Відпустка не рятує, діти не додають життєвих сил, робота не радує – з цим стикаються багато вчителів. І якщо представників інших професій від звільнення утримує хоча б зарплата, то в сфері освіти це не найвагоміший аргумент. Тому молоді фахівці, навіть повні ентузіазму, у школі надовго не затримуються. EtCetera з’ясовував, чи можна врятуватися від професійного вигорання.
ЧОМУ ВЧИТЕЛЬ? Професійному вигоранню у різному ступені піддаються всі люди. Це залежить не тільки від самої професії, а й від умов праці, а також від особливостей психіки людини. Однак вважається, що найбільш уразливі люди так званих «супровідних професій» (тих професій, де мають справу з великою кількістю людей і великою психологічною віддачею). До таких професій належать не тільки вчитель, але також психолог, медик, поліцейський.
ЯК РОЗПІЗНАТИ? Вигорання можна розпізнати ще до того, як стало «зовсім погано». У цього стану є 3 стадії:
На першій стадії людина, навпаки, відчуває бадьорість і прилив сил. Вона хоче працювати ще більше і віддаватися своїй справі по максимуму. Іноді у такого працівника створюється відчуття, що ніхто, крім нього, не зможе виконати завдання так само добре.
На другій стадії працівник стає апатичним, починає економити сили: менше жартує, майже не проявляє емоцій, виконує роботу «автоматично», без інтересу, скаржиться на безсилля.
На третій стадії людині вже може знадобитися медична допомога, тому що, крім психологічного спустошення, вона зазнає фізичних змін. Цей етап може супроводжуватися розладами харчової поведінки (недоїданням або переїданням), суїцидальними думками, повним занепадом сил, коли немає можливості навіть встати з ліжка.
ЩО РОБИТИ? Щоб не доводити до вигорання, потрібно «займатися профілактикою». Знаючи себе, можна визначити свій власний метод. Для когось це 30 хвилин «байдикування» (просто полежати з закритими очима, постояти біля вікна, прийняти ванну з пахощами). Для когось – заняття спортом (ранкова або вечірня пробіжка, бокс, тренажерний зал, пілатес, плавання). Для когось – рукоділля. Але в будь-якому випадку це має бути таке заняття, яке ніяк не буде пов’язане з роботою і буде як би наповнювати зсередини, відновлювати життєві сили.
Щоб не втратити можливість емоційно відгукуватися на різні подразники (звук, зображення, дотик, смак), потрібно постійно пропонувати нову інформацію своїм органам відчуттів, серцю і розуму. Наприклад, в моменти нудьги не переглядати старі фільми, а сходити в кіно на прем’єру, переналаштувати стрічку в Фейсбуці, щоб почати отримувати новини від інших джерел, спробувати приготувати щось нове і незвичайне, купити щось нове з одягу або аксесуарів.
Великої емоційної віддачі вимагає класне керівництво. Це і відповідальність за дітей, і спілкування з батьками, і додаткова паперова робота. Однак вас не можуть зобов’язати бути класним керівником. Якщо ви розумієте, що ця частина роботи стає причиною вашого пригніченого емоційного стану, – відмовтеся від неї.
Не потрібно боятися просити про допомогу. Іноді, щоб запобігти вигоранню, досить на якийсь час розвантажити себе – відкласти нетермінові справи, взяти кілька вихідних і присвятити їх собі. Старші колеги можуть розповісти, що їм допомагає переживати важкі в емоційному плані часи, і підтримати вас не тільки словом, а й ділом – взяти на себе частину вашої роботи.
У психологів є такий метод професійного вдосконалення, як супервізія, коли вони консультують одне одного. Це також своєрідна профілактика професійного вигорання. Можна спробувати зібрати аналогічну групу однодумців – у своїй школі або у віртуальному співтоваристві – і регулярно обмінюватися досвідом, ділитися ідеями та підтримувати одне одного.
- dsq_needs_sync:
- 1
