“А и Б сидели на трубе…”

Оксана Онищенко
Оглядач відділу освіти та науки DT.UA

Що буде з учительською зарплатнею?  

Закон “Про повну загальну середню освіту” виходить на фінішну пряму — на початку грудня його мають голосувати в другому читанні. 

А до того треба визначитися з кількома пекучими питаннями, одне з яких — учительська зарплатня. Через це профспілки навіть виводили вчителів на акцію протесту. 

Робоча група, що працює над проектом закону “Про повну загальну середню освіту”, так і не вирішила, як виписати в законі статтю про вчительську зарплатню. Усе залишили на розсуд профільного комітету. 

Тому важливо розуміти, якими, з огляду на висловлювані пропозиції, можуть бути варіанти розвитку подій. Це тим більше цікаво, що ідеї новацій обростають різними чутками й страшилками.

Та насправді, якщо відкинути красиві фрази і популізм, камінь спотикання  виглядатиме так: залишаємо стару систему нарахування вчительської зарплатні чи будуємо нову? 

Усі, напевно, пам’ятають шкільні задачки про трубу, з якої вода тече в басейн? Так само й державні кошти на освіту витікають з державного бюджету, потрапляють спочатку в спільний басейн — освітню субвенцію, а звідти, через складну систему розгалужень з вентилями й заслінками (доплатами і надбавками), — у кишеню кожного вчителя.

Що більше на шляху до вчителя таких фільтрів, то менше він розуміє, чому саме стільки накрапало в кишеню. Крім того, будь-якої миті той чи інший вентиль можуть перекрити. Наприклад, нелояльний до адміністрації вчитель може не отримати додаткового навантаження, за яке доплачують. Або ж місцева влада знизить надбавку через брак коштів чи небажання інвестувати у вчителів. 

Як зробити, щоб зарплати педагогів стали більшими? Є два варіанти. Перший — треба максимально відкрутити краник держбюджету.

А з яких джерел має на повну запрацювати цей краник? Освітянські профспілки кивають на дві норми закону “Про освіту”. Перша — на освіту має йти 7% ВВП, а не 5,6%, як це закладено у проєкті бюджету-2020. І друга — найнижчий посадовий оклад поступово має підвищитися до рівня чотирьох прожиткових мінімумів. 

Але будьмо реалістами — грошей у держави банально немає. Хоча якісь невеликі кроки для збільшення фінансування робляться. При підготовці бюджету на 2020-й рік уряд запланував на зарплати додаткові 3,7 млрд грн. З них 1,5 млрд — на одноразові виплати молодим учителям, які працюють у школі до 10 років, — кожен отримає по 21 тис. грн. Тобто доплати отримають молоді люди віком приблизно 30 років. 

Молодь справді треба заманювати в школу, бо за кілька років там нікому буде працювати. 

Наприклад, у Києві, за даними столичної освітньої агенції, лише 35% учителів віком до 40 років. Але одноразові виплати — це клаптикове, а не системне рішення проблеми. 

До речі, за нашою інформацією, деякі освітянські керівники з регіонів радили міністерці Ганні Новосад спрямувати 1,5 млрд не молодим учителям, а вихователям дитсадків, у яких дуже низькі зарплати. І це було б логічно, адже МОН заявило, що дошкільна освіта буде одним з пріоритетів відомства. 

А куди підуть іще 2,2 млрд грн? Ганна Новосад пояснила, що цього року в освітній субвенції вперше враховано актуальний, а не минулорічний контингент дітей: “Ми платили заробітну плату за кількістю дітей, яка значно менша від реалістичної. А насправді це означає, що ми просто не доплачували останні 4 роки заробітну плату вчителям. Ми нарешті цю проблему виправляємо і додаємо 2,2 мільярда гривень для того, щоб враховувати ту кількість учнів, яка є реалістичною. На сьогодні це дозволить усім регіонам повну надбавку за престижність, а не гратися надбавками, як це люблять робити на місцях”.

Однак є побоювання, що від цього виграють переважно вчителі великих міст, де більше учнів. Але не забуваймо про інфляцію, яка з’їсть частину збільшеної зарплатні, і про те, що у великих містах життя дорожче. 

Другий варіант — це не просто збільшувати фінансування, а ефективно розподіляти його, можливо навіть змінивши систему нарахування зарплатні.

Проти цього в робочій групі нібито ніхто не заперечує. Та ось уявлення про те, що означає “ефективно розподіляти”, у різних груп впливу різне. 

У профспілок — зберегти надбавки й доплати (до речі, на сьогодні їх понад 30 видів). У нардепів від “Голосу” — не виокремлювати їх як додаткові нарахування, а включити в оклад, при цьому істотно його збільшивши. Можливо, залишивши всього кілька надбавок. Бо це ненормальна ситуація, коли у вчителя маленький оклад і купа додаткових доплат, які становлять половину заробітку і не пов’язані з професійним рівнем. 

Нині різниця в окладі вчителів різного рівня кваліфікації становить лише 5%. Тож існуюча система оплати вчительської праці не стимулює педагогів до розвитку. У “Голосі” хочуть, щоб різниця між зарплатами вчителів другої і першої категорій становила 20%, між першою і вищою — 40%. 

Опоненти заперечують: якщо уявити ідеальні умови (освіта добре фінансується, а найнижчий оклад учителя дорівнює чотирьом прожитковим мінімумам), то нарахована по-новому зарплатня не компенсує відмови від доплат і надбавок. Принаймні вчителям, які отримували їх по максимуму — і за зошити, і за кабінет тощо. 

Другий аргумент проти відмови від надбавок і доплат — не можна порівнювати, скільки зошитів перевіряє філолог і скільки, скажімо, географ, а зарплатня в них буде однаковою (бо доплату за зошити знімуть). Так само й з доплатами за кабінет та інше.

У “Голосі” пояснюють, що за нинішньою системою молодому спеціалістові доведеться довго працювати, аби отримати трохи вищу зарплату. А за новою він зможе отримати підвищення значно раніше, якщо професійно зростатиме. Крім того, ніхто не заважає державі, якщо в бюджеті є кошти, підняти мінімальний оклад вчителя не до чотирьох прожиткових мінімумів, а більше. Тоді й молодий педагог отримає більше, а висококваліфікований профі взагалі матиме дуже достойний заробіток. 

Щодо зошитів. Цієї доплати не скасовують, її просто хочуть “зашити” в оклад. Нині її отримують не всі вчителі, а філологи, математики та вчителі початкових класів. Це дискримінує вчителів інших предметів, вважають у “Голосі”. Вчитель фізики або хімії, який перевіряє задачі й лабораторні роботи, чи географ з контурними картами й таблицями завжди матимуть нижчу зарплату за чинної системи, бо їм не мають надбавки за перевірку зошитів, хоча контролювати прогрес учнів є їхнім обов’язком.

Що стосується доплати за кабінет, класне керівництво і т. ін., то це окрема робота, яка не пов’язана безпосередньо з навчальною діяльністю, вважають у “Голосі”. Тому її мають виконувати інші фахівці (лаборанти, адміністратори, куратори) замість того, щоб навантажувати нею вчителів.

У “Голосі” також пропонують встановити вчителеві 40-годинний робочий день. Це не означає 40 уроків щотижня, але це означає, що вся робота, яку вчитель виконує після занять безоплатно (підготовка до уроків, відвідування нарад, бібліотек, семінарів), йому має оплачуватися в рамках посадового окладу. І необов’язково при цьому сидіти в школі. Однак опоненти цієї ідеї бояться, що така система роботи ще більше навантажить учителя. Навряд чи директор радо відпустить його у вільне плавання, натомість знайде, чим зайняти в стінах школи.

З іншого боку, через те, що надбавками намагаються визначити всі види роботи вчителя, батьки дуже часто чують від учителів аргументи на кшталт: “Мені за це не платять”. І це проблема. 

Олена Бондаренко, членкиня робочої групи, співголова ГО “Батьки SOS”, каже: “Мені за це не платять!” — чули таке від учителів? Не платять за те, щоб повідомити батьків про оцінки дитини, її успіхи. В такому разі батьки нічим не можуть допомогти чи вчасно зреагувати на проблеми дитини в навчанні. Не платять за розв’язання конфліктів між дітьми (так зване виховання), що призводить до булінгу в класі. Не платять за пояснення матеріалу поза уроками, навіть якщо на уроці матеріал не зрозуміли пів класу…Тобто вчитель — на щастя, не кожен — може не виконувати вкрай необхідних для успішного навчання дитини функцій, бо за них “не платять”. За що платять? За перевірку зошитів, наприклад. І тому діти мають писати в зошитах, а не вести конспект в електронному вигляді чи на окремих листках, бо вчитель перевіряє саме зошити. І не порожні — у них має бути щось написано. Наприклад, конспект підручника. Тобто, щоб учитель виправдав свою надбавку, учень має переписувати книжку в зошит. Правда ж, хороша методика? Оплачуються проведені уроки. Відчитав 45 хвилин, а хто що зрозумів — то вже таке. Робочий час учителя закінчився, нехай вдома батьки пояснюють, або репетитора наймайте. Або — надбавка за стаж. Тобто чим довше людина протрималася в школі, тим більша в неї платня. Не ефективність роботи оцінюється. Бо це може бути і той педагог, який досконало знає, як донести матеріал, щоб усі зрозуміли, а може бути й людина, котра вигоріла, і їй цілком байдуже, що там ті діти роблять, — аби тихенько. Нинішня система оплати праці побудована на формальних ознаках, які жодним чином не враховують прогресу дитини в навчанні, її інтересу до предмета. Це просто облік якихось дій учителя, які можуть і не мати результату. Аби дії були. Таку систему треба міняти”.

Чи не найбільше вчителів збентежила пропозиція “Голосу” про сертифікацію педагогів. За задумом, її мають проходити лише один раз за всю кар’єру — відразу після інтернатури. Майбутній учитель повинен довести, що може викладати в школі, а далі його кваліфікацію оцінюватимуть у процесі атестації. 

Противники такої ідеї обурюються — це нівелює диплом педвишу. “Та куди вже далі нівелювати!”, — кажуть прихильники сертифікації. Усім відомо, наскільки далека від ідеалу наша система педагогічної освіти і в сенсі якості викладання, і в сенсі відбору студентів. А сертифікація майбутніх педагогів після інтернатури може стати фільтром на порозі школи.

Цікаво, що більшість учителів не зовсім обізнані з тим, які дискусії насправді точаться навколо зарплатні і які пропозиції висуваються. “У нас хочуть забрати доплати, примусити проходити щорічну сертифікацію, і все це завдяки спеціальному законопроекту “Голосу”, — пояснюють мені знайомі педагоги. І розповідають, що перед акцією протесту такі повідомлення писали в учительських чатах, закликаючи на мітинг. 

Можна погоджуватися чи не погоджуватися з ідеями від депутатів “Голосу”, але заради справедливості треба сказати, що ця партія стала цапом відбувайлом — на неї вішають навіть ті пропозиції, яких нардепи цієї політсили ніколи не вносили. Наприклад, не фінансувати малокомплектних шкіл, перевести усіх пенсіонерів на контракт. І, звісно, все це дуже обурює вчителів.

Вчительська спільнота не вирізняється особливою революційністю, вона дуже терпляча. І якщо вже вона вийшла на акції протесту в Києві, то це означає, що її дістало. А ґрунт для обурення готувався давно. Спочатку уряд Гройсмана обіцяв грандіозне підвищення зарплатні, на яке в державі досі шукають кошти. Потім експерти Зе-команди розповідали про 4 тис. дол. кожному щомісяця і навіть пояснювали, де їх візьмуть. Тепер педагоги бояться, що їм уже не те що не піднімуть заробітної плати, а заберуть частину тої, що є. “Вони знущаються?” — обурюються вчителі.

І все це на тлі реформи школи, яку помпезно презентовано в суспільстві і яка пов’язана з високими очікуваннями від педагогів. Ще трохи — і вчителі вже нікому не повірять. Поки що вірять профспілкам, які нині на коні і мають можливість підняти свій авторитет і збільшити вплив.

Цікаво, що на акцію протесту педагогів вивели не всеукраїнські профспілки, а київські. “Розумієте, наш осередок у Києві вирішив вийти на протест не чекаючи результатів опрацьованого остаточного варіанта закону про освіту. Я, наприклад, не прихильник того, щоби використовувати людей, збурювати їх і виводити на вулицю, — каже Георгій Труханов, голова Всеукраїнської освітянської профспілки в інтерв’ю glavcom.ua. — Це не шлях вирішення проблем. Треба навпаки — згуртовуватися і дивитися, як зробити краще для освітян, дітей і батьків”.

До речі, керівник Київської освітянської профспілки на останніх парламентських виборах балотувався від “Батьківщини”. Злі язики натякають, що до вчительських протестів у Києві може мати стосунок ця партія. 

Ну що ж, експерти, чиновники й громадськість консенсусу не знайшли, тепер слово за депутатами. Вони мають сформулювати законодавчу норму про вчительську зарплатню і схвалити її. Але кінцеве рішення навряд чи залежатиме від висновків експертів, швидше — від розкладу політичних сил у парламенті.