Це – слова посла Вольфганга Ішингера, голови Мюнхенської безпекової конференції (далі – MSC). Цією фразою відкривається Munich security report-2018, на якому ґрунтуватимуться дискусії на найпрестижнішому в світі безпековому форумі.
У вступному слові до цього звіту Ішингер наводить короткий перелік тем, які можуть стати “тріггером” великого конфлікту. Це – напруженість між Північною Кореєю і США, між Саудівською Аравією та Іраном, між НАТО і Росією, а також війна в Україні. “Ключові договори з контролю над озброєннями, такі як Договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності, перебувають під ризиком руйнування”, – пише він.
Але головна особливість нинішнього часу – здатність ламати шаблони.
Донедавна світовим лідерам навіть не спадали на думку більшість тих питань, які тепер є приводом для суперечок, зазначає Вольфганг Ішингер.
“У 2018 році частина з цих криз може рухатися в бік вирішення або ескалації – з потенційно катастрофічними наслідками. Ми повинні зробити все від нас залежне, щоб відійти від краю прірви”, – наголосив він.
Мюнхенська конференція починає роботу в п’ятницю. Напередодні “Європейська правда” переклала для своїх читачів ключові тези документа конференції. Весь подальший текст – пряме цитування або стислий виклад дослідження MSC.
Наша стаття, як і це дослідження, розбита на блоки – про загальну ситуацію у світі та про роль окремих держав і регіонів.
Світ на межі зламу
“Рік тому, коли я обійняв цю посаду, я закликав зробити 2017 рік роком миру. На жаль, світ пішов у принципово іншому напрямку. Тому зараз я не роблю звернень. Я даю попередження – сигнал тривоги для нашого світу”, – заявив у новорічну ніч генсек ООН Антоніо Гуттеріш.
По суті, зараз світ опинився перед загрозою руйнування так званого “ліберального міжнародного порядку”, причому найбільші загрози виходять із найнепередбачуваніших джерел, йдеться у доповіді MSC. І це – не перебільшення.
Адже ключова ревізіоністська сила нині перебуває… у Вашингтоні, в Білому домі.
Питання про роль Сполучених Штатів у підтримці кризи виникають все частіше.
Тим часом ЄС оговтався від кризи євро і фінансової кризи, але ще не став стратегічним глобальним гравцем. Китай стає потужнішим та все більше напористим; до певної міри те саме стосується Росії. Націоналізм перебуває на підйомі у багатьох країнах. Повноваження міжнародних органів постійно ставляться під сумнів.
Протягом багатьох десятиліть лідери США визначали роль своєї країни як квінтесенції сили добра в світі, основного захисника демократії та прав людини. Адміністрація Трампа відмовилася від цього підходу. А держсекретар Рекс Тіллерсон заявив, що просування цінностей занадто часто було “перешкодою” для просування інтересів США. Все це, до того ж, підживлює політиків-націоналістів в інших державах.
Не менше проблем – у країнах, що розвиваються.
Після завершення холодної війни аналітики і політики вважали, що такі держави стануть відповідальними учасниками ліберального міжнародного порядку.
Та минав час, і ставало все очевиднішим: Китай та Росія не прагнуть цього, вони мають дуже відмінне баченні міжнародного порядку та просуватимуть саме його.
Нинішня політика здатна прискорити цю тенденцію. Країни Азійсько-Тихоокеанського регіону нині подумають двічі, чи залишатися із Сполученими Штатами – адже тепер Китай може бути для них кращим варіантом.
Також Трамп змінив думку Європи. “Часи, в які ми могли повністю покладатися на інших, певною мірою минули. Це те, що я відчула в останні кілька днів”, – заявила Ангела Меркель у травні 2017 року, після європейського турне Трампа.
Водночас саме це, за її словами, стало для Європи приводом для посилення її ролі у світі.
Союз із тріщиною
Невизначеність у відносинах зі Штатами, Brexit, розбіжності між державами-членами (особливо у питанні мігрантів), безпекові проблеми на кордонах: через ці “тріщини” Європейський Союз мав недобрий вигляд на початку 2017 року.
