Народження петиції й зростання кількості її підписантів – рефлексія на систему організації дистанційного навчання весною, вважає Ігор Лікарчук.
Нещодавно на сайті офіційного інтернет-представництва Президента України освітяни зареєстрували петиції № 22/097016 з проханням заборонити дистанційну освіту у всіх навчальних закладах. У тексті документа йдеться про те, що діти повинні ходити до школи, навчатися й спілкуватися зі своїми однолітками.
Батькам, дітям та вчителям дуже важко перебувати на дистанційній освіті. Діти не зможуть здобути повноцінні знання, знаходячись вдома. Тому народ хоче, щоб влада не прийняла закон про дистанційну освіту, – зазначається у петиції.
Ігор Лікарчук, ексочільник Українського центру оцінювання якості освіти, на своїй сторінці у фейсбуці прокоментував створення цієї петиції та закликав не звинувачувати її авторів у необдуманих діях.
На сайті Президента України з’явилася петиція про заборону в Україні дистанційного навчання. Я розумію, що петиція – це лише глас народу. Бо відтоді, коли їх почали створювати, я не пам’ятаю, щоб жодна закінчилася якимось розв’язанням проблеми. Однак її поява – досить промовистий факт, який дозволяє зробити висновок, що, в цілому, спосіб реалізації в Україні так званого дистанційного навчання в середній школі не був вдалим та успішним. Можливо, в окремих закладах це було круто. Але загалом це круто не було. Ба більше, ситуація склалася аж навпаки.
Переважна більшість вчителів і директорів дистанційну освіту перетворили на домашку в Інтернеті, а не на систему здобуття знань та формування компетентностей. Візьму на себе сміливість стверджувати, що це було навіть не онлайн-навчання, а робота групи продовженого дня радянського типу в онлайн-режимі, головним завданням якої є натаскування у виконанні домашніх завдань.
А про яке дистанційне навчання можна говорити для тих учнів, які не мають ноутбуків, смартфонів, нормального доступу до Інтернету? Шкода, що ніхто не хоче визначити кількість таких дистанційних «здобувачів» освіти й опублікувати дані цієї статистики. Вона була б дуже промовистою. А про яке успішне навчання можна говорити, якщо величезна кількість вчителів «на ходу» вимушена була опановувати хоча б якісь навички організації дистанційної освіти? Тим більше, якщо добре знаєш, що таких учителів багато.
Я не один раз писав у фейсбуці про інші реалії нашого «дистанційного навчання», тому не хочу повторюватися. Але добре знаю, що якщо упродовж трьох літніх місяців не будуть вжиті надзвичайно рішучі комплексні заходи, спрямовані на методологічне, технологічне, організаційне та змістове забезпечення дистанційного навчання, то з вересня воно буде іще гіршим, ніж було тепер. І люди цього бояться, бо знають, що погано організовані ігрища ні до чого доброго не ведуть. Тим і пояснюється поява цієї петиції. Тож не потрібно звинувачувати в майже злочинних діях, малосвідомості чи відсталості її авторів.
Народження петиції й зростання кількості її підписантів – рефлексія на систему організації дистанційного навчання весною. І не дуже добрий сигнал на майбутнє. Його мають почути, бо може бути біда.
- intense_post_subtitle:
- intense_post_single_template:
- intense_featured_gallery:
- intense_featured_image_type:
- standard
- intense_image_shadow:
- null
- intense_hover_effect_type:
- null
- intense_hover_effect:
- 0
- intense_featured_audio_url:
- intense_featured_video_type:
- intense_featured_color:
