Батьківські збори: як вижити вчителю?

Примусові роботи – так найчастіше батьки та вчителі сприймають батьківські збори. На них ніколи немає часу, ніхто не хоче вислуховувати чужі претензії та витрачати вільні хвилини вечора на суперечки. Як перейти від радянської системи “добровільно-примусових” зборів до здорової комунікації, де і батьки, і вчитель задоволені? Поговоримо в блозі Pro.Школу про сучасні формати батьківських зборів.

Менше зборів – більше змісту

Якщо озирнутися на інші країни, традиція батьківських зборів у більшій частині світу абсолютно відсутня. Найчастіше, родини збирають перед початком навчального року на загальні шкільні зустрічі, розповідають про всі нововведення або програму року. Батьки в Нідерландах зустрічаються з учителем виключно в індивідуальних випадках, більшість дорослих взагалі між собою не знайомі і лише батьківський комітет за бажанням бере участь в житті школи.

“За весь рік ми отримали від директора школи лише 3 повідомлення: 3 офіційних листи на пошту – з її персональними даними, повідомленням про зміну кількох уроків у школі та зауваженням, що син засинає на уроках і проханням звернути на це увагу. Усе інше ми бачимо й так, результати, оцінки – все є в електронному кабінеті школи”, – Алла, мама Макса, який вчиться в школі Ейндговена.

У Франції ситуація подібна і на загальних зборах раз на рік обговорюють підручники, програму, правила поведінки в класі. І жодного разу не виносять окремі конфліктні ситуації чи випадки на загальний розгляд. У Німеччині ж батьківські комітети шкіл взагалі співпрацюють з органами освіти та мають вагомий вплив на навчальний процес. Але ж знову таки, саме загальні збори – дуже рідкісна форма комунікації між усіма учасниками процесу. Як же все це відбувається в Україні та куди ми прямуємо?

Без публічних екзекуцій

Якщо ви приготувалися до страшних історій про жахи батьківських зборів в Україні, то мушу вас розчарувати. Не все в нас погано. Звісно, наші школи вкрай потребують електронних щоденників, персональних кабінетів для кожного учня та загальної програми обліку. Але поки це станеться, рятують соціальні мережі, файлообмінники та месенджери. Сьогодні, аби розв’язати питання харчування в їдальні чи повідомити про нову екскурсію для дітей, достатньо зробити голосування в Viber-чаті чи написати в Telegram.

Але найбільша проблема батьківських зборів в Україні – це публічне обговорення проблем. На жаль, це стається, в першу чергу через те, що батьки впевнені, що школа має вповні відповідати за успіхи дітей. А вчителі переконані, що освіта дітей – це співпраця і батьків, і педагогів. І вони дійсно праві. Тому все своє загальне невдоволення вчителі можуть виплеснути виключно на зборах. Але кому захочеться ходити на публічну екзекуцію, де всім розкажуть, яка ваша дитина невихована або ще гірше – не надто розумна та кмітлива?

Батьківські збори мають бути формою співпраці та взаємодії учителів і учнів. Якщо мова іде про загальні зустрічі – на них говорять про те, що стосується кожного, а не влаштовують привселюдну хвилину сорому.

А як може бути інакше?

По-перше, зробити зустрічі з батьками індивідуальними – якщо цього вимагають обставини. Не варто чекати та виносити на загал усі особисті проблеми дітей та родин. Краще прояснити ситуацію тет-а-тет та знайти спільні шляхи розв’язання проблем. Батьки будуть поважати вчителя за такий підхід.

По-друге, перетворювати загальні зустрічі на інтерактивні та корисні. Батькам не потрібні лекції про алкоголь, тютюн чи проблеми поведінки в школі, вони дорослі люди та добре все це розуміють. Краще влаштувати міні-сесії в колах по 5-6 осіб та запропнувати розглянути конфліктні ситуації і винести спільне рішення для них: що робити, якщо ваша дитина ображає когось в школі? а якщо жертвою стала навпаки саме ваш малюк? або як краще вплинути на успішність своїх дітей? Обмін думками, різні погляди будуть корисніші батьками, тим паче, якщо це без конкретних персональних випадків.

По-третє, користуватися електронним зв’язком там, де це можливо і варто робити. Усі фінансові питання, організаційні можна вирішувати в чатах чи особистих повідомленнях. Тим паче, в умовах сучасної української школи, коли вчителю доводиться принижуватися та влаштовувати з комітетами батьків збір грошей чи обговорювати вартість нових підручників, це збереже нерви.

Ми спитали самих освітян, як в їх школах форматують батьківські збори – ось що говорить Олександр Пошелюжний, директор загальноосвітньої школи №45 у Києві:

“Сучасні батьківські збори часто асоціюються зі своєрідною “повинністю”, яку треба відбути. Чому? Є кілька причин: ніхто не вчить педагогів правильно проводити батьківські збори, ніхто не хоче слухати “лекції” та “повчання”, керівництво не зважає на те, як проводять такі зустрічі, часу на їх підготовку вчителі практично не мають. Ми побачили, що традиційний формат такого спілкування вже давно застарів й вирішили, що потрібні зміни.

В нашому закладі є три моделі зустрічей з батьками, які поділені на три етапи. Перший – настановча та підсумкова батьківські конференції, так звані – загальношкільні батьківські збори (проводимо двічі на рік у вересні та травні). На настановчій ми презентуємо навчальні плани, влаштовуємо екскурсії школою, а на підсумковій – звітуємо за рік.

Друга модель – це індивідуальні зустрічі з вчителями-предметниками, батьками та учнями. Ми пропонуємо, щоб на цих зустрічах була присутня дитина, аби не було загравань та непорозумінь. Тут акцентуємо увагу на інформації для батьків саме в контексті зростання особистості школяра, адже саме задля цього діти і приходять до школи.

Третя модель – довільні сучасні, інтерактивні форми батьківських зустрічей. Коли, як і де проводити, вирішують батьки і класні керівники. Це цікава модель і дуже корисна. Що це може бути? Ігри-сесії, майстер-класи, тренінги, класні чаювання, батьківські уроки, фестивалі партнерства, сімейні свята (у нас це сезонні FamelyFest), дні відкритих дверей, школа свідомого батьківства.

Також варто провести анкетування, онлайн-опитування і запитати, що думають з приводу зборів самі батьки. Може вони хочуть отримати певну інформацію, обговорити деякі питання та методики виховання тощо. Школа – це великий механізм і всі його частинки/учасники повинні бути рівними, без цього не буде школи”.

Учитель не має виступати в ролі суворого наглядача, а батьківські збори – корисний канал зв’язку між тими, хто дійсно вирішує майбутнє дитини. Тому, можливо, варто переглянути традиційні формати і нарешті переходити до тих, які дійсно допоможуть і вчителю, і батькам, і учням? Минулого разу ми говорили про подарунки вчителю. І це теж болісне питання. Якщо у вас виникають будь-які незрозумілі ситуації в школі, пишіть нам на proshkolu.com.

Юлія Пилипко
Керівник Благодійної організації «Фонд Максима Степанова»