Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, в. о. директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти.
Прочитав й вирішив поміркувати над проблемою з позицій: «А якби директором школи був я?»
Отже. Якогось прекрасного (?) дня мені стало відомо, що один із учителів школи, у якій я є керівником, вирішив пройти сертифікацію.
Я його відразу став поважати іще більше, бо він мужня людина. Приховати йому від мене цей факт не вдалося, бо до школи на його уроки приїдуть «експерти», будуть проводити бесіди з ним та зі мною… У намірі пройти сертифікацію я йому не заважав і, більше того, навіть благословив, бо він дуже хороший педагог, вчитель-методист, успішно пройшов попередню кваліфікацію, користується авторитетом і повагою… Його учні знають і вміють використовувати набуті знання…
Іншими словами, цей вчитель, – зірочка наша, або «агент змін», як прийнято казати зараз… У школі ми всі, образно кажучи, пилинки здуваємо з нього, створюємо умови і дуже підтримуємо, щоб сертифікацію пройшов успішно…
Але за якийсь час, уже не прекрасного дня, стає відомо, що наш агент змін сертифікацію не пройшов. Скажімо, не набрав необхідної кількості балів під час учительського ЗНО (далеко не кожний захоче гратися в гру-угадайку, якою обіцяє бути оте ЗНО), або «експерти», добре прошмонавши його сторінки в соцмережах, виявили, що він не спілкується (жах) у своїх акаунтах із батьками учнів (а це один із критеріїв, що їх хочуть визначити в методиці, за якою мають оцінювати вчителя).
Але, яка б не була причина, – наш агент змін сертифікацію не пройшов. А, як відомо, в чинному законі «Про освіту» записано, що сертифікація проводиться з метою зовнішнього оцінювання професійних компетенцій вчителя. Таким чином, якщо вчитель сертифікацію успішно не пройшов, то він свою професійну компетенцію не підтвердив… Жах іще більший…
У мене немає жодних сумніві у тому, що це хороший вчитель і, що він, стиснувши в серці образу, піде до учнів і буде й надалі сіяти розумне, добре, вічне… І слава Богу.
Але як директор, я маю терзатися й шукати неіснуючі відповіді на питання:
1. Вчитель публічно не підтвердив свою професійну компетентність. Це є факт. То чи маю я моральне право після цього пустити його до учнів на урок? І що робити з його дипломом про вищу освіту?
2. Вчитель не підтвердив свою професійну компетентність під час сертифікації. Це факт. Але таким же фактом є успішне проходження ним атестації та надання йому статусу вчителя-методиста, за що він отримує надбавку до зарплати. Що є важливіше – атестація чи атестація? І чи не прийде через якийсь час у школу фінасовий ревізор та буде ставити переді мною питання: чому ми здійснюємо доплату вчителю, який під час сертифікації не підтвердив свою професійну компетентність?
3. Але квінтесенцією всього цього буде день, коли на прийом прийде група батьків, незадоволених роботою вчителя чи бажаючих йому помсти за щось, із заявою, у якій проситимуть позбавити їхніх учнів від педагога, котрий не підтвердив свою професійну компетентність під час сертифікації. Бо є доведений факт. Що я маю сказати батькам і як маю діяти? Адже роз’яснення, про яке йдеться в цій статті, жоден суд до уваги не візьме. А от норма, записана в ст. 51 Закону «Про освіту» для суду буде основою, щоб прийняти рішення. Скажімо, про моє халатне ставлення до виконання посадових обов`язків…
Слава Богу, що я наразі не директор школи…
- dsq_needs_sync:
- 1
