Оцінка учня – це не єдина, а іноді і зовсім не обов’язкова ознака успішності освітньої методики або конкретного вчителя. Виставляючи високу оцінку, вчитель напевно не знає, чи його це заслуга, чи довелося учневі докласти великі самостійні зусилля або навіть додатково займатися. Для того щоб педагогу оцінити якість своєї роботи і скоригувати підхід відповідно до потреб дітей, йому необхідний зворотний зв’язок. EtCetera з’ясував, який може бути зворотний зв’язок, і як його побудувати.
ЗІПСОВАНИЙ ТЕЛЕФОН. Процес навчання, а точніше взаємини між учителем і учнем, дуже часто нагадують зіпсований телефон. Те, що вчитель хоче донести; те, що вчитель говорить; те, що чують учні; і те, що вони розуміють, – це різні речі. Але з’ясувати це практично неможливо, не збудувавши правильну комунікацію. Ось і виходить, що педагог – «зі стажем», підручники – хороші, над головою – проектор, а результату – немає. Або результат не зовсім той, який школа і батьки від дитини очікують.
Без зворотного зв’язку від учнів налагодити цей «телефон» не можна. І з побудовою такого зв’язку в українській школі великі проблеми.
ХТО КОМУ ВЧИТЕЛЬ? В нашій освітній системі процес навчання все ще побудований на передачі інформації і досвіду від вчителя до учня. Але сучасні підходи вимагають іншого – допомоги, наставництва, курирування і корекції вчителем освітнього процесу.
Ця різниця підходів призводить до нерозуміння важливості зворотного зв’язку. У звичній для нас усіх українській школі такий зв’язок «не потрібен», так як вчитель – безперечний авторитет, і своє завдання з передачі знань він виконує. Те, що інформацію неправильно зрозуміло або не засвоєно – це не стільки проблема вчителя, скільки самого учня. Це, безумовно, помилкова думка, але подолати її вкрай складно.
Сучасний підхід без зворотного зв’язку не може існувати зовсім, так як він припускає, що в навчальному процесі ініціатива виходить від учня. Саме учень – активна ланка: він задає тон всьому процесу і формує запит на ту чи іншу підтримку від вчителя. Простіше кажучи, це учень показує вчителю, як його потрібно вчити, щоб він досяг своєї мети.
З ЧОГО ПОЧАТИ? По-перше, потрібно усвідомити важливість зворотного зв’язку і того, що він дасть в конкретному класі або на конкретному уроці. В ідеалі, зворотний зв’язок допоможе з’ясувати, чи в правильному напрямку рухається учитель і чи відповідає те, що він хоче донести, тому, що в результаті розуміють діти.
По-друге, слід створити атмосферу довіри і партнерства в класі. Якщо діти будуть побоюватися висловлювати свою думку, то інформація, що виходить від них, буде некоректною. Краще розповісти, що відбувається, і для чого це робиться: «Я питаю, щоб при підготовці наступного уроку врахувати вашу думку і дати вам ті завдання, які будуть більш цікаві і корисні».
По-третє, вибрати один або кілька форматів зворотного зв’язку і зробити його регулярним і органічним. Він не повинен сприйматися як чергова контрольна – в такому форматі він викличе лише недовіру і страх.
В ЯКОМУ ФОРМАТІ? Спосіб відповідної реакції залежить від предмета (наприклад, чи передбачає він домашні завдання), від кількості учнів в класі (особисті висловлювання можуть зайняти занадто багато часу і бути нудними), рівня довіри між учителем і класом (іноді кращий вихід – стандартизовані анонімні опитування) і інших факторів. Тому єдиного рецепта для всіх не існує.
Наприклад, можна запропонувати учням кожен раз при виконанні домашнього завдання вказувати час, який витрачається на його виконання, і його рівень складності. Адже часто зусилля, які витрачає дитина вдома на підготовку до уроку, залишаються «за кадром».
Універсальний прийом – це анонімні опитування. Такі часто проводять на початку і в кінці тренінгів для розуміння того, чого хоче аудиторія. Головне при цьому – дійсно дотримуватися анонімністі. Тобто використовувати заготовлені форми з питаннями, на які потрібно відповісти «+/-» або поставити «галочку», щоб особистість дитини не можна було визначити по почерку.
Гарний спосіб – це залучення дітей в дискусії з пройденого матеріалу, прочитаного твору або про історичну особу. Цей спосіб допоможе з’ясувати, наскільки глибоко діти зрозуміли тему, як вони мислять, що вважають головним, а що – ні.
Додатковий інструмент для вчителя – це правильні запитання аудиторії. Так, замість стандартного «Вам все зрозуміло?» (На це діти по інерції дадуть відповідь «Так») слід запитати: «До чого нам потрібно повернутися?», «Що повторимо?» (Або щось в цьому роді). Найімовірніше, діти вкажуть то, що було їм менш зрозуміло.
СТОРОННІЙ СПОСТЕРІГАЧ. В українській школі, знову ж таки, присутність сторонніх на уроці зазвичай сприймається як негативне явище. Але в принципі, це як раз той варіант зворотного зв’язку, який приносить максимально швидкий і точний результат (звичайно, якщо урок не був «театральною постановкою» для перевіряючих). Адже колеги оцінюють урок з боку, не беручи в ньому участі. А така точка зору часто більш об’єктивна. Крім того, вони порівнюють побачене зі своїм особистим досвідом, точно визначаючи плюси і мінуси методики. Тому не варто нехтувати думкою з боку, а краще – всіляко сприяти тому, щоб відвідування уроків колегами або батьками було нормою, а не стресом для всіх учасників навчального процесу.
- dsq_needs_sync:
- 1
