Прийнятий у 2017 році Закон «Про освіту» містить положення про академічну свободу педагогів. EtCetera з’ясовував, що це означає і чи є ця свобода в українських школах.
ЩО ЦЕ? Згідно з Законом України «Про освіту» від 05.09.2017, академічна свобода – це самостійність і незалежність учасників освітнього процесу при здійсненні педагогічної, науково-педагогічної, наукової та / або інноваційної діяльності. У статті №54 цього закону говориться, що педагоги мають право на «академічну свободу, включаючи свободу викладання, свободу від втручання в педагогічну, науково-педагогічну та наукову діяльність, вільний вибір форм, методів і засобів навчання, що відповідають освітній програмі». Це означає, що вчитель може сам вирішувати, як саме йому вчити дітей.
МАЮТЬ ПРАВО, АЛЕ НЕ МОЖУТЬ. З моменту вступу закону в силу в українських вчителів з’явилася законна свобода творчості щодо своїх уроків. Наприклад, вони можуть створювати та акредитувати свої власні навчальні програми і вибирати свій шлях досягнення навчальних результатів, виходячи з потреб і талантів учнів. Це те, чого багатьом педагогам-новаторам не вистачало – вони були змушені підкорятися строгим вимогам адміністрації школи в питаннях звітності та формату проведення уроків. Але чи змінилася ситуація через рік?
Судячи з коментарів у спільнотах вчителів, у школах майже нічого не змінилося. Більшість педагогів працюють по-старому: пишуть плани уроків для звітності, використовують типові програми, рекомендовані МОН, готові конспекти. У своє виправдання кажуть, що свобода творчості під час відсутності фінансового і побутового комфорту практично неможлива. А стимулів розвиватися і змінювати підходи до навчання вчителям ніхто не надав – паперове навантаження залишилося, «добровільно примусова» непедагогічна активність теж.
Більш того, впровадження освітньої реформи, замість ослаблення контролю за діями вчителя, призвело до ще більш пильної уваги до них з боку адміністрації шкіл, методистів і фахівців МОН. Це створює додатковий психологічний тиск на педагога і часто позбавляє його бажання шукати нові методики і підходи. Наприклад, в одній зі шкіл Житомирщини вчителів зобов’язали вести щоденник із записами про те, чим вони займаються на перервах.
ДУМКА. За словами колишнього керівника Українського центру оцінювання якості освіти Ігоря Лікарчука, між законом та його реалізацією – велика прірва. Тому що українських вчителів десятиліттями заганяли в рамки, привчивши їх до несвободи.
Ігор ЛІКАРЧУК, екс-глава Українського центру оцінювання якості освіти:
Педагогам потрібно було почати стусанами гнати від себе тих, хто зазіхав на їхнє право академічної свободи, починаючи від вимоги поурочних планів і закінчуючи зауваженнями, що вчать не так. І почати дихати академічною свободою на повні груди. Хоча й розумію, що багато хто з колег так дихати не захотіли, не будуть, не зможуть і не захочуть. Адже краще відчувають себе в протигазах, які їм десятиліттями надягали управлінці, методисти, науковці, директори шкіл, вказуючи, що і як робити. Та ще й постійно стежили за тим, щоб і носа ніхто не міг висунути з цього протигаза. Переважна більшість зняти протигаз не захотіли.
- dsq_needs_sync:
- 1
