Що спільного у кравчучки з літаками Антонова

ФОТО З ВІДКРИТОГО ДЖЕРЕЛА

35 років тому простий київський інженер явив світові маркер не тільки 90-х, але і всієї пострадянської епохи. Працівник авіаційного заводу Олексій Сергєєв придумав, здавалося б, просту річ: складну візок на двох колесах.

Спочатку її прототип допоміг винахіднику вирішити свої господарські потреби. Потім виріб під кодовою назвою “Джміль” перетворилося в ту саму “кравчучку”, оспівану в народному епосі і фольклорі. Вона розійшлася величезними тиражами, ставши символом виживання на посткомуністичному просторі.

Як з’явилася на світ легендарна кравчучка, чому її батько-засновник не став мільйонером і чим ще він намагався завоювати серця споживачів – в ретроспективі “Української правди”.

У серпні 2013 року в Русанівському парку столиці, навпроти будинку №6, з’являється скульптура “Бабця з кравчучкой”. Літня жінка в яскравому одязі, модних окулярах і шапці, схожій на “будьонівку”, назавжди приймає викликає позу, підперши бік правою рукою. Лівою вона тримає знайому всім візок. Десь там далеко, за її спиною, видніються пагорби правобережжя і дзвіниця Києво-Печерської лаври.

БІЛЬШЕ НОВИН ОСВІТИ, УКРАЇНИ  ТА СВІТУ НА НАШІЙ СТОРІНЦІ У ФЕЙСБУЦІ – Ukr.life – Українське життя  СТАВТЕ “ЛАЙК” ТА ЗАВЖДИ БУДЬТЕ В КУРСІ ПОДІЙ

Автори цієї скульптури, встановленої в рамках проекту Kyiv Fashion Park, жартівливо відобразили архетипічний образ пенсіонера. Втім, в реальному житті забуття йому і так не загрожує. Люди з кравчучкой, через 35 років після її появи, продовжують борознити вулиці українських міст.

“Спасибі Кравчуку!”
В кінці весни 2018 го в околицях станції метро “Житомирська” пенсіонерка Любов Іванівна дбайливо розкладає на землі товар: плетені віники, домашнє соняшникову олію, мед, квасоля, гарбузове насіння, часник, пучки кропу і петрушки.

– Спасибі тому Кравчуку, що придумав щось хороше, а то б ми пропали без кравчучки! – каже вона. – Знаєте, як важко нам було в 90-х ?! Гроші з “книжки” (ощадна книжка Ощадбанку СРСР – УП) пропали, а синові потрібно було вступати до університету …

Жінка з гордістю показує свій візок, четверту за рахунком в її житті: “Хороша, легка, тут колеса з підшипниками. Легко біжить, не відчуваєш в руці. Села собі в маршруточку, склала, і нікому не заважаю”.

Любов Іванівна згадує, як після розвалу Союзу “човниками”, розриваючись між Кіровоградом і Москвою.

– Брала по блату на маслозаводі сир, приїжджала в Москву на вокзал, там його відразу хапали весь, – не без гордості пояснює вона. – Хоча син пізніше вступив до Києва і без моєї допомоги, не просив і копійки. Слава богу, пішов потім працювати в Кабмін. Теж без хабара. І мене в столицю забрав.

Пенсіонерка Любов Іванівна навіть не здогадується, що прямо за її спиною, в одній з багатоповерхівок живе Юрій Сергєєв, нікому не примітний киянин – син того самого Олексія Сергєєва, який придумав легендарну кравчучку.

Сьогодні Юрій зберігає з десяток кілограм запорошених креслень і технічної документації, що залишилися після батька, а також пам’ять про нього.

Професор, “Шмель” і хворий хребет
Олексій Сергєєв народився в 1933 році, в селищі Зерновий, Ростовської області. Його сім’я переїхала в Донецьку область, де майбутній інженер з відзнакою закінчив україномовну школу. Після війни Сергєєви оселилися в Краснодарі.

БІЛЬШЕ НОВИН ОСВІТИ, УКРАЇНИ  ТА СВІТУ НА НАШІЙ СТОРІНЦІ У ФЕЙСБУЦІ – Ukr.life – Українське життя  СТАВТЕ “ЛАЙК” ТА ЗАВЖДИ БУДЬТЕ В КУРСІ ПОДІЙ

– Батько закінчив льотне училище в Ростові, – ділиться Юрій. – Після навчання його відправили до Стрия Львівської області. Але за станом здоров’я він покинув збройні сили, і переїхав з моєю мамою в столицю УРСР. Там пройшов шлях від простого клепальників до інженера-конструктора Київського авіаційного заводу (сьогодні – “Авіант” – УП).

Олексій Сергєєв – один з тих, хто доклав руку до створення літаків Ан. Але відзначився все ж в проектуванні більш приземлених речей. В кінці 80-х він очолив відділ товарів народного споживання, створений на базі авіазаводу. Там разом з колегами розробив міні-пральну машину “Либідь”, дитячу коляску “Мальвіна”, гойдалки “Тік-так” і автопричіп “Дача”.

Легенда свідчить: створити зручну візок на колесах змусило саме життя в 1983 році. Через хворого хребта Сергєєву не можна було піднімати тяжкості, але потрібно було якось відбудовувати будинок, перетягувати сотні кілограм матеріалів. До чужої допомоги Сергєєв вдаватися не став. Він звик все робити сам.

Взявши в руки лінійку, папір і олівець, конструктор спочатку накидав креслення майбутнього шедевра, а потім змайстрував прообраз кравчучки. Незважаючи на скромні габарити, вона могла витримати до сотні кілограм, що пізніше гідно оцінив підприємливий обиватель.

Своїм дітищем Сергєєв користувався кілька років, постійно вдосконалюючи конструкцію.

