Як початкову ілюстрацію, наведемо ситуацію, зрозумілу багатьом. Вдома і на роботі до Вас пред’являють взаємовиключні вимоги. Чоловік хоче, щоб дружина частіше бувала вдома і проводила більше часу з сім’єю, а не на роботі. Керівник говорить про аврали і ненормований робочий графік. Що відчуваєте? Швидше за все – невпевненість, дратівливість та пригніченість.
Дуже схоже відчуває себе дитина, коли батьки і школа знаходяться по різні боки барикад. Аби дитина розвивалася успішно, дуже важливо, щоб вимоги батьків і школи співпадали.
В молодшому віці дитини батьки є для неї основним авторитетом. Адже вони завжди допоможуть, захистять і дадуть відповідь на всі питання. Коли починається шкільна пора – авторитет батьків зменшується. Не потрібно паніки – це абсолютно нормальний процес. Батьки поступаються місцем вчителю, і це прекрасно, адже без авторитету педагога сбалансований навчальний процес неможливий. Учень хоче сподобатися вчителеві, виконує завдання, слухає настанови. І часом порівнює з педагогом батьків, заявляючи, що «вчитель вважає зовсім не так, як ти, мама».
Цей час найбільше підходить для того, щоб побудувати відносини із вчителем і єдині вимоги до дитини. Це важливо для почуття безпеки вашої дитини і її впевненості у власних силах.
НАСЛІДКИ РІЗНИХ ВИМОГ
Дитина формує стійку недовіру до вчителів і батьків, якщо вони мають протилежні завдання і вимоги. Дітям важко розібратися, хто правий, кого треба слухати, в результаті – авторитет обох сторін виявляється підірваним.
Наприклад, вчитель суворо ставиться до виконання домашніх завдань, а мама часто дозволяє відмовитися від «нудної домашки», якщо син каже, що втомився. Звичайно, дитина вважає, що мама має рацію, адже вона в цьому випадку – джерело позитивних емоцій, а вчительку можна не сприймати всерйоз.
Діти вчаться пристосовуватися, хитрувати і недоговорювати, а в результаті – не виконуються вимоги батьків, а педагоги не мають авторитету.
Можна сказати, що в школі у дитини з’являється нова «сім’я» і природним бажанням школяра стає прагнення поєднати обидві важливі йому родини.
Щоб зменшити стрес дитини через різні погляди у дорослих, вірним рішенням буде партнерство з вчителем. Це дійсно дає дитині необхідне їй відчуття комфорту.
ЯК ЖЕ ПОБУДУВАТИ ПАРТНЕРСЬКІ ВІДНОСИНИ?
- Починайте зі спілкування. Батьки повинні бути в курсі шкільного життя дитини, і чудово, якщо педагог знаходить час, щоб детальніше висвітлити ситуацію. Завжди тримайте «руку на пульсі» і не соромтесь питати.
- Важливо не перекладати один на одного обов’язки і не вважати, що сім’я або школа важливіше. Не примушуйте дитину вибирати, працюйте спільно.
- Принципи і правила повинні бути схожими. Важливо забороняти і заохочувати одні і ті ж речі.
- Завжди контролюйте ситуацію і зважайте, коли вчитель хоче на щось звернути вашу увагу.
- Дивіться на ситуацію очима дитини, прийміть її сторону і намагайтесь усунути причини її поганої поведінки, якщо щось сталося.
Вірне рішення при проблемах, які виникли – це бесіда з дитиною, пояснення наслідків її вчинків, спілкування батьків і вчителя і підключення фахівців у разі потреби.
Неправильним же кроком в цьому випадку стане перекладання провини на педагогів – не зуміли захопити і мотивувати, або на батьків – неправильне виховання дало такий результат.
Так чия ж зона відповідальності в питаннях виховання дитини повинна бути більше? На це питання всі відповідають по-різному. Хтось вважає, що школа відповідальна за все – адже там дитина проводить дуже багато часу і там працюють професіонали. Хтось – що дитина формується в сім’ї, вона – відображення своїх батьків, і саме вони зобов’язані дати їй моральні, поведінкові опори в житті. Існують і думки «розділяй і володій»: зона школи – навчання, а сім’ї – виховання.
Досвід же показує нам – рівноцінний розподіл відповідальності позначається на дитині позитивно. Вона відчуває гармонію взаємодії і сама виростає гармонійною і впевненою особистістю.
Автор: Володимир Федяй
- dsq_needs_sync:
- 1
