Олеся Калинич: учитель – духовне чи матеріальне?

Автор: Олеся Калинич, учитель, Хустська гімназія-інтернат.

«Учительський» фейсбук підірвала фраза переможниці конкурсу. Наша колега сказала, що так любить роботу, що готова працювати задарма. Учителька має право так говорити, бо кожен має право на свободу думки. А думки в нас різні.

***

Спробуйте коли-небудь на базарі купити за 300 гривень нові брендові туфлі. Спробуйте спекти смачний торт із дешевих продуктів чи їхніх замінників. Спробуйте перед далекою поїздкою залити в авто неякісний, дешевий бензин. Стартові позиції не відповідають очікуванням? Звісно.

То чому ж ми хочемо, щоб якісна робота вчителя була безкоштовною? Про це голосно заявляють учителі. На противагу їм стає армія захисників «високого».

Десятиліттями нас привчали, що професія вчителя – духовна, що це покликання. Нас привчали, що розмови про гроші – ознака меркантильності… Дуже зручно для багатьох: людина, обмежена фінансово, часто невпевнена в собі. Такий собі ідеальний раб: освічений, розумний, мовчазний, безвідмовний.

Зрозуміло, будь-яка духовність ґрунтується на високих моральних категоріях: любов, чуйність, толерантність, милосердя… А й справді, ти (учитель) мусиш любити дітей, тебе апріорі не повинні дратувати «забув», «не вивчив», «не почув», інакше в школі нема чого робити.

З іншого боку, сучасний учитель повинен багато читати, подорожувати. Мусить навчатися. Мусить мати доглянуту зовнішність.

І найважливіше – мусить бути здоровим, упевненим у собі, бо це – основа його внутрішньої рівноваги… Коли ти «віддав» нерви через невлаштований побут чи, не дай Боже, хворобу, то дуже важко серце віддавати дітям.

Усе вище назване потребує, як не дивно, не лише духовності, а й матеріальної основи.

…А ще в учителя може бути сім’я. Власні діти, які потребують і часу, і одягу, і розваг (бо ж діти). Спробуйте, коли дитина попросить нові кросівки, сказати: «Вибач, але важливіше – високі поривання».

І головне, це добре розуміють усі: і освітяни, і ті, яких тема освіти давно не хвилює. Але найбільше дивує те, що люди, які вважають, що вчитель повинен працювати тільки через високе звання й покликання, самі не йдуть до школи.

***

Повернемося до духовного… Пригадався 2016-ий рік, коли переможниця конкурсу «Учитель року» в номінації «Англійська мова» (закарпатська колега) змушена виїхати на заробітки, залишивши роботу в школі (я живу в краї, де чи не в кожній родині люди на заробітках, і добре знаю, що залишають свій дім не з великого щастя). Що тільки тоді не писали… Згадували й патріотизм, і духовність, і призначення, і що вчитель – професія від Бога… тож як учитель може поїхати за кордон працювати за гроші?..

Зараз інша вчителька готова працювати безоплатно – і нас знову щось не влаштовує.

А може, справа не в них, а в нас? Чому ми кричимо про толерантність, а самі засуджуємо кожну думку, яка не збігається з нашою? Аплодуємо закону про булінг і самі цькуємо інших.

На жаль, від того, що ми будемо «розтікатися мислію по древу», мало що зміниться в країні, у світі. Та що там світі, навіть у фейсбуці нічого не зміниться, тому я завершую цей допис і йду складати тести для контрольної в 5 класі.

І на завершення… «Люди, будьмо взаємно красивими!» (Ліна Костенко).

P.S. Для тих, хто дочитав до кінця: і духовне, і матеріальне.

P.S.P.S. Я вчителька – і я щаслива.

Оригінал