Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, в. о. директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти.
У своїй публікації в групі «ДУП:школа» я достатньо різко прокоментував масову появу шпаргалок для вчителів у вигляді розробок уроків, так званих «виховних» заходів та іншої подібної літератури й інтернет-публікацій.
Кількість їх на початку кожного нового навчального року зростає у геометричній прогресії, що за моїм глибоким переконанням є вкрай негативним явищем, яке знищує засади творчого підходу в діяльності педагога, повністю перетворюючи його в ремісника.
Нагадаю, що подібне чтиво з’явилося у пізні радянські часи з метою недопущення вияву вільнодумства серед учительства та його щонайменшого відхилення від визначеної компартією лінії у освіті. Але, зважаючи на те, що публічно насаджувати єдину лінію вже було складно, то держава кинула гарні кошти на видання усіляких збірників планів уроків…
Наголошу – видавалися вони державним коштом, державними видавництвами. Інших не було. Згадую, як іще в 90-ті роки минулого століття у передовій педагогічній пресі такі рекомендації жорстоко критикувалися…
З появою ринку на видавничому фронті ця справа була успішно продовжена. А вчителі, привчені до оцього педагогічного фаст-фуду, продовжували його із задоволенням споживати. Наголошу, що більшість учителів. Слава Богу, що не всі.
Здається, що вільний і незалежний учитель нової держави мав би відмовитися від подібного. Але цього не сталося, хоча б тому, що немає вільного і незалежного вчителя, а педагогічна свобода існує лише на папері.
На жаль, коли є попит, то будуть і пропозиції. Професійна культура нашого пересічного вчителя, котра була сформована в останні двадцять-тридцять років, стала дуже поживним ґрунтом для сумнівних комерційних пропозицій. Тому вони і квітнуть.
Чи є вихід із цієї ситуації? Так. В освіті повинна бути запроваджена оцінка роботи вчителя за досягнутими ним результатами, а не зовнішніми показниками. Прикро, але і багато так званих індикаторів інституційного аудиту, і сертифікації знову націлені на зовнішні показники, а не на результати роботи.
Крім цього, має бути запроваджена диференційована оплата учительської праці. Не може творчо працюючий вчитель, який ніколи не буде користуватися подібними розробками, отримувати однакову зарплату з тим педагогом, який працює для «галочки», відбуваючи свій робочий час. Адже відомо, що саме такі педагоги масово користуються цими розробками. Для чого творити, коли можна списати те, що тобі дають.
І останнє. У школах потрібно масово боротися із таким ганебним явищем, як списування. Учителі фактично списують плани уроків із таких розробок. Учні списують з Інтернету та один в одного. ЗНО має передбачати не зовсім моральні заходи безпеки для уникнення списування…
Але, як можна побороти списування серед учнів, якщо списує вчитель? У мене немає сумнівів у тому, що автори подібних розробок у більшості випадків дуже сумлінно виконують свою функцію. Але ж і творець гільйотини також сумлінно створив цю машину смерті. Вона діяла безвідмовно. Смертельною гільйотиною для учительської творчості є подібні розробки. Ця гільйотина уже діє,безвідмовно і потужно знищуючи учителя як професійну особистість. Як продуктовий фаст-фуд – живий організм.
- intense_post_subtitle:
- intense_post_single_template:
- intense_featured_gallery:
- intense_featured_image_type:
- standard
- intense_image_shadow:
- null
- intense_hover_effect_type:
- null
- intense_hover_effect:
- 0
- intense_featured_audio_url:
- intense_featured_video_type:
- intense_featured_color:
