Андрій Карпенко Лідер Об’єднання “Сила Громад”
Зазвичай вітчизняні політичні ток-шоу заповнюють ефір багатогодинними, але доволі беззмістовними балачками. Однак дві ключові події останнього тижня таки змусили трьох українських політиків – Ю. Тимошенко, Г. Туку і М. Бурбака – бути вельми “відвертими” на черговій програмі “Свобода слова”, що виходить на каналі ICTV. Щодо власне подій, то, по-перше, ветерани АТО за підтримки деяких народних депутатів розпочали блокаду торговельних шляхів на тимчасовому кордоні з ОРДЛО. По-друге, сепаратисти завдяки підтримці російських найманців намагалися вкотре захопити українську Авдіївку. І якщо наші військові з честю відповіли ворогові, то питання торгівлі з окупантом для багатьох пересічних українців не має логічного пояснення.
Отже, що відбувається в Україні? Понад два роки в державі йде війна, а в найвищих дипломатичних колах її досі називають “тимчасовою окупацією території, на якій проводиться антитерористична операція”. Негативні меседжі останнього часу свідчать про те, що в багатьох західних пабліситі відбувається своєрідна “трансформація свідомості” в загальній оцінці подій на Сході України. Через уперте небажання української влади називати АТО війною багато західних аналітиків починає схилятися до “офіційного пояснення” Кремля: “В Україні триває громадянська війна”. Годі й казати, наскільки ризикована така точка зору для нашої держави! Економічні санкції проти Росії, змога отримувати військову допомогу, зокрема й летальною зброєю, загальна оцінка України як жертви російської агресії – все може водночас перетворитися на своєрідний гарбуз із казки про Попелюшку. Саме цю тенденцію відчула Юлія Тимошенко під час своєї подорожі до Америки. Аби уникнути такого сценарію, лідерка “Батьківщини” запропонувала ввести воєнний стан у тих регіонах, де відбуваються фактичні воєнні дії. Звичайно, пропозиція не є принципово новою, але, як вважає Тимошенко, це дозволить Україні нівелювати хвилю пропаганди Кремля. Крім того, воєнний стан повинен перевести державу на економічну систему ефективного відбиття зовнішньої агресії. Створюється єдина ставка Головнокомандувача, владу передають військовим (у мирний час – це цивільні суди загальної юрисдикції), на підприємствах різної форми власності відбувається безумовне підпорядкування вимогам воєнного часу в усіх виробничих питаннях.
Георгій Тука, намагаючись опонувати Юлії Тимошенко, почав говорити, що насправді воєнний стан не змінює права власності на будь-які підприємства; що неможливо буде відібрати промислові активи в “неправильних” олігархів та підпорядкувати їх військовій адміністрації. Натомість він запропонував дати ширші повноваження нині чинному цивільному урядові та запровадити прямий державний контроль над стратегічними підприємствами, щоб ефективніше використовувати їхній економічний потенціал для захисту країни. Звісно, це трохи нагадує такий собі варіант лікування апендициту методами терапії (Тимошенко ж тут, навпаки, як хірург). Адже сам Тука, якщо згадати його минуле, на посаді голови Луганської ОДА був змушений визнати свою повну безпорадність у стосунках із російським олігархом Демчишиним, який свого часу просто відмовився перереєструвати свої підприємства відповідно до українських законодавчих вимог. І, що неабияк цікаво, продовжив спокійно працювати! Можливо, це і є відповідь на дещо риторичне питання, чому третій рік війна в нас досі називається АТО. Фактично, держава залежна від олігархів, що володіють монопольними правами на функціонування та роботу стратегічних об’єктів (вугільних підприємств, портів, заводів…). Очевидно, у бенефіціарів цих об’єктів є чітко обумовлена вимога не допустити введення воєнного стану, який призведе до втрати власних мільйонних прибутків.
Лідер найчисленнішої фракції в Парламенті від «Народного фронту» Максим Бурбак також виступив проти введення воєнного стану, але натомість запропонував Президентові розробити програму закінчення АТО. Можливо, це була трохи емоційна спроба-експромт, щоб якось урівноважити ініціативи Тимошенко, але більшість присутніх у студії експертів із подивом дізналась, що, виявляється, на третьому році війни в нашого Президента, Уряду й Парламенту немає жодного плану дій у так званій зоні АТО.
А тепер в мене особисто постає питання. Чого нам можна очікувати від світу, якщо держава Україна не визнає того, що на її території йде війна, не має жодного дієвого плану для перемоги над агресором, а одночасно з похоронними процесіями українських патріотів проводить нафталінно-пісенний конкурс “Євробачення”?
Джерело: «Київ Vлада»
- dsq_thread_id:
- 5532619517
