Навіщо спеціалізовані школи прирікають дітей на муки?

АВТОР: Володимир Співаковський

Школі спеціалізація протипоказана. Немає нічого сумнішого, ніж вчитися на математика, а потім піти в менеджери. Адже математик працює з папером і авторучкою, а менеджер – з людьми.

Тому школа повинна давати кілька десятків різних навичок, умінь, компетентностей, щоб потім скористатися тими з них, які допомагають людині влаштувати своє життя стійко і перспективно.

Якщо дитина з 10-річного віку мріє стати ботаніком, то вона, звичайно, може отримати сертифікат “мічурінця”. Але що робити, якщо у старших класах вона захоче різко поміняти свою дитячу пристрасть на комп’ютерні технології. А потім ще візьме, та й віддасть перевагу стати архітектором. А можливість переспеціалізуватися ніким не запланована.

На жаль, школярі міняють свої забаганки “ким я хочу бути?” в середньому два або три рази на рік. І усвідомлений вибір професії виникає тільки до 20 років, коли життя трохи “поб’є”, і цінності будуть розкладені по поличках.

Може так статися, що доведеться поміняти професію навіть не один раз. І що тоді робити? Кричати “караул”? Скаржитися на вчителів і батьків? Стукати каскою по асфальту, вимагаючи зарплати і пенсії? Але що з того?

Краще дітям заздалегідь чесно повідомляти, що людей, які прожили в одній і тій самій професії, за статистикою 20%. А решта 80% змінюють її, і часто.

Життя може підносити сюрпризи, але вони не повинні ставати приводом для відчаю і безпросвітності. Тому логічно було б давати широкі, нехай і неглибокі спочатку, вміння і навички.

Чи не означають неглибокі знання їхню низьку якість? Зовсім ні. Це, скоріше, широкі знання для майбутньої компетентності і, в разі чого – безболісної зміни кар’єри.

Жодна школа глибоких знань дати не може в принципі. Стверджувати протилежне – значить міфологізувати шкільну освіту. Навіть два уроки на день англійської мови у спеціалізованій лінгвістичній школі не приводять на виході до вільного володіння мовою. Воно може прийти тільки в мовному середовищі.

Те саме – з математикою, фізикою, фізкультурою і літературою. Скільки людей зазнали фіаско, вивчившись колись на моряків китобійних флотилій. Або на стенографісток. І що з ними сталося? А тут ще роботи стали масово витісняти людей з колишніх насиджених і, здавалося б, вічних професій.

Тому, щоб у майбутньому учень не відчував зайвих стресів і за необхідності міг сам зорієнтуватися і перелаштуватися без драматичних переживань, він повинен набути навичок 5-10 профілів. Якісь із них вже точно знадобляться.

А решта будуть доповненням до основної професії і для захоплень. Саме в цьому випадку ККД школи буде 60–80%, а не 20%, як зараз.

Вже написано і захищено сотні дисертацій на тему профорієнтації в школах. Тисячі конференцій і нарад проведено. А скільки шкіл профорієнтовано. Але в підсумку 80% людей так і не змогли реалізуватися в обраній школою спеціалізації, незважаючи ні на яку профорієнтацію.

Навіщо ж прирікати наступне покоління на аналогічні муки?

ГАЗЕТА