ДЖЕРЕЛО: ВСЕОСВІТА
Класний журнал – це змарнований час, коли потрібно безліч разів переписувати прізвища та імена учнів.
Не так давно стартувало підключення шкіл до безкоштовного модуля електронних журналів і щоденників. І попри те, що електронні журнали вже запрацювали, їх паперові відповідники – класні журнали – ще залишились.
Директорка Департаменту освіти і науки Києва Олена Фіданян поділилась на своїй фесйсбук-сторінці власними міркуваннями щодо поняття, що таке «Класний журнал»? та чому його називають «класним», а не «Журнал ___ класу»?
На її думку, «Класний журнал» – це змарнований час, коли потрібно безліч разів переписувати прізвища та імена учнів.
Це вчительський булінг, тому що за тобою ходить завуч й погрожує перевіркою журналу, а ти ще не вписав номери особових справ. Це біганина за колегами, які мають вписати теми проведених уроків. Це вічний розшук певного предмета перед канікулами, щоб виставити оцінки. Це документ, який ні за яких обставин не можна виносити зі школи. Це «вчительська панщина», «кабала», «кайдани», – пояснює Фіданян.
Директорка Департаменту освіти і науки Києва зазначає, що під час розмови з Асоціацією директорів шкіл Києва вони дійшли висновку, що потрібно щось вирішувати з класними журналами:
З цією «амбарною книгою» потрібно щось робити, цей застарілий спадок має бути змінений. Усе в наших руках, адже #НУШ це не тільки для учня, а й для вчителя.
Відповідно думки вчителів щодо ведення класних журналів розходяться: для когось заповнювати журнали вже ввійшло у звичку, проте інші вважають заповнення класних журналів марною тратою часу.
У коментарях під дописом Фіданян, більшість користувачів її підтримуть та вважають класний журнал пережитком минулого й даремною тратою часу.
Деякі підписники не тільки підтримують Олену Фіданян, а й жартують на цю тему, мовляв:
Три роки не працюю в школі, а класний журнал сниться і досі, ніби-то не виставила семестрові оцінки й третій місяць він не заповнений. Хоча в реальності все завжди було вчасно, навіть дуже, – написала колишня вчителька Марія Парчук.
Втім, знайшлись і опоненти електронних журналів:
Електронний журнал – дурня, як і електронна книжка! Треба відкидати лінощі й працювати з журналом, який наочно дає багато цікавої інформації для роздумів, – наголосив Анатолій Грищук.
ДЖЕРЕЛО: ВСЕОСВІТА
- intense_featured_gallery:
- intense_featured_image_type:
- standard
- intense_image_shadow:
- null
- intense_hover_effect_type:
- null
- intense_hover_effect:
- 0
- intense_featured_audio_url:
- intense_featured_video_type:
- intense_featured_color:
- intense_post_subtitle:
- intense_post_single_template:
