Етика спілкування вчителя з учнями

Головною моральною основою етики педагогічного спілкування має бути добре, гуманне ставлення до людей, яке включає повагу до особистості, співчуття, любов

Проявляти повагу до особистості означає уважно ставитися до неї, виявляти довіру, справедливість, доброзичливість, увічливість. З повагою несумісні насильство, порушення прав і свобод, жорстокість, приниження. У ставленні до дітей надзвичайно важливо вміти поєднувати вимогливість і повагу.

Співчувати дитині – означає поділяти її радість чи сум, захоплюватися її успіхами, жаліти у невдачах. З поняттям «співчуття» тісно пов’язане поняття «милосердя», що може бути визначене як діяльне прагнення допомогти кожному, хто має в тому потребу.

Поняття «любов» сучасні мислителі здебільшого розглядають як відповідальність Я за Ти, прийняття однією людиною іншої з усіма її радощами, болями та сподіваннями.

Любов педагога до дітей – одна з головних передумов досягнення належної результативності виховання через те, що має величезну силу позитивного впливу. Якщо ж педагог не любить дітей, він не зможе захопити їх своїми інтересами, прагненнями, зрозуміти їхню душу.

Видатний педагог В. Сухомлинський, формулюючи побажання молодим учителям, писав: «Необхідно, щоб виховання дітей, любов і повага до них і дружба з ними – щоб усе це було самою суттю вашого духовного життя, мій друже». Він мав на увазі не сюсюкання й не захвалювання, не вседозволеність, а мудру людську любов, одухотворену глибоким знанням людського, розумінням усіх слабких і сильних сторін особистості – любов, що застерігає від нерозсудливих учинків і надихає на вчинки чесні, благородні, любов, що вчить жити; любов, у якій поєднується сердечна ласка з мудрою суворістю й вимогливістю.

Чемність – форма взаємовідносин між людьми, яка включає в себе такі людські прояви, як уважність, готовність стати в пригоді кожному, хто цього потребує. У житті можуть зустрічатися ситуації, коли ми вимушені мати справу з людиною, котра з різних причин не заслуговує на повагу. Але це не дає нам права принижувати її. Треба за всіх обставин залишатися чемним. Чемність має декілька відтінків: коректність, люб’язність ґречність, делікатність.

Коректність – це здебільшого офіційна, суха чемність, уміння «тримати себе в руках» у будь-яких ситуаціях, навіть конфліктних. Проявляти коректність – означає зберігати свою гідність і свого партнера зі спілкування.

Люб’язність – чемність, у якій виразно проявляється прагнення бути приємним і корисним іншому. Люб’язна людина – це людина привітна, увічлива, з якою приємно вступати в контакт, вислуховувати її поради.

Ґречність – вища міра вияву ввічливості, яка завжди має проявлятись у спілкуванні зі старшими людьми.

Делікатність – чемність, що виявляється педагогом особливо м’яко, чутливо стосовно неврівноважених, уразливих, егоїстичних, навіть злих дітей. Часто це діти з проблемних чи неповних родин, де панують жорсткі взаємини, відсутній емоційно-позитивний мікроклімат.

Тактовність – почуття міри, котрої слід дотримуватися у стосунках з іншими людьми. Для її належного прояву педагогові необхідно:

• уміти відчувати ту межу, за якою в дитини, колеги чи в когось із батьків може виникнути образа;
• не робити зауважень у присутності інших людей;
• не ставити запитань, що можуть викликати біль у співрозмовника або поставити його в незручне становище.

Тактовність – надзвичайно важлива умова та обов’язкова ознака педагогічної культури. Вона передбачає чутливість до переживань іншої людини і здатність рахуватися з нею по доброті, а не заради власного благополуччя.

Точність – уміння цінувати своє слово, не кидати його на вітер, тобто виконувати те, про що обіцяли.

Скромність – уміння зіставляти власну самооцінку з думкою інших, не переоцінювати себе, свою значимість.

Вищеназвані гуманістичні норми моралі є критеріальними показниками етики спілкування вихователя, учителя з дітьми (звичайно, за умови засвоєння їх на належному рівні).

Декларативними можуть виявитися цінності, не підкреслені практичними (учинковими) уміннями. Якщо діти не сприймають школу як «інститут любові», стає очевидним, що проголошувана цінність любові до дітей виявляється не підкріпленою відповідними моральними надбаннями вчителів.

В основу етики педагогічного спілкування також має бути покладений принцип плюралізму. Він полягає в умінні та можливості толерантно ставитись до світогляду, переконань, позицій, думок і почуттів інших людей, не ображати, не принижувати їхню гідність, визнавати, що кожна людина може змінитись, якщо вона помиляється, має можливості для морального зростання. Це терпимість, толерантність, яка допомагає гуманізувати міжособистісні стосунки, робить їх людяними, природними, невимушеними, доброзичливими; це передумова для плідного співробітництва між людьми, визначальна умова для реалізації плюралізму думок, установлення діалогу; це гуманне ставлення до представників інших традицій та моральних звичок, вірувань.

Неабияке значення для розв’язання зазначеної проблеми має врахування принципу доцільності, зручності, що орієнтує на вибір і творче застосування етичних норм і правил спілкування в нестандартних ситуаціях. Упроваджуючи його у виховний процес, педагогам слід пам’ятати, що зручно та приємно має бути не лише самому собі, а й тим людям (дітям і дорослим), з якими доводиться спілкуватись.

Для вчителя керівництвом до дії має стати і принцип краси або естетичної привабливості спілкування. Етичні правила цього процесу тісно пов’язані з естетикою, виростають з її вимог. Адже краса – сестра добра, моральності. Естетичні та моральні оцінки тісно переплітаються, коли йдеться про людину, її характер, учинки. Але вони можуть і не співпадати. Буває, що увага до людини, послуги їй можуть бути обезцінені неестетичною формою вираження. Позитивне ставлення як до дорослих, так і до дітей має бути гарно оформленим за допомогою привітності, сердечності і т. ін. Насамперед це стосується педагогів.

Зазначені принципи є вихідними для розуміння сутності етики, педагогічного спілкування.

Автор: В. Киричок