І хоча частина цих проблем лишається й досі, нині з’явилися підстави для добрих сподівань. Зростання економіки ЄС – неочікувано високе, а суспільна думка про членство в ЄС стає все більш сприятливою.
Торік Європа виявила готовність до інтеграції в сфері оборони.
Двадцять п’ять держав-членів ЄС домовилися про початок постійної структурованої співпраці (PESCO) з оборонних питань. Німеччина і Франція домовилися про спільну розробку реактивних винищувачів наступного покоління. Єврокомісія запустила Європейський фонд оборони. Військові бюджети зростають.
Водночас Brexit так і не додав ясності щодо майбутньої моделі інтеграції ЄС.
Деякі ключові члени Євросоюзу після Brexit відновили активність у питанні інтеграції ЄС (особливо це стосується Франції за президента Макрона), в той час як інші ставляться до подальшої інтеграції дедалі скептичніше.
Уряди Угорщини та Польщі навіть вступили у пряму конфронтацію з Брюсселем. Розбіжності щодо основних принципів ЄС, включаючи принцип верховенства права, стали безпрецедентним викликом для Європейського Союзу.
США: один удома?
З’ясувати позицію США нині – складна справа.
Навіть щодо ключових питань є величезна розбіжність між твітами Трампа, офіційною стратегією та документами.
Як приклад можна навести позицію США щодо Північної Кореї. Заяви з Вашингтона від жовтня постійно змінювалися – від заяв Трампа про те, що переговори з КНДР – то “марна трата часу”, до заяв держсекретаря Тіллерсона про те, що Штати готові говорити з Пхеньяном в будь-який час і без попередніх умов.
Інший приклад – Близький Схід. Трамп то називає іслам “однією з великих світових релігій”, то каже про заборону всім мусульманам в’їжджати в США і заявляє, що “іслам ненавидить нас”.
Стратегія національної безпеки, оприлюднена в грудні 2017-го, називає Китай і Росію супротивниками США і підкреслює важливість цінностей у зовнішній політиці, але водночас Трамп постійно каже про зменшення значення прав людини.
Та з трьох важливих питань все ж з’явилася ясність.
По-перше, адміністрація Трамп вважає міжнародні відносини “ареною, де конкурують нації, неурядові організації”. Це – принципово новий погляд на світовий порядок.
По-друге, США відтепер віддають перевагу підходу “мир через силу”, підтвердженням чого є скорочення інвестицій в дипломатію, значні урізання Держдепу та фінансування USAID і одночасне підвищення військових витрат.
По-третє, Штати у багатьох міжнародних питаннях відійшли вбік і, по суті, “зреклися” лідерства. США тепер не турбує ані ЮНЕСКО, ані Транстихоокеанське партнерство, ані Паризька кліматична угода. Трамп пригрозив вийти з американської зони вільної торгівлі (NAFTA) та знизив статус Іранської ядерної угоди.
В Україні політиків (та й дипломатів) більше цікавлять Європа та США. Натомість для всього світу одним з пріоритетних є питання Китаю.
Китай товариша Сі
Авторитетний вашингтонський експертний центр “Євразія груп” назвав нещодавню промову китайського лідера Сі Цзіньпіна “найбільш геополітично важливою подією відтоді, як Михайло Горбачов офіційно заявив про розпуск Радянського Союзу”.
І те, що в Україні її мало хто помітив, є, швидше, помилкою нашої держави.
“Соціалізм з китайським обличчям увійшов у нову еру”, – сказав товариш Сі на 19-му з’їзді Комуністичної партії Китаю в жовтні 2017 року.
“Ніхто в світі не повинен очікувати, що ми проковтнемо будь-що з того, що підриває наші інтереси”, – заявив він. Наочні ознаки нового підходу – це нарощування Пекіном інфраструктури у спірному Південно-Китайському морі або ж підтримка “життєзабезпечення” Північної Кореї попри жорстку міжнародну критику.
Китай готує величