О.Калинич: «бізнес» на уроці – і не більше

Автор: Олеся Калинич, вчитель, Хустська гімназія-інтернат.

– Тільки не я… тільки не я… – калатає дитяче серце на уроці під час опитування.

Та якщо перетворити початок уроку (чи будь-який інший зручний для вас етап) на бізнес, ситуація змінюється кардинально.

Тижнів зо два класи ведуть «бізнес»: заробляють «кошти», за які можна купити …реальні оцінки 🙂

Звичайно, аби щось купити, потрібно спочатку заробити.

Отже, як це працює :

1. «Пакет документів». Учитель ділить учнів на групи (по 4-5 осіб) і готує «пакет документів» для кожного «підприємства» – набір карток, робочу папку та «розрахунковий лист».

Набір карток – це картки з мовної теми: з одного боку теорія, з іншого – практика: наприклад, інформація про види складнопідрядних речень і речення для аналізу. До речі, важливо, щоб зміст речень був актуальним для підлітків: варто порушити теми про шкідливу їжу, напої; прибирання та особисту гігієну тощо. У конверті карток стільки, скільки учнів у групі.

«Розрахунковий лист» – це таблиця, до якої вносяться дані про зароблені «гроші» та витрати (поіменно).

Робоча папка – конверт, у якому щоразу учні отримують картки.

Звичайно, теми уроків змінюються, й картки накопичуються. Щоб учні опрацьовували весь матеріал, учитель щоуроку ставить у конверт потрібні для роботи «документи» (це дасть змогу уникнути ситуації, коли учні працюють із карткою, яку знають найкраще).

2. Власне робота. Учитель на таймері ставить час для гри (у мене це 7 хвилин). Учні виконують завдання на картках (це потрібно робити швидко). Протягом 7 хвилин кожен охочий може йти до дошки й за 30 секунд (повірте, можна встигнути багато) аналізувати вправу зі своєї картки (учитель визначає, яку саме).

Учитель «оплачує» відповідь за 10-бальною шкалою (це не бал для оцінки). Учні записують бал до «розрахункового листа». Важливо заробити якомога більше «грошей»: тут і одиниця краще, ніж нуль.

Також «підприємство» може виготовляти власні картки й продавати їх учителеві, наприклад, для роботи в 11 класі (варіантів роботи може бути безліч).

Щоразу учитель визначає, хто «зароблятиме» сьогодні: за бажанням, хто швидше виконає завдання, кого «делегує» група, кого викличе вчитель.

3. Витрати. «Гроші» використовуються в різних цілях:

• залежно від курсу, можна купити бал чи два до оцінки в журнал. Наприклад, оцінка за самостійну роботу 8, а учень хоче 10; 1 бал оцінки «коштує» 15 бізнес-балів; група вирішує спільно, чи віддавати «кошти» і скільки (правда, тут діє правило: якщо ти не ходив на уроки, не можеш купувати нічого); зрозуміло: «підвищена» оцінка в класному журналі – насправді зароблена;
• штраф за неповагу до членів групи тощо.

Важливо, що «бізнес-бали» не купуються й не позичаються.

4. Результати:

• знімається страх оцінки: неправильна відповідь – просто спроба заробити, а правильна – «гроші»;
• підвищується мотивація вчитися: краще знаєш – більше коштів на рахунку; з’являється бажання вчитися додатково: учні фотографують картки, аналізують завдання вдома (ефект тренувальних вправ), допомагають одне одному вивчити матеріал навіть за межами класу (заради «прибутку» на уроці). Єдина проблема – обурення в класі, що час спливає швидко й не всі встигли заробити «гроші»).

5. Робота вчителя – жодних додаткових витрат часу: завдання до уроку вчитель готує все одно, опитування проводить також. Єдине – змінюється назва опитування й формат. Варіанти роботи можна коригувати залежно від класу, теми тощо.

Зрозуміло, заохотити сильних учнів до праці легко. Та показником роботи «бізнес-груп» є зростання активності та результатів учнів, які не вважають навчання пріоритетом. Що найбільше мотивує? Конкретна вигода. Тож треба зробити її союзником.

Правила гри – тут

ОСВІТА