Усім нам у школі здавалося, що в програму з літератури потрапило найбільш нецікаве з усього, коли-небудь написаного талановитими (і не дуже талановитими) авторами. І дійсно, шкільна програма з цього предмету нагадує скоріше академічну дисципліну «Історія літератури». Вона не враховує вікові, психологічні та фізіологічні особливості дитини. EtCetera розбирався, що не так зі списком літератури і чому в нього потрапили саме такі книги.
ВІДІРВАНІСТЬ. Шкільна програма з літератури складена здебільшого відповідно до історичних періодів: класицизм, реалізм, романтизм. Тому література вивчається циклами – кілька творів або авторів в одному напрямку. І було б добре, якби інші гуманітарні предмети також будувалися за цим принципом. Щоб дитина, йдучи з уроку літератури і сідаючи за історію або живопис, вивчала ту ж епоху, напрям або стиль. До речі, до цього прагнуть нинішні програми за інтегрованими предметами. Тільки ось всі вони – з природничих наук, і література в їх число не входить.
Програма з літератури залишається «відірваною» від історичного та культурного контексту. І зі зміною переліку авторів ця, не менше глобальна проблема, ніяк не вирішується.
ПОКОЛІННЯ ПЕРЕКАЗІВ. Чому такої популярності набули хрестоматії з коротким змістом таких літературних шедеврів, як «Війна і мир», «Собор Паризької Богоматері» або «Червоне і чорне»? Тому що немає часу на читання? Насправді, час є – немає бажання витрачати його на те, що нецікаво в принципі або нецікаво в цьому віці. Чому Джоан Роулінг чи Кассандру Клер діти в скороченні не читають – ковтають п’яти- і семитомники по 500 сторінок кожен без умовлянь і погроз? Тому що ці книги відповідають дитячим запитам, а Шевченко, Достоєвський і Гете – ні.
Але програма вимагає знання тексту. Найпопулярніші завдання з прочитаного – переказати й охарактеризувати персонаж. Щоб виконати їх, досить і короткого змісту. До речі, для твору-роздуму, виявляється, теж. А все тому, що ні програма, ні вчителі не вимагають від дітей власних думок, нового і креативного підходу до тексту – всі «правильні» думки вже викладені в підручниках і їм потрібно слідувати. Сенс читати твір відпадає взагалі.
КРАЩЕ – ДІТЯМ. Великих змін в останні роки зазнала програма з літератури для молодших класів. У ній, нарешті, з’явилися сучасні автори, які пишуть з урахуванням потреб нинішнього покоління: Ірен Роздобудько, Тарас Прохасько, Всеволод Нестайко, Олександр Дерманський, Галина Удовиченко .. А в 2017 році в шкільних бібліотеках з’явилася рекомендована Міносвіти двотомна хрестоматія сучасної дитячої української літератури для 1-4 класів. Склала її письменниця і літературний критик Тетяна Стус, ввівши в програму понад 40 нових авторів замість морально застарілих.
ПІДЛІТКИ НЕ ПРИ СПРАВАХ. А от дітям старшого віку не так пощастило. У недавньому в інтерв’ю УКРІНФОРМУ Тетяна Стус зазначила, що вивчення творчості Тараса Шевченка протягом 120 годин – це трата часу, однак вплинути на систему вкрай складно через внутрішній опір.
Тетяна СТУС, письменниця:
У середній школі позитиву, на жаль, дуже мало, і він наближається до нуля. Були тільки внесені рекомендації читати Жадана. Насправді мені вдалося туди вписати дуже багато імен, але це просто рекомендації – рекомендації читати з підлітками прекрасну поезію Савки, Кіяновської, рекомендації читати якусь прозу, яка реально писалася саме для підлітків.
Градус поетичного пафосу, складна мова та одноманітність – ось причини, з яких дітям і підліткам нецікаві українські повісті, поеми і вірші. Герої в них страждають, гинуть у спробах домогтися справедливості, але цю боротьбу складно співвіднести з нинішніми реаліями, складно актуалізувати, пояснити, чому це потрібно прочитати, і тим більше – пробудити інтерес дитини.
Серед таких творів, «які потрібно, але неможливо прочитати і полюбити», учні називають «Хіба ревуть волі як ясла повні» Панаса Мирного, «Землю» Ольги Кобилянської, «Сто тисяч» Карпенка-Карого, поеми Тараса Шевченка та вірші Івана Франка. Із зарубіжних творів – частіше за інших називають «Злочин і кара» Федора Достоєвського, «Айвенго» Вальтера Скотта, «Божественну комедію» Данте Аліг’єрі. Усе це – класика, включена в програму для формування читацького смаку, культурного та історичного бекграунду, розуміння вітчизняного і світового літературних контекстів. Простіше кажучи – для розширення кругозору. Проблема в тому, що в них немає відповідей на питання, які актуальні для підлітків XXI століття.
Цю прогалину сьогодні намагаються заповнити за допомогою нової програми з літератури для старших класів. Детальніше про неї читайте ТУТ. Чи зможуть факультативні, але актуальні книги компенсувати архаїчність і пафос класики – покаже час.
- dsq_needs_sync:
- 1
