Українська школа завдяки карантину переживає реформу, якої не очікувала. Дистанційна освіта народжується з ініціативи вчителів, держава намагається дати максимальну підтримку, а діти записують домашні завдання на відео. Хтось із викладачів користується телефоном, хтось ноутбуком, а хтось одразу залучає весь арсенал ґаджетів. Школи різні, можливості теж, але фантазії та мотивації вчителям не бракує. Проєкт Прошколу спитав трьох викладачів, як їм вдається вдома влаштувати повноцінний урок та що їм в цьому допомагає?
Уроки на пальцях
Оксана Романовська викладає в початкових класах. Але її уроки відрізняються тим, що вона пояснює дітям новий матеріал мовою жестів. Пані Оксана працює на сурдовідділенні навчально-реабілітаційного центру “Сузір’я” у Кривому Розі, де навчаються діти з порушеннями слуху та мовлення. Як же проходять уроки, коли вихованці закладу не можуть відвідувати класи?
Від керівництва пані Оксана отримала шкільний ноутбук, який став її провідником у світ онлайн-уроків. За словами вчительки, керівництво всіляко допомагає, ділиться комунікативними технологіями, постійно дає інструктивно-методичні рекомендації. Окрім того, викладачі активно спілкуються та діляться досвідом в педагогічній онлайн-групі центру.
“Для дітей з вадами слуху важливо бачити вчителя, якщо немає відео – немає уроку”
Без технологій ніяк, зазначає пані Оксана, адже для дітей із порушеннями слуху головне — зоровий аналіз інформації. Навчання ускладнюється тим, що мовленнєві сигнали тут не головні. І якщо в класі вчителька постійно використовує мультимедійну дошку, проєктор та комп’ютер, удома із цим складніше.
“Зараз важливо донести кожне слово до дітей, які не можуть чути, через жестову мову, вдало використати наочний та адаптований мовленнєвий матеріал. У таких умовах підбираю його ще ретельніше, адже я не маю можливості безпосередньо бачити очі дітей під час пояснення нової теми”.
Роботи в таких умовах стало значно більше: необхідно відзняти відео, підготувати матеріали, проконсультувати дітей та батьків, які зараз теж опинилися в незвичайній для них ситуації. Усе це забирає левову частку робочого дня.
“Але є багато приємного – наприклад, коли дитина, переглянувши мій відеоурок, радісно повідомляє, що самостійно виконала всі завдання. А батьки під час карантину мають можливість більше спілкуватися зі своїми дітьми та навчитися нових жестів”.
Дім, як штаб-квартира знань
Коли Ніна Сирочук надіслала в Прошколу фотографію своїх відеоуроків, здалося, що вона читає матеріал із якогось технологічного центру. Адже довкола вчительки працювало одразу кілька ноутбуків. Як виявилося, в її арсеналі ще більше техніки – спікерфон, телевізор та окремий монітор. А налагодити весь цей арсенал допомагає син.
Пані Сирочук навчає дітей в школі-ліцеї міста Рівного – НВК №12. А там уже 6 років працюють за програмою “Інтелект України”, окрім того в кожному класі є мультимедійне обладнання. Ще в школі існує й окремий мультимедійний клас, де вчителі проводять уроки за допомогою проєктора та мультимедійної дошки. Усе це підштовхнуло вчителів глибше вивчати можливості комп’ютерів та використовувати їх під час навчання.
Як вони опановували технології? При міському управлінні створили спеціальну творчу групу – спільно розробляли уроки, вчилися знаходити матеріали на сайтах, створювати презентації, слайд-шоу та записувати цікаві відео.
“Попри все вчителі все одно були не зовсім готові до такого формату”
В умовах карантину пані Ніна користується вдома своїм класним комп’ютером та вже спробувала практично всі відомі програми для комунікацій з учнями – Skype, Zoom, Viber, GoogleDrive, Youtube. За словами вчительки, проводити уроки онлайн найзручніше в Zoom, а швидко перевірити, як діти засвоїли новий матеріал, допомагають тести На урок. Зв’язок із колегами підтримується через Viber, а директор, за словами пані Ніни активно підтримує учителів та постійно шукає для них нові матеріали, сайти та інструменти.
Але навіть для такої технологічно-обізнаної школи перехід на дистанційне навчання виявився не легким:
“Мені довелося самотужки перепробувати велику кількість програм та сайтів, поки не зупинилася на тих, що мені видалися найзручнішими та найефективнішими”.
Складнощі були і з тим, аби навчити батьків та учнів під’єднуватися до уроків, користуватися технологіями (наприклад, вмикати та вимикати мікрофони під час уроку – адже говорити має лише один учень), закріпити навички користування інтерфейсними програмами. Пані Ніна розповідає, що провела окремо тестове заняття та підготувала для дітей та батьків інструкції з користування системою відеоуроків.
“Нам, учителям, подобається бачити вогники в очах дітей”
Однак, пані Ніна повторює, що онлайн уроки пожвавлюють навчальний процес. Адже діти люблять взаємодіяти з комп’ютером, їм цікаво робити тести, відповідати на питання, спілкуватися в чаті:
“Для дітей зараз такі уроки – єдина можливість спілкування з ровесниками. Крім того пояснення вчителя для них більш звичне і прийнятне, ніж пояснення батьків. Мені подобається в дистанційній роботі можливість самовдосконалення, але бракує живого емоційного контакту з дітьми”.
Школа в лікарні
Карантин карантином, але є дітлахи, які вчаться просто в лікарні. Усе тому, що вони змушені тривалий час лежати на стаціонарі і тому просто випадають із звичайного шкільного життя. Богдан Савченко викладає інформатику саме для таких учнів у Школі Супергероїв на базі НДСЛ Охматдит. Три дні на тиждень він проводить онлайн уроки в Zoom для дітей в лікарні, викладає новий матеріал, а потім окремо консультує учнів з питань, які в них виникають. Усе через планшети та ноутбук, а для контролю користуються електронним щоденником.
“Зараз я не лише веду дистанційні уроки, а й допомагаю іншим учителям опанувати техніку та програми в інтернеті. Адже є безліч можливостей, але вчителі зараз опинилися в ситуації, коли навіть немає часу докладно розібратися в усьому”.
В лікарні є діти, які вже давно вчаться дистанційно, вони проводять час в спеціальних боксах, куди заборонено заходити всім, окрім лікарів. Для маленьких пацієнтів такі уроки інколи – єдина змога здобути хоча б якусь освіту.
“Але зараз усі ми опинилися в таких боксах, і єдине, що ми можемо – продовжувати ділитися знаннями, адже дитинство та розвиток не можна поставити на паузу”.
ДЖЕРЕЛО: МОЯ ШКОЛА_ОБОЗРЕВАТЕЛЬ
- intense_post_subtitle:
- intense_post_single_template:
- intense_featured_gallery:
- intense_featured_image_type:
- standard
- intense_image_shadow:
- null
- intense_hover_effect_type:
- null
- intense_hover_effect:
- 0
- intense_featured_audio_url:
- intense_featured_video_type:
- intense_featured_color:
