Історія вчительки, яка 42 дні навчала дітей із бомбосховища

За кордон через військову агресію Росії виїхало понад 20 тисяч українських вчителів, проте більшість педагогів залишилась і продовжує навчати своїх учнів.

24-річна вчителька з Харкова Валерія Гукова викладала дітям з бомбосховища 42 дні війни. Зараз дівчина живе на Сумщині.

Вона навчає молодші класи, а після роботи безплатно готує підлітків із малозабезпечених родин до ЗНО та ДПА.

“Українська правда. Життя” розповідає її історію.

Валерії Гуковій – 24, вона із Запоріжжя. З підліткового віку мріяла стати журналісткою, але на вступних іспитах їй забракло балів у творчому конкурсі, тож дівчина вступила до Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. 

З 5 курсу почала викладати в школі, адже розуміла, що сучасні діти надшвидкі у розвитку, і потрібно встигати за ними. 

“Гнучкий мозок – це суперважливо для вчителів, тому я пішла практикуватися в дитячі клуби, вела дитячі гуртки після першого курсу. І так я назбирала вже 5 років досвіду“, – розповідає дівчина.

Зі студентських років дівчина мешкає в Харкові, для неї це місто пов’язане зі спогадами про бабусю. До рідного Запоріжжя їздила лише до батьків. У Харкові знайшла роботу, друзів і своє кохання. Валерія дуже чекала весни, адже Харків відомий своїми парками та квітковими клумбами.

“Було багато заплановано з дітьми екскурсій та пікніків. Та зараз у Харкові дуже сповільнилось життя”, – розповідає Валерія.

Про війну дівчина дізналась  24 лютого, коли за вікном пролунали вибухи. Спочатку подумала, що то петарди або феєрверки, і вирішила доспати, адже була 5 ранку. Та вже за 20 хвилин  зрозуміла, що почалась війна. У дівчини почалась панічна атака.

“Я злякалася, дозбирала речі, подзвонила батькам своїм і хлопця, зв’язалася з колегами – ми одразу вирішили, що працювати в той день не зможемо”, – згадує вчителька.

Вона викладає у приватному навчальному закладі, де керівництво вирішило у той день призупинити навчання, не чекаючи офіційних повідомлень від влади. Дівчина написала колегам та батькам учнів, деякі сім’ї вже почали виїжджати з міста. Після цього Валерія розбудила свого хлопця.

“Він прокинувся і ще навіть пішов погуляти із собачкою, поспілкувався із сусідами, після чого ми зібрали речі і поїхали у сховище”, – розповідає вчителька.

Спочатку пара думала виїхати до батьків хлопця Валерії на Сумщину, але оскільки це також прикордонна територія, вирішили залишитися, адже могли допомагати людям у місті. 

Укриття, де жила Валерія, це – заклад у приміщенні колишнього бомбосховища часів Другої Світової війни. Він повністю облаштований: кухня, зали, які люди поділили на кімнати, весь необхідний посуд, доступ до інтернету, гаряча вода, щоправда, не було душу, тому був “тазік”.  Валерія з хлопцем спали на столах у спальниках. 

“Ми ходили до квартири, привозили речі до бомбосховища. Та в нас в квартирі через вибух стався колапс – тріснула батарея, тому в душ ми ходили до друзів, але повсякденно милися в тазіку, а додому приїжджали раз в десять днів полити квіти, змінити одяг”, – розповідає дівчина.

У сховищі разом з парою жив і їхній бульдог Жирок. Собака був радий бути поруч зі своїми власниками, оскільки зазвичай він сидить вдома сам. Також разом з Жирком в укритті жили ще одна собака, три кішки, щурики та декоративні білочки.

“Перший тиждень через активні бомбардування Харкова ми взагалі не виходили на вулицю, тому тварини ходили в туалет у бомбосховищі”, – розповідає вчителька.

Хлопець Валерії – шеф-кухар, він з двома колегами готує їжу в бомбосховищі для тих, хто живе у харківському метро. Поки що він залишається у місті.

Нещодавно Валерія поїхала до Полтави, в згодом – до родичів хлопця на Сумщину. За кілька днів вчителька планує повернуся до Харкова та організовувати оффлайн-розваги для дітей, які лишилися в місті.

“Хлопець живе в бомбосховищі. Я пробула там 42 дні і планую повернуся. На сьогодні там проживає 14 людей. Крім мене з подругою, якщо ми повернемося, буде 16. Точніше, не якщо, а коли ми повернемося”, – розповідає вона.

Валерія викладає у третьокласників. Також забрала собі і четвертий, оскільки її колега виїхала до Німеччини і не може проводити уроки. Валерія протягом декількох років співпрацює із харківською благодійною організацією “Трохи Вогню”. 

Волонтери займаються емоційним та інтелектуальним розвитком підлітків із малозабезпечених родин, будинків сімейного типу, тому дівчина зараз готує їх до ЗНО та ДПА. 

Дівчина починає роботу з 10 ранку. До 15-ї – у неї уроки з молодшими учнями. А вечір закріплений за старшокласниками. Уроки дівчина проводила в онлайн-форматі із бомбосховища, адже дівчина мала свій мінімальний простір.

“Я за те, щоб, якщо викладач відчуває себе у відносній безпеці, продовжувати навчальний процес, тому що діти – наше майбутнє”, – каже вчителька.

З молодшими класами Валерія працює за готовою інтерактивною програмою у форматі презентацій. Зі старшокласниками вивчає матеріал за підручниками Авраменка, з поясненнями та інтерактивом, переглядом відео, вікторинами, тестами – все у діджитал форматі. 

Попри війну, молодші діти виконують домашні завдання. Валерія каже, що завдячує цьому батькам дітей, які дуже зацікавлені у  продовжені навчання, адже більшість із сімей виїхали з Харкова за кордон чи на захід України. Щодо старшокласників, то багато з них залишились у місті.

“Старшокласникам трошки важче себе зібрати, бо вони більше читають, бачать більше новин, тому я не даю багато домашньої роботи, бо вони не будуть її робити, хоча раніше вони могли отримати 30 тестів”, – каже дівчина.

Найважливіше для Валерії – це підтримка своїх учнів. Дівчина вважає, що на заняттях варто приділяти час на обговорення важливих питань, емоційному інтелекту та ментальному здоров’ю учнів. 

“У нас дуже міцні стосунки з моїми дітьми, хочу бути другом для них, тому в мене можна запитати: Лєра, а як ти?”, – розповідає вчителька.

Молодші діти більш відкриті, а от старші більш серйозні і гостріше переживають ситуацію, каже дівчина. Валерію до глибини душі вразила історія її учня. 

Він майже два тижні провів на Холодній горі (район в Харкові). Там були постійні вибухи, руйнування, обстріли району. Після виїзду за кордон він приєднався до уроків.  

“Коли сиділа в сховищі, проводила заняття, в когось дзвенів телефон, але не якийсь стандартний рінгтон, а звук незвичний. Учень одразу змінився на обличчі і питає: Лера, це якісь вибухи? Ні, Дімочко, ми під землею, тут майже не чути, хіба що можуть здригатися стіни. Дитина була дуже сильно налякана”, – розповідає дівчина.

Через такий тісний зв’язок з учнями питання оцінювання дітей дуже болюче для вчительки. Валерія – проти оцінювання в час війни.

“Дітей я оцінюю похвалою: завжди кажу які вони молодці, навіть за найменші досягнення, для них це велика робота над собою”, – каже вчителька.

Цьогоріч старшокласники складатимуть ЗНО у вигляді національного мультипредметного тесту. 

Валерія одразу розуміла, що МОН навряд скасує ЗНО, готувала своїх учнів і говорила їм про можливість спрощеного тексту у діджитал форматі, що і сталось.

“Поки що в нас дуже багато питань про мотиваційний лист, про його оформлення, бо є якась загальна інформація, як він має виглядати, а деталізації немає”, – каже дівчина

Валерія впевнена, що після перемоги освітня сфера має пришвидшити діджиталізацію. 

На її думку, сучасний вчитель має бути гнучким, розуміти сучасні тренди, підлаштовувати уроки під дітей, знаходити цікавинки, дивитись досвід колег.

“Сучасний вчитель має бути хамелеоном якоюсь мірою, пристосуванцем, в хорошому сенсі. Треба більше наголошувати на емоційному інтелекті дітей hard skils теж важливі, але soft skils це те, що актуально”, – резюмує дівчина.