Лише після смерті залізничник з Рівненщини довів, що хабара не вимагав

Близько семи років знадобилося колишньому заступнику директора Рівненської дирекції залізничних перевезень Миколі Голіку, щоб довести, що він не хабарник. Його уже більше чотирьох років немає в живих, проте справа про хабар у коробці з-під дорогого коньяку завершилася лише в червні цього року.

Все почалося у вересні 2015 року. Тоді в кабінет в.о. директора Рівненської дирекції залізничних перевезень зайшов 26-річний іноземець — приніс раптом коньяк у коробці й поставив на шафу. А одразу за ним у кабінет залізничника зайшли правоохоронці, які почали обшук. У результаті на дні коробки з коньяком, що стояла на шафі, знайшли 1000 доларів міченими купюрами. Тоді міліція повідомила, що викрила хабарника, який «вимагав гроші за надання для перевезення чотирьох порожніх вантажних вагонів».

Під час розгляду цієї справи у Рівненському міському суді стало відомо й про того, хто давав хабар. Ним виявився Айдим з Узбекистану. Перебуваючи в Рівному, він знайомився з місцевими жінками в Інтернеті, щедро пригощав їх алкоголем, а потім, прихопивши мобільні телефони, гроші, золоті вироби, втікав. Втім, не лише спокушав жінок, а й обкрадав орендовані квартири у Рівному — виносив усю техніку з квартир та здавав у ломбард. За це його затримували та судили.

Микола Голік помер від онкозахворювання у 2018 році. Однак після його смерті рідні вирішили продовжити розгляд справи у суді. Рішення про невинуватість Миколи Голіка суддя міського суду Рівного Наталя Діонісьєва ухвалила у червні цього року.

Анатолій Перетятко, адвокат:

— За більш як два тижні до того, що правоохоронці назвали дачею хабара, до кабінету мого підзахисного навідався іноземець. І почав говорити, що планує придбати в лісгоспі в Клевані дубові дошки. Для перевезення їх за кордон хотів орендувати вагони. Голік проконсультував його, як це зробити. Іноземця цікавило, скільки це коштуватиме. Коли дізнався приблизну суму, а на той момент це було близько 24–25 тисяч гривень, то пішов готувати документи, щоб занести їх у бухгалтерію дирекції залізничних перевезень для укладення договору. Одним з важливих документів мало бути підтвердження з лісництва, що він справді придбав дошки. Хоч насправді ніяких ділових відносин ні з лісництвом у Клевані, ні з іншими лісництвами на Рівненщині узбек не мав. Оскільки надання в оренду вагонів — це послуга, то й сама залізниця була зацікавлена в її наданні.

Одразу після отримання консультації від залізниці іноземець пішов до поліції й написав заяву, що з нього вимагають гроші. Узбек розмову з Голіком самовільно записав на диктофон. Іноземець отримав у СБУ мічені купюри, які намагався вручити Голіку. Неодноразово приходив до кабінету залізничника, але ніяк не міг вручити мічені долари, бо в нього їх не вимагали. Дійшло навіть до того, що правоохоронцям довелося ще раз мітити купюри… Так, в один з днів іноземець несподівано зайшов до кабінету Голіка зі словами: «Я приніс вам коньяк як домовлялися». На це Голік махнув рукою та показав поставити на шафу, бо якраз в той момент говорив по телефону. Після цього до залізничника зайшли представники різних правоохоронних органів.

Це уже пізніше з’ясувалося, що той, хто приносив хабар, був неодноразово судимий. В тому числі й за шахрайство. Більше того, іноземець не був підприємцем. Компанія, на яку посилався, п’ять років узагалі не проводила жодної діяльності. І мала право лише на роздрібну торгівлю продуктами. На інші види діяльності, зокрема на торгівлю деревиною, у неї дозволу не було.

Під час досудового слідства у цій справі взагалі дійшло до абсурду. Узбек став вимагати хабар з мого підзахисного — мовляв, за 5 тисяч доларів змінить свої покази. Про це я інформував правоохоронців письмово. Узагалі за сім років іноземця ні разу не допитали в суді, бо прокурор не спромігся його викликати. Хоч той був головною фігурою, на якій трималася ця справа. В результаті суддя повністю виправдала Миколу Голіка. Адже той ніякого хабара ні в кого не вимагав. Все це була провокація та недолуга постановка.