Вірменія. Є у революції початок, немає в революції кінця

Один із лідерів протестів у Вірменії Нікол Пашинян зранку 17 квітня оголосив про початок мирної Оксамитової революції. Він закликав протестувальників блокувати адміністративні будівлі як у Єревані, так і по всій країні. Головна вимога опозиціонерів –  не затверджувати Сержа Саргсяна прем’єр-міністром країни. Проте у другій половині дня, попри багатотисячні протести Національні збори більшістю затвердили Саргсяна новим главою уряду, який за новою Конституцією отримав практично всю владу у країні.

Серж Саргсян пішов шляхом Путіна і після президенства став прем’єр-міністром

Хто і за що протестує у Вірменії

Масові виступи, у яких беруть участь тисячі вірмен, тривають третю добу. Люди протестують не тільки у столиці, а і в найбільших містах країни – Гюмрі та Іджевані. Невдоволені громадяни перекривають вулиці, які поліція, щоправда, намагається одразу розблоковувати. Як і в попередні дні, у вівторок знову відбулися чергові затримання. У понеділок сталися навіть сутички із поліцією, у яких постраждали більше 40 людей, у тому числі Пашинян, який травмував руку. Вірменські ЗМІ повідомляють про шістьох постраждалих поліцейських.

У вівторок влада намагалася зупинити масові виступи. На площі Франції у Єревані заступник начальника столичної поліції Валерій Осипян передав Ніколу Пашиняну письмове повідомлення про заборону демонстрацій. Як повідомляє «Радіо Свобода», опозиціонер, навіть не читаючи документ, демонстративно його розірвав, заявивши: «У Вірменії почалася тотальна непокора».

Головна вимога протестувальників була спрямована до парламенту, який розглядав кандидатуру Сержа Саргсяна на посаду прем’єра. У підсумку депутати вирішили не прислухатися до вулиці і затвердили екс-президента головою уряду: «за» проголосували 76 із 90 депутатів, які були присутні у залі Національних зборів.

Вуличні протести у Єревані очолює Нікол Пашинян, лідер партії «Громадянський договір», яка входить до альянсу «Йолк» («Вихід»), що посів третє місце на минулорічних парламентських виборах (здобув 9 зі 105 мандатів). Підтримують його сотні громадських активістів, які змогли об’єднати навколо себе тисячі людей.

Один із лідерів протестів у Вірменії Нікол Пашинян

Недоліком протестів є роз’єднаність опозиції. Партнери «Громадянського договору» по альянсу, а саме «Освічена Вірменія» з Едмоном Марукяном на чолі і «Республіка», яку очолює екс-прем’єр Арам Саркісян, до протестів не приєдналися. Вони вважають, що радикальні виступи не завадять затвердженню Саргсяна прем’єром, не змінять Конституцію і існуючий в країні лад.

Чим страшна Конституція

До нинішнього напруження в країні призвели не тільки корупція і бідність, про що заявляють опозиціонери, а і конституційна реформа 2015-го року. Її наслідком стало те, що Саргсян, який керував країною на посаді президента з 2008-го до 2018-го року, отримав можливість «третього терміну» вже на посаді прем’єра, якого за новою Конституцією затверджує парламент. Згідно з Основним законом Вірменія перетворилася з президентської на парламентську республіку. Серед особливостей – представницька посада президента з переходом від всенародного голосування до обрання у парламенті, а також розширення повноважень для прем’єр-міністра, який по-суті стає першою особою у державі. «Наприклад, президент не є головнокомандувачем Збройних сил і не входить до РНБО. Вся повнота влади в безпековому сегменті належить прем’єрові», – пояснює у коментарі «Главкому» заступник директора українського Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Володимир Копчак, який напередодні повернувся із Вірменії. Для країни, яка перебуває в стані холодної війни із Азербайджаном це дуже сильний аргумент влади.

Кандидатуру глави уряду за нової Конституції вносить до Національних зборів президент за результатами парламентських виборів. У 2017-му році їх переможцем стала провладна Республіканська партія Вірменії на чолі із Саргсяном, яка набрала 49% голосів. Саме це дало підстави президенту Армену Саркісяну, який вперше був обраний парламентом у березні цього року за новою Конституцією, подати кандидатуру Саргсяна на посаду прем’єра.

Президент Армен Саркісян та прем’єр Серж Саргсян

Хто стоїть за протестами

Експерти схильні вважати, що нинішні масові виступи у Вірменії не є стихійною акцією у порівнянні, наприклад, з подіями, які відбулися у Гюмрі в квітні 2017-го, коли російський військовослужбовець вбив місцевого жителя. Якби протести проти Саргсяна були стихійними, вони би відбулися минулого року після парламентських виборів, або у 2015-му, коли ухвалювали Конституцію, переконують експерти. Але минулого року ніхто проти Саргсяна протестувати не наважився. Можливо, завадили ще свіжі в пам’яті результати конституційного референдуму 2015-го року, який став підставою до змін Основного закону. Реформу основного закону тоді підтримали більше 60% громадян, які прийшли на дільниці. «Затвердження прем’єр-міністра у парламенті – це лише привід для нинішніх акцій, які готувалися з минулого року», – переконаний Володимир Копчак. За його словами, після загострення у протистоянні з Азербайджаном у Нагорному Карабаху в квітні 2016-му році у вірменському експертному середовищі побутує думка про те, що Саргсян надто заграє з Кремлем. У свою чергу націоналістичні сили Вірменії вважають, що новообраний прем’єр заграє із Баку. Хоча експерти переконані, що так звану чотириденну війну у 2016-му році в Нагорному Карабаху президент Азербайджану Ільхам Алієв розпочав за погодженням із Кремлем. Мовляв, таким чином Росія тримає Саргсяна на короткому повідку.

Прогноз на завтра

Після затвердження Сержа Саргсяна ситуація в країні може погіршитися, правоохоронці силою розганятимуть протестувальників, багато з яких вже затримані. Про такий невтішний прогноз в ефірі «Громадського» розповів колишній депутат парламенту Вірменії і посол Вірменії у Росії Степан Григорян.

Нині у центрі Єревана має відбутися найбільша за три останні дні акція протесту. Принаймні на це сподіваються її організатори. Але чи мають нинішні акції перспективу?

Зважаючи на слабкі тили протестувальників у вигляді відсутності потужної політичної опозиції в країні, яка до того ж і роз’єднана, навряд чи можна говорити про велику перспективу нинішніх акцій. Окрім того, навіть якщо уявити, що влада захоче дослухатися до протестувальників, до останнього часу жодна з партій-противників влади не запропонувала узгоджену між собою альтернативну кандидатуру вже затвердженому прем’єру. З іншого боку, завжди є вірогідність неконтрольованого сценарію, наприклад, у випадку жорсткої силової розв’язки. «Поки протестному руху не вдалося нав’язати владі свій порядок денний. Причому влада намагається маргіналізувати опозиціонерів, не входячи з ними у протистояння», – пояснює у коментарі «Главкому» експерт Вірменського центру політичних і міжнародних досліджень Рубен Меграбян. Він визнає, в останніх подіях перевага за владою. Який із ймовірних сценаріїв домінуватиме надалі стане відомо впродовж найближчих годин, переконаний вірменський експерт.

ГЛАВКОМ