Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, в. о. директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти.
Роздуми про те, що болить. У час обідньої перерви.
Маю 13 питань, на які не можу знайти відповідь, аналізуючи проект Положення про сертифікацію вчителів.
1. Яка мета цієї сертифікації? Для чого вона потрібна? Лише для того, щоб було кому доплачувати 20% і слідкувати за тим, чи впроваджують сертифіковані учителі упродовж трьох років «методики компетентнісного навчання та нові освітні технології». Якщо це так, то чи не занадто дороге це задоволення (сертифікація) для бідного освітянського бюджету? І чому в проекті постанови Уряду про 20% жодного слова?
2. У нас є лише один офіційно затверджений професійний учительський стандарт. Для вчителя початкових класів. Ним визначено 46(!) професійних компетенцій, які мають бути у кожного вчителя-початківця. Вони дуже дивні й сумненькі. Не знаю, чи хтось уявляє, як можна оцінити шляхом тестування наявність чи відсутність цих компетенцій, якщо визначення кожної із 46 починається із слова «здатність вчителя до…»?
3. Якщо є сертифікація, то на якого лиха потрібна атестація вчителів?
4. Що буде, якщо атестований за вищою категорією вчитель, проходячи сертифікацію, не набере «прохідного балу»? Його атестація скасовується чи він продовжує бути «на висоті». Із відповідною зарплатою, офіційно не підтвердивши свою компетентність.
5. Чому атестація повинна проходити раз на п’ять, а сертифікація – раз на три роки? При цьому, сертифікація зараховується як атестація….
6. Хто гарантує, що ті експерти, які будуть вивчати практичний досвід вчителя, є такими, хто об’єктивно цей досвід зможе оцінити? І чому вчитель не має права висловити недовіру експерту?
7. Чому вчителю не надається право оскаржити результати сертифікації?
8. Чому під час сертифікації не враховуються результати, досягнуті вчителем у навчанні та вихованні своїх учнів? А його компетентність оцінюватиметься балами від складання тестів і спостереженням за тим, як він працює? От що-що, а показувати ми навчилися…
9. Для чого в процесі сертифікації насаджуємо інститут сексотів? Див. останній абзац п.38 проекту Положення. І чому в такому випадку не передбачається «гарячий» телефонний номер, за яким можна повідомити, що вчитель проводив репетицію уроку, перед тим, як робив його відеозйомку? Як у кінокомедії «Королева бензоколонки».
10. Чому основну і вирішальну роль у прийнятті рішення про сертифікацію вчителя відіграють чиновники? Тому що вони чиновники і знають краще від учителя, як той має працювати?
11. І для чого весь сир-бор із визначенням результатів, якщо є другий абзац п.38…
12. Хто візьме на себе сміливість укласти «уніфіковані форми» для оцінювання практичного досвіду? І чи можна уніфікувати досвід? Чи хтось ще й досі ностальгує за вивченням пер. пед. досвіду?
13. Чому в положенні нічого немає про наслідки? Як для тих, хто набрав потрібну кількість балів, так і для тих, хто її не набрав?
Ніяк не можу знайти відповідь на ці питання. А, якщо їх немає, то які можна давати пропозиції в громадському обговоренні? Крім однієї: не ухвалювати цей проект в тому вигляді, як він поданий.
- dsq_needs_sync:
- 1
