Сонячна енергетика: фінансова бульбашка?

АВТОРИ: ОЛЕГ САВИЦЬКИЙ, СЕРГІЙ КЛЮС

У 2017 році в Україні було встановлено вдвічі більше потужностей відновлюваної енергетики, ніж у 2016 році. У 2018 році очікується така ж динаміка.

Зараз цей ріст відбувається переважно завдяки великим проектам наземних сонячних електростанцій, потужність яких вимірюється мегаватами. За рік було побудовано 64 промислові СЕС сукупною потужністю 211 МВт.

Також зростає потужність дахових сонячних станцій у приватних будинках, але у значно менших валових обсягах. За 2017 рік малі СЕС встановили понад 2 тис сімей, а сукупна потужність таких станцій збільшилася з 16,7 МВт до 51 МВт.

Водночас розбудова середніх за потужністю СЕС та введення інших потужностей ВДЕ на підприємствах, установах та комерційних об’єктах нерухомості йде мляво, незважаючи на привабливий “зелений” тариф.

Основний ріст потужностей відновлюваних джерел енергії відбувається завдяки великим СЕС. Йдеться про потужності понад 3 МВт. На це є дві технічні причини.

Перша полягає у тому, що СЕС можна встановлювати будь-де, тоді як ГЕС та ВЕС прив’язані до місцевості, а біопаливні проекти — до джерел сировини.

Друга полягає у відносній простоті проектування та будівництва наземних СЕС. Не дивно, що разом з високою ставкою “зеленого” тарифу такі проекти стали популярними серед інвесторів. За рік було побудовано 87 об’єктів відновлюваної енергетики потужністю 257 МВт, з яких 64 проекти — це СЕС потужністю 211 МВт.

Проте чи не стануть сонячні поля черговою фінансовою бульбашкою, яка в певний момент лусне з негативними наслідками для всього сектору ВДЕ?

Швидкий ріст потужностей сонячної енергетики, безперечно, необхідний для досягнення стратегічних цілей держави з розвитку ВДЕ та підвищення енергетичної незалежності. Однак деякі експерти переймаються тим, що стійкість поточної моделі стимулювання відновлюваної енергетики може бути порушена.

При проходженні певного порогу потужності велика кількість промислових СЕС, підключених за “зеленим” тарифом, може стати обтяжливою для ринку електроенергії та спричинити відчутне зростання цін для споживачів.

Яким є цей поріг, наразі невідомо — бракує розрахунків, але вже зараз пропонується внести зміни в законодавство та знизити ставку “зеленого” тарифу для сонячної генерації на 30%. Така пропозиція була озвучена 13 березня на “круглому столі” в комітеті з паливно-енергетичного комплексу Верховної Ради.

З іншого боку, слабкий розвиток комерційних проектів ВДЕ малої та середньої потужності вказує на необхідність збереження для них привабливої ставки “зеленого” тарифу та забезпечення інших сприятливих умов, зокрема щодо зменшення вартості підключення до мереж.

Це сприятиме розвиту розподіленої генерації, що технічно більш раціонально, та збалансуванню енергосистеми. Також це зменшить потребу у маневрових потужностях і підвищить якість та надійність місцевого електропостачання.

Поки що СЕС малої та середньої потужності на дахах підприємств та офісних будівель — рідкісне явище. Автори дослідили кілька таких прикладів, щоб зрозуміти перспективи розподіленої генерації в Україні.

“Популярність сонячних станцій для бізнесу зростає завдяки успішним прикладам. Коли я запускав перші проекти, люди не вірили в це. Умови були, але майже ніхто цього не робив”, — говорить В’ячеслав Мижарьов, керівник компанії KB Energy, яка спроектувала та встановила першу комерційну дахову СЕС у центрі Києва.

Ця станція потужністю 88 кВт розташована на даху офісної будівлі на вулиці Глибочицькій. Вона працює за “зеленим” тарифом, продаючи надлишки електроенергії в міську мережу з мінімальними втратами, адже цю енергію для споживачів не доводиться транспортувати на сотні кілометрів.

На користь стійкості моделі розподіленого розвитку сонячної генерації також свідчить те, що дахові СЕС будують не лише для продажу струму за “зеленим” тарифом, а і для енергозабезпечення своїх підприємств та установ.

Саме з такою метою почав будівництво СЕС власник авторемонтного підприємства на столичному масиві Троєщина. Сонячні панелі були встановлені на даху виробничих приміщень, потужність станції — 105 кВт.

“Власник спочатку вирішив ставити станцію для зменшення споживання електроенергії з мережі. Станція повинна була окуповуватися завдяки зменшенню платежів за електроенергію. Проте коли ми закінчували роботу, було вирішено підключати станцію в мережу за “зеленим” тарифом”, — каже проектувальник цієї СЕС Мухуб Бенменні з Інституту відновлюваної енергетики НАН України.

За його словами, для комерційних дахових СЕС термін затвердження “зеленого” тарифу залежить від того, чи є вся документація на об’єкт, де буде зводитися СЕС. Він також вказує, що комерційні дахові СЕС підключати досить просто, оскільки промислові або комерційні будівлі вже приєднані до мережі.

З іншого боку, власне споживання іноді перевищує доступну потужність мережі, а збільшення потужності підключення виявляється надзвичайно дорогим.

Так, в адміністративній будівлі управління праці та соціального захисту Солом’янської адміністрації у Києві після встановлення додаткової техніки і збільшення навантаження локальна мережа почала постійно виходити з ладу. Збільшення потужності підключення “Київенерго” оцінила 1,5 млн грн.

Сонячна станція, яка покриває додаткове навантаження на мережу, коштувала для Солом’янської адміністрації 1,2 млн грн. Також було замінено звичайні світильники на LED. Таким чином, сонячна станція та заходи енергоефективності виявилися вигіднішими, ніж збільшення потужності підключення.

Ця станція працює на власне енергозабезпечення установи, покриваючи денний дефіцит потужності та зменшуючи її видатки на електроенергію з мережі.

“Був зроблений аудит споживання з місцевим енергетиком. Виявилося, що найбільше споживання — в робочий час, в період максимальної сонячної активності. Вирішили обмежитися станцією на 28 кВт”, — зазначив Дмитро Меркулов, представник компанії Heliostrategia, що реалізувала проект.

Він пояснив специфіку підключення цієї СЕС. За його словами, на цьому об’єкті енергопостачальна організація “не бачить” сонячну генерацію, оскільки на роботу СЕС накладене автоматичне обмеження.

“Якщо струм від СЕС перевищує споживання будинку, то генерація від сонячних панелей обмежується. З технічної точки зору це, напевно, перший проект в межах міста, коли діє система обмеження, але з погляду інсталяції вона була нескладна. Тендер на будівництво проводився на ProZorro”, — розповів Меркулов.

За словами Мижарьова, найбільш привабливими для будівництва СЕС та інших комерційних об’єктів ВДЕ малої та середньої потужності є землі промислового призначення і території великих підприємств, на яких є нові об’єкти будівництва або споруди, що залишилися з радянських часів.

Зазвичай там існує потужна інженерна інфраструктура — підстанції та лінії електропередач. Юридичні питання стосовно таких ділянок уже вирішені, земля у таких підприємств є. Для них спорудження СЕС — це можливість отримувати додатковий дохід. Потужність таких станцій — до 5 МВт.

“За поточної ціни на обладнання та дії “зеленого” тарифу термін окупності станцій на власних майданчиках становить п’ять-сім років. Власник отримує не лише чисту енергію, а й гарантований державою прибуток”, — каже Мижарьов.

Розподілена генерація близько до населених пунктів з великою кількістю споживачів, зокрема в промислових зонах міст, містить переваги для енергосистеми. Такі проекти також більш безпечні для інвесторів, оскільки їх бізнес-модель не базується на 100% на “зеленому” тарифі. У них більший період окупності, але вони менш ризиковані в довготерміновій перспективі.

Коментуючи труднощі в реалізації проектів комерційних СЕС, Мижарьов сказав, що розробка і реалізація проекту дахової СЕС для підприємства або установи — нескладне завдання, але все залежить від ретельності та послідовності.

“Замість послідовного обстеження об’єкта, розробки ТЕО і проектної документації люди часто вдаються до невпорядкованих дій, втрачаючи час і гроші”, — каже він.

Мижарьов рекомендує користуватися послугами професійних компаній для успішного проходження повного циклу підготовки та реалізації проекту.

За його словами, середня вартість ведення проектів у Києві до моменту підключення за “зеленим” тарифом становить 7-15 тис дол залежно від складності об’єкту.

“Власник може сам пройти всі процедури, але це вийде у три-п’ять разів дорожче і довше, ніж при залученні фахової компанії”, — зазначає Мижарьов.

За його словами, для успішного проходження всіх процедур потрібно організовувати ланку керування проектом і збору документації. Він рекомендує виділяти одну-дві людини, які б займалися цими питаннями. У випадку дахових СЕС це може бути адміністратор будівлі або енергетик.

За законодавством, комерційні СЕС можуть підключитися за нинішньою ставкою стимулюючого тарифу до 2020 року, але про довготермінову стабільність говорити рано. Одна із загроз стабільності роботи енергоринку — підключення надмірної кількості потужностей великих промислових СЕС за “зеленим” тарифом.

Поряд з цим, заплановане загальне зниження “зеленого” тарифу після 2020 року фахівці не вважають перепоною для подальшого розвитку галузі.

“З 2020 року термін окупності проектів може вирости, але при цьому виростають тарифи і на власне споживання. Якщо дивитися на графік зниження “зеленого” тарифу до 2030 року і на динаміку підвищення тарифів, то можна передбачити, що до 2030 року вони прийдуть в паритет. Тоді буде цікаво будувати СЕС для власного споживання електроенергії”, — зазначає Меркулов.

Загалом фахівці оптимістично оцінюють довготермінові перспективи розвитку розподіленої генерації, яка не має критичної залежності від “зеленого” тарифу.

При подальшому зростанні цін на електроенергію для комерційних споживачів власна розподілена генерація може стати вигідною і без нього. Проте зараз розвиток розподіленої генерації потребує підтримки та заохочення.

На ранньому етапі розвитку сонячної енергетики і галузі ВДЕ загалом “зелений” тариф є важливим інструментом стимулювання. Вдала політика у цій сфері разом з підтримкою інновацій та стимулюванням власного виробництва обладнання вкрай необхідна для становлення індустрії відновлюваної енергетики, яка може стати локомотивом успішного пост-індустріального економічного розвитку країни.

ЕКОНОМІЧНА ПРАВДА