфортних, гідних відносин між друзями, родичами, колегами і всіма людьми в соціумі. Це база успішної співпраці, партнерства, спільного проживання, спілкування. Повага – мотивоване почуття. Іншими словами – необхідне підкріплення для виникнення даного почуття по відношенню до вас. Як мотиватори виступають особисті якості, досягнення, чесноти.

Повага буває тільки взаємною, без обмежування гідності й честі іншої людини. Повагу не можна «відвоювати» силою, погрозами, шантажем. Залякуючи, можна викликати страх, біль, ненависть, сором. Що завгодно, але не повагу. Повага заснована на визнанні рівності права кожного члена соціуму на свободу особистості, на власну думку, на розвиток потенціалу.

Три кити, на яких тримається повага:

1. Особливості особистості: гідність, етичність, тактовність, виховання, інтелект, характер.
2. Соціальні ролі: посада, статус особистості в суспільстві – «вихователь», «директор», «вчитель», «друг». Люди, які виконують певні ролі, можуть претендувати на повагу інших (наприклад, учнів) «за замовчуванням».
3. Правило ієрархії – знову йдеться про виникнення поваги в «автоматичному режимі», на базі виключно займаної посади, соціального статусу.

Таким чином, ми отримуємо протилежні ідеї:

1. Повага до педагога повинна виникати «автоматично».
2. Повага вимагає наявності певних особистісних якостей, її потрібно заробити.

Чому учні не поважають вчителя?

Двоїстість і лицемірство: вимагаємо одного, а транслюємо інше. Це стосується не тільки роботи в школі, а й виховання в принципі.

Синдром рожевих окулярів: очікування, що учні будуть одразу відмінно вчитися і бездоганно себе вести, а батьки стануть на 100% виконувати всі вимоги і рекомендації педагога. Треба прийняти той факт, що учні та їх батьки нічого вам не винні. Завдання вчителя – зробити так, щоб учні прагнули до знань, розвитку через власні бажання і зацікавленості.

Образи: ображаючи учнів, підвищуючи голос, караючи за проступки, деякі вчителі озлобляють їх – це не шлях до поваги. У них може вийти викликати страх, відразу, презирство – і не більше.

Немає контакту: вчитель, який не чує учнів, не вміє «тримати» аудиторію, швидко втрачає до себе інтерес і повагу. Над роботою з аудиторією вчитель працює постійно.

Немає зворотного зв’язку: не можна забувати обіцянок, які дано учням – вони цього не забудуть. Учитель дізнався думку класу? Дає зрозуміти, що вона почута і врахована. Пообіцяв щось? Доносить до класу, що він тримає своє слово.

«Я головна» або «Я так сказала»: будувати відносини з класом вважаючи себе недосяжним керівником, вищим за учнів, вибираючи модель поведінки дуже важливої начальниці, – неефективний варіант. Витримуємо баланс, не опускаючись до панібратства.

«Я найрозумніша»: якщо хтось вчитель, це ще не означає, що він знає все.

Невміння визнавати свої помилки: все в житті буває. І кожен має право на помилку, але треба чесно визнавати це. Таку сміливість учні, особливо підлітки, оцінять. Крім того, вони усвідомлюють те, що і самі мають право не помилку – їх не стануть за це засуджувати, принижувати, знецінювати.

Чи всі залежить від педагогів?

Звичайно, ні: є складні діти, проблемні сім’ї, в яких поняття «повага» – щось з області фантастики. Ніхто не в силах докорінно змінити виховання, закладене в родині, але ми можемо працювати з недоліками кожної дитини, вирощуючи гідності, даючи дитині підтримку, заохочення, адекватне покарання за проступки.

«Золоте правило», яке застосовується і в педагогічному процесі – вимоги і віддача повинні бути тотожні. Все гранично просто: ми самі даруємо повагу, цінуємо особистості учнів – це принесе плоди. І головне – ми працюємо над собою!

Джерело: Abetkaland