– Батько був практичним, раціональним людиною. Все робив своїми руками. Знайомі називали його “професором”, – згадує Юрій.

Навряд чи кравчучка вийшла в люди, якби не лихі 90-е. Розвал Союзу і економічна криза підрізав крила авіаторам – вони були змушені заробляти на масовому виробництві побутових товарів. Складні часи вимагали нестандартних рішень.

БІЛЬШЕ НОВИН ОСВІТИ, УКРАЇНИ  ТА СВІТУ НА НАШІЙ СТОРІНЦІ У ФЕЙСБУЦІ – Ukr.life – Українське життя  СТАВТЕ “ЛАЙК” ТА ЗАВЖДИ БУДЬТЕ В КУРСІ ПОДІЙ

У 91-му з конвеєра авіазаводу почали виходити візки, придумані Сергєєвим. Виріб отримало назву “Джміль”. Але в народі йому швидко дали ім’я першого президента незалежної України.

Кажуть, у виробництві візків спочатку використовували колеса від дитячої коляски “Мальвіна”. Попит на кравчучки був колосальний – на перших порах їх випускали більше мільйона в рік. Робили на тому ж дорогому, роботизованому обладнанні, яке брало участь в авіаційному виробництві.

Візків, що виходять з конвеєра авіазаводу, на всіх охочих не вистачало. Але їх швидко навчилися робити і на інших підприємствах колишнього СРСР, в тому числі кустарним способом. Потім їх почали виробляти в Польщі і, звичайно ж, в Китаї.

Зі зміною президентів назву “кравчучка” залишилося незмінним. Спроби перейменувати її, наприклад, в “кучмовоз” зазнали фіаско.

“Багато щастя кравчучка не принесла”
Багатою людиною Олексій Сергєєв не став. На початку 90-х він пішов на пенсію, лише з посмішкою спостерігаючи, як країну заполоняє його дітище.

– Батько завжди з іронією ставився до цього свого винаходу, – стверджує Юрій Сергєєв. – Адже він і сам в 90-х їздив до Польщі, возив інструменти, вироби з металу, які у нас коштували дешевше. Кравчучка і тоді йому допомагала виживати.

Ще він кілька разів їздив до Китаю комівояжером. Там йому запропонували працювати викладачем в університеті, але він не захотів залишитися.

Як каже Юрій Сергєєв, з виходом на пенсію батька не покидала мрія: запустити в масове виробництво інше свій винахід, яке могло б затьмарити всі відомі зразки Lego.

Ще в 1985-му в спецвідділі Сергєєва приступили до створення великогабаритного конструктора “Гулівер”.

– Діти з уніфікованих деталей могли зібрати різні вироби і користуватися ними, – пояснює Юрій. – Наприклад, справжні велосипед, самокат, коляску, гойдалки, санки. Зробив самокат, покатався, розібрав, і змайстрував санки. Всі деталі поміщалися в один чемодан.

БІЛЬШЕ НОВИН ОСВІТИ, УКРАЇНИ  ТА СВІТУ НА НАШІЙ СТОРІНЦІ У ФЕЙСБУЦІ – Ukr.life – Українське життя  СТАВТЕ “ЛАЙК” ТА ЗАВЖДИ БУДЬТЕ В КУРСІ ПОДІЙ

Спочатку конструктор припускав збірку до 10-ти різних предметів. Але потім, в результаті модернізації, ця цифра збільшилася до 50-ти.
Проектувальники відпрацювали всю технічну документацію, провели випробування в київських дитсадках і отримали патенти, але в масове виробництво “Гулівер” так і не пішов.

Як згадує Юрій Сергєєв, його батько намагався достукатися до найвищих чинів. Був на прийомі у Леоніда Кучми, коли той очолював “Південмаш”, а пізніше у міністра освіти Станіслава Ніколаєнка при президенті Ющенко. Але переконати чиновників не зміг.

– Звичайно, він переживав з цього приводу, – каже Юрій. – Мріяв вивезти цей конструктор на європейські виставки, знайти інвестора. Він був цілеспрямованою людиною, дуже хотів, щоб “Гулівер” мав успіх, приносив користь дітям, допомагав їм розвиватися.

Батько розумів, що для запуску масового виробництва “Гуллівера” потрібні були великі гроші. Але в той час зустрічалися в основному меркантильні люди.

Олексій Сергєєв помер в 2011-му, залишивши після себе трьох дітей, трьох онуків, урну з прахом в колумбарії Байкового кладовища і мільйони кравчучок, на яких ніколи не напишуть його імені.

– Планів у нього було на 50 років вперед. Він відчував, що буде жити дуже довго, але не склалося, – жалкує Юрій Сергєєв.

БІЛЬШЕ НОВИН ОСВІТИ, УКРАЇНИ  ТА СВІТУ НА НАШІЙ СТОРІНЦІ У ФЕЙСБУЦІ – Ukr.life – Українське життя  СТАВТЕ “ЛАЙК” ТА ЗАВЖДИ БУДЬТЕ В КУРСІ ПОДІЙ

З дитячою наївністю Юрій все ще вірить, що знайдуться люди, які захочуть взяти креслення батька і зайнятися виробництвом його “Гуллівера”. Що ж до кравчучки, то особливої гордості Юрій не відчуває.

– Вважаю, це не дуже світла історія для нашої держави. Люди в мить стали бідними, втратили соцзахист, гарантії, впевненість у завтрашньому дні.

Так, кравчучка багатьом допомогла, багатьох виручила. Але багато щастя вона не принесла. Знаєте, краще людині бути респектабельним, без цієї візки, ніж бідним і з нею, – іронізує син забутого київського винахідника.

УКРАЇНСЬКА ПРАВДА