За останній час тема булінгу набула широкого розголосу. З’являються різноманітні публікації в соцмережах, все частіше можна побачити скарги батьків на батьківських порталах, вчителі зазначають, що стикаються з рекомендаціями Міністерства і освіти запровадити профілактику насилля серед учнів. Психологи відзначають, що кількість звернень зростає. Відповідно розробляються методичні матеріали з алгоритмами профілактики та стратегіями подолання, детально зазначаються найтиповіші ознаки булінгу, розширюється термінологія. Здавалось би, створюється надійне інформаційне підґрунтя для того, щоб шкільний простір (а булінг, як правило, розпочинається в школі) ставав дедалі безпечнішими. Чому ж статистика показує постійне збільшенні тих, хто опиняється в ситуації переслідування? За останніми даними ЮНІСЕФ, 67% дітей в Україні стикалися з випадками булінгу, а 57% знають, що це таке. Це достатньо високі показники. Тому дана тема потребує більш глибокого вивчення.
Очевидно, що в період соціальної нестабільності більшість батьків втрачають відчуття захищеності, і тому не так ефективно підтримують дітей в кризових ситуаціях. Відомо, що чим менше соціально захищена дитина, тим більше вона вразлива до агресивних нападів з боку однолітків. Наприклад, за результатами дослідження ЮНІСЕФ виявлено, що сором’язливі діти та діти з незаможних родин стають жертвами булінгу удвічі частіше ніж інші. Отже, фактор родини має бути врахованим. Проте він не єдиний.
Варто привернути увагу до так званого феномена «втраченого моменту». Ймовірно, це трапляється ще в початковій школі. Коли дорослі могли втрутитися та зупинити насилля, пояснити, як називаються ті чи інші вчинки, показати, як слід вирішувати конфлікти. Але не втрутилися за якихось обставин. Через свою невпевненість, відсутність досвіду, власну вразливість до теми переслідування. А буває і так, що замість правильно розставлених для дітей і батьків акцентів можна почути «хлопчики завжди б’ються» чи «дівчатка скрізь пліткують». Ці слова маскують епізоди булінгу, які потребують негайного втручання дорослого, відповідного аналізу ситуації, адекватної допомоги всім учасникам. Булінг виростає з замовчування та невірної інтерпретації подій. Далі він дорослішає разом із дітьми. Підліткам про нього ще складніше говорити, аніж малечі. Через відчуття сорому, невпевненості в собі, бажання впоратися самотужки, страху, що допомога дорослих все тільки зіпсує. І знов, завіса мовчання і непорозуміння.
Ще одним фактором є приховане насилля з боку авторитетних дорослих, на яких орієнтуються діти, коли обирають моделі спілкування. Прикладами такої деструктивної взаємодії є публічне питання вчителя про те, чому учень запізнився, коментування його вчинків перед усім класом, особисті зауваження. Так само батьки, інколи замість того, щоб забезпечити свої дитині відчуття захищеності та поваги до її емоційної незрілості, починають вичитувати перед усіма за невідповідну поведінку. Все це призводить до розмивання кордонів у стосунках. Діти отримають зелене світло, щоб ці самі кордони атакувати у стосунках іншими, адже «той, на кого я орієнтуюсь (вчитель початкової школи, мама чи тато) так робить».
Немає сумнівів, що ситуації булінгу потребує активного обговорення. З дітьми в школі і дома слід відверто говорити про стосунки. Про те, що булінг може бути як фізичним, так і емоційним, часто із залученням соціальних мереж, поштових скриньок, різних месенджерів. Про те, що він стосується кожного і може відбутися будь-де: в класі, на шкільному подвір’ї, на тренуванні, на ігровому майданчику біля власного будинку. Про те, що в жодному разі неможна терпіти знущання або робити вигляд, що тебе не стосується, коли булять когось іншого. В цьому році ЮНІСЕФ провів інформаційну кампанію з профілактики булінгу. За даними організації, діти, які бачили кампанію, на 30% краще розуміють визначення боулінгу і частіше реагують на нього відповідними діями. А це означає, що запроваджено систему координат, на яку можна спиратися в подальшій роботі в школі.
Якщо замислитися над питанням, що саме буде найкращою профілактикою булінгу, в котре хочеться нагадати той факт, що дитина не може розвиватися та засвоювати нову інформацію в умовах стресу,у який загрожує її фізичному чи психічному здоров’ю. А тому важливо, щоб шкільний простір набував ознак безпечного середовища. Багато уваги слід приділити формуванню здорових стосунків між дітьми та дорослими, робити їх сповненими поваги, розуміння, розвивати здатність говорити про свої потреби та поважати потреби інших. Діти, які вміють повноцінно спілкуватися, як правило не розпочинають булінг і скоріше реагують в ситуаціях, коли вони стають свідками неприємних подій. Доброзичливість, турбота та повага – вічні людські цінності, які формують толерантне та розвинуте суспільство.
Юлія Ларіна дитячий психолог
Український інститут дослідження екстремізму та Інформаційне агентство «Главком» за підтримки Уповноваженого президента України з прав дитини презентують спеціальний проект з протидії булінгу в школі «Стоп шкільний терор» («Безпечна школа»).
Ми зібрали найкращих експертів з проблеми насилля у школі: дитячих та шкільних психологів, законодавців, керівників державних структур, що займаються проблемами дитинства, експертів з юриспруденції, науковців та громадських діячів, які поділяться практичними навичками та теоретичними знаннями зі способів протидії булінгу і порадять батькам і дітям, як протидіяти психологічному та фізичному насиллю в школі. Свої життєві історії, пов’язані із знущанням у школі, розкажуть також відомі люди, зірки шоу-бізнесу, політики та звичайні батьки, які змогли знайти рецепти протидії шкільному терору.
- dsq_needs_sync:
- 1
