Вітряне майбутнє: коли Україна здобуде енергетичну незалежність

ФОТО З ВІДКРИТОГО ДЖЕРЕЛА

Розпорядженням Кабінету міністрів України №1071 від 24 липня 2013 року було затверджено Енергетична стратегія України на період до 2030 року. Дане рішення прийшло на зміну застарілої стратегії, яка була прийнята ще в 2006 році. Незважаючи на декларативний характер такого документа, як стратегія, він дає загальне поняття – куди все-таки рухається Україна у своєму прагненні здобути енергетичну незалежність і стати повноправним учасником Європейської енергетичної спільноти. Один з розділів Енергетичної стратегії присвячений розвитку відновлюваних джерел енергії (ВДЕ). Детальніше для Mind його проаналізували керуючий партнер Integrites Олексій Фелів і Дмитро Кисельов, старший юрист Integrites. Також експерти коротко розповіли про перспективи розвитку ВДЕ в Україні, зокрема, на які законодавчі зміни чекає галузь.

Що передбачає стратегія в частині поновлюваних джерел енергії? Отже, стратегією визначається, що розвиток ВДЕ країни у довгостроковій перспективі має здійснюватися на основі економічної конкуренції з традиційними джерелами, а також з урахуванням потенційних вигод від розвитку ВДЕ.

БІЛЬШЕ НОВИН ОСВІТИ, УКРАЇНИ  ТА СВІТУ НА НАШІЙ СТОРІНЦІ У ФЕЙСБУЦІ – Ukr.life – Українське життя  СТАВТЕ “ЛАЙК” ТА ЗАВЖДИ БУДЬТЕ В КУРСІ ПОДІЙ

Згідно зі стратегією, до 2030 року ВДЕ повинні займати більше 12% від встановленої потужності виробництва електроенергії в Україні. За даними статистичних органів, у 2017 році ВДЕ займали більше 2% встановленої потужності виробництва електроенергії. Хоча варто відзначити, що ще в 2009 році діяли тільки 12 вітряних електростанцій з сумарною встановленою потужністю 94 МВт, що становило лише 0,2% від загального обсягу генеруючих потужностей в Україні. Тобто за 10 років збільшення склало більш ніж у 10 разів.

Чому Україна все ще відстає від світових тенденцій? На жаль, навіть не дивлячись на один з найвищих «зелених» тарифів, Україна все ще пасе задніх. Адже основні затримки для інвесторів відбуваються зовсім не при оформленні самого «зеленого» тарифу, а починаючи з етапу відведення земельних ділянок і закінчуючи отриманням дозвільних документів для будівництва.

Незважаючи на те що «зелений» тариф був введений в Україні в 2009 році, реально він став стимулом для розвитку ВДЕ-проектів тільки в останні два роки. Справа в тому, що з 2009 по 2013 рік на цьому ринку домінували гравці, наближені до влади. Вони практично монополізували його. Крім того, в зв’язку з подіями 2014-2015 років проекти не розвивалися і з об’єктивних причин.

Коли і яким чином ситуація в країні почала змінюватися? Тільки починаючи з 2016 року, в тому числі і завдяки позитивним законодавчим змінам до правил отримання «зеленого» тарифу (як наприклад, скасування місцевої складової як підстава для отримання тарифу), проекти ВДЕ почали набирати обертів і на ринок зайшли реальні західні гравці і інвестори.

Уряд і парламент виступають з ініціативами поліпшення бізнес-клімату в Україні. Так, на останньому засіданні комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства Верховної Ради було рекомендовано прийняти за основу законопроект № 8015 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо інвестиційної привабливості будівництва об’єктів відновлюваної енергетики)».

Зокрема, пропонується при визначенні класу наслідків (відповідальності) об’єктів будівництва для здоров’я і життя людей, які не можуть бути віднесені до незначних наслідків (СС1), не включати в розрахунок збитків збитки тих замовників будівництва, які будують об’єкти без залучення коштів державного або місцевого бюджетів, кредитних коштів, наданих під державні гарантії, коштів державних і комунальних підприємств, бюджетних установ.

Змінами також пропонується виключити з класу середніх наслідків – СС2 – об’єкти, які виробляють електричну енергію з енергії вітру, і віднести їх до класу СС1 – незначні наслідки.

До чого призведуть законодавчі зміни? Таким чином планується спростити дозвільну процедуру для будівництва вітроелектростанцій (ВЕС) і дозволити їх будівництво на основі декларативного принципу. Саме будівництво ВЕС не є надто складним або трудомістким, адже, по-хорошому, з загальнобудівельних робіт для вітряних турбін необхідний фундамент і підведення мережі, через які згенерувала електроенергія передаватиметься на підстанції і далі трансформуватися для передачі в енергосистему.

Вищевказані зміни повинні забезпечити реалізацію Енергетичної стратегії України на період до 2030 року, вдосконалити регулювання комплексного розміщення об’єктів промисловості, знизити корупційний фактор. Однак у комплексі з такими рішеннями необхідно більш чітко врегулювати питання узгодження підключення ВЕС до мереж і максимально спростити таке підключення.

МИНД