Ігор Лікарчук: ЗНО стає токсичним для освіти

Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти.

ЗНО стає токсичним для української освіти… Написав оце і самому страшно стало. Але і мовчати не можу.

Бо тоді, коли у 2007 – 2008 роках ми запроваджували ЗНО, то ніхто й уявити не міг, що через 10 – 15 років у багатьох школах підготовка до ЗНО стане основною у т. з. освітньому процесі, а систематичне виконання навчальних програм, засвоєння знань, формування навичок і компетентенцій – будуть вторинними.

Не уявляли, що теми, «які будуть на ЗНО», учні виявлятимуть бажання вивчати, а інші – ні; що уроки із предметів, які «виносяться на ЗНО» відвідуватимуть, а інші предмети стануть ізгоями.

Не думали, що чимало вчителів у реальний навчальний час будуть займатися натягуванням до складання ЗНО, а керівники шкіл закриватимуть на це очі…

Не уявляли, що результати ЗНО ляжуть в основу рейтингів шкіл, за якими будуть визначатися «кращі» та «гірші» заклади, а органи управління освітою знущатимуться з учителів та керівників за «низькі» результати ЗНО, хоч за даними соціологів 75 відсотків учасників ЗНО готуються до нього з репетиторами…

Якщо відверто, то в ті далекі роки були серйозні занепокоєння з приводу можливих негативних наслідків запровадження ЗНО. Саме тому ми робили так, щоб ЗНО та загальноосвітня школа перетиналися лише в змісті програм зовнішнього оцінювання.

У ті роки школа могла і не знати, зареєструвався учень для проходження ЗНО чи не зареєструвався; учасники оцінювання свої результати дізнавалися у конфіденційному режимі і мали повне право не повідомляти про них школу та вчителів; ніякого впливу результати ЗНО на оцінки в атестаті не мали…

Та й рейтинги за результатами ЗНО ніхто не будував. Тобто, «гарні» чи «погані» результати учасника оцінювання аж ніяк не впливали на оцінку роботи школи і вчителів.

Додайте до цього фактичну (не юридичну) незалежність УЦОЯО від чиновників Міністерства освіти і науки, яку повністю та беззаперечно підтримували тодішні міністри освіти – С.М. Ніколаєнко та І.О. Вакарчук, і стане очевидним, чому ЗНО не мало настільки негативного впливу на освітній процес у школі, як воно має наразі.

Втрата УЦОЯО в 2011-2014 рр. формальної незалежності від Міносвіти, поєднання ДПА і ЗНО, інсталяція технологій ЗНО в освітній процес, рейтингоманія на основі результатів оцінювання зумовили ті різко негативні явища в шкільній освіті, з яких я почав цей допис. І ці руйнівні процеси продовжуються. Особливо в умовах дистанційного навчання та пандемії, які потужно виявили нездатність існуючої технології проведення ЗНО адаптуватися до практично нових умов функціонування системи загальної середньої освіти. А ця технологія лишається незмінною уже майже 15 років…

Я про це писав рік тому напередодні ЗНО – 2020, я пишу про це і зараз… Упродовж року, який пройшов, жодного кроку до реформування технології проведення ЗНО не зроблено. Є приказка, що старий кінь борозну не псує. Але старий кінь уже і не оре так, як молодий. Тим більше, коли світ навколо того коня за 15 років суттєво змінився.

В Україні уже цифрові паспорти запроваджені, а тести ЗНО й до сьогодні виконуємо у паперових зошитах, витрачаючи мільйони гривень для їхнього друку та розвезення до пунктів тестування і назад.

Дуже боюся, що з причин технологічної відсталості та реально токсичного випливу на старшу школу, питання про доцільність існування ЗНО може постати дуже серйозно.

Що робити для випередження цього можливого провалу?

По-перше, ЗНО повинно бути відокремлене від школи. Шлюб між ними має бути розірваний. Задля збереження як ЗНО, так і нормальної школи. Як варіант – повернення до практики 2007-2008 років. Із змінами. І обов’язкова відміна поєднання ЗНО і ДПА. Котлети і мухи – окремо.

По-друге, категорична заборона оцінювання роботи закладів загальної середньої освіти у формі будь-яких рейтингів за результатами ЗНО. Якщо рейтинги потрібні, то має бути розроблена нова система формування таких рейтингів, але поза результатами ЗНО. В Україні є щонайменше дві (!!!!) потужні державні інституції, котрі можуть це зробити. Йдеться про Державну службу забезпечення якості освіти та Інститут освітньої аналітики. Хоч, власне, такі рейтинги й потрібні, як один із елементів оцінювання якості функціонування системи загальної середньої освіти.

По-третє, технологія проведення ЗНО, як і зміст оцінювання, потребують негайних змін. Рік уже втратили. Це дуже важливо, зважаючи і на пандемію, і на дистанційне навчання… Але особливо важливо це для того, щоб навчання у старшій школі не стало лише підготовкою до ЗНО… Як воно є зараз.

Коли писав ці рядки, у ФБ побачив оголошення, що від імені Університету менеджменту освіти збираються видавати сертифікати про підвищення кваліфікації вчителям-філологам, які «готують до складання ЗНО». Не тим вчителям, які навчають учнів азам мови та літератури, а тим, які готують до складання ЗНО… Коментарі потрібні?

P.S. Дуже прикро було писати про токсичність ЗНО для сучасної шкільної освіти. І не хочу бути в ролі Тараса Бульби…

Оригінал