Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, в. о. директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти.
Продовжую роздуми про вчителювання без педагогічної освіти. Попередній пост я закінчив словами, що розумію технократів, які внесли до нового освітянського закону норму про те, що вчителем може працювати й той, хто не має вищої педагогічної освіти.
Так от. Працювати він зможе, але вчителем навряд чи стане. Бо вчитель – це не лише бажання та знання математики чи історії. Справжній вчитель володіє педагогічними технологіями, знаннями про дитину, її психіки, фізіології та іншим. А іще педагогічною майстерністю. Як актор – акторською.
Пишу це, й згадую численні розмови з деякими авторами цих законодавчих змін. «Я викладаю в університеті не перший рік. І не маю педагогічної освіти. Але це не заважає мені добре викладати», – казав мені особисто один із ідеологів вищезазначених змін до закону… «У країні сотні тисячі хороших математиків, комп’ютерщиків, істориків, хіміків, які б могли працювати в школах вчителями, але не мають відповідної освіти», – пише інший… «Дивіться, он приїжджають в школи волонтери без педосвіти, і в них виходить не гірше, ніж в учителів», – розмірковує третій.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: І. Лікарчук: про роботу в школі без педосвіти
Слухаючи чи читаючи подібні думки, згадую історію з доктором Пі, який не маючи відповідної освіти та практики , робив операції на головному мозку. І в нього, у деяких випадках, щось виходило. Правда, наслідки отого «виходило» були гіркими… І це в медицині, де результат роботи лікаря можна побачити достатньо швидко.
В освіті швидко не побачиш нічого. Хіба-що під час теперішньої сертифікації чи інституційного аудиту: прибіг, попорпався в паперах, побесідував, пообідав – і готово… Але то не бачення і тим більше не оцінка. То є шоу, базоване на емоціях.
На жаль, у нашій країні немає ефективних методик оцінювання якості роботи окремого закладу освіти чи окремого педагога. Існуючі оцінки базуються або на суб’єктивному сприйнятті, або на основі невалідних паперово-бюрократичних індикаторів. Тому й вірити їм не можна. І вибудувати освітні стратегію й тактику не можна. Але, хто про це думає…
Не помилюся, якщо напишу наступне. Вчитель без педагогічної освіти у сьогоднішній школі може бути:
а) недовготривалим яскравим спалахом у тому чи іншому колективі. І не більше. Професійні педагоги навряд чи його сприймуть «своїм». Хороші вчителі, хоч і не офіцери, але мають честь. І однією із її складових є професійна освіта, яка хорошому і справжньому вчителю просто не далася. І не за гроші куплена;
б) потенціальним самогубцем, який «спалиться», якщо не на першому уроці, то на десятому чи двадцятому. Особливо, якщо йому накинуть ставку чи півтори, і той же, як і вчителям із професійною освітою, обсяг виховної роботи, роботи з батьками, вивчення та впровадження перпеддосу, МАН, олімпіади, позакласну роботу, класне керівництво, методичну роботу, паперову бюрократію… Дай Бог, щоб він витримав усе це, як те витримують вчителі з професійною освітою. І тоді йому його робота до школи буде вважатися раєм… У який він неминуче захоче повернутися;
в) посміховищем і об’єктом жорстокого булінгу із сторони учнів. Тоді навіть присутність директора чи заступника на кожному уроці не допоможуть. Не допоможе і наставник.
Тож я добре розумію технократів. Абсолютно поділяю їхні погляди на стан українських сучасної педагогічної науки та сучасної педагогічної вищої освіти. Але й добре знаю, що справжня педагогічна наука є, і може та повинна бути якісна вища педагогічна освіта.
Між іншим, якісна вища педагогічна освіта – не лише чотири роки навчання в університеті. Це і величезна профорієнтаційна робота, плекання майбутнього вчителя в школі, відповідний відбір майбутніх педагогів. Це і ставлення держави та суспільства до працюючих педагогів. Не їхнє приниження (а зневага до вищої педагогічної освіти – це також одна із складових цього приниження), а підтримка та повага. Звичайно, до такої, як в Японії, підтримки і поваги вчителя нам страшенно далеко, але ж маємо хоч щось робити для того повсякчас…
А у найближчий час, якщо цей закон все-таки набуде чинності, вирішальне значення у контексті «вчитель без освіти» матиме позиція директора школи. Бо він відповідає за прийом педагогів/непедагогів на роботу. Щоправда, наша директорська команда то також проблема…
- intense_post_subtitle:
- intense_post_single_template:
- intense_featured_gallery:
- intense_featured_image_type:
- standard
- intense_image_shadow:
- null
- intense_hover_effect_type:
- null
- intense_hover_effect:
- 0
- intense_featured_audio_url:
- intense_featured_video_type:
- intense_featured_color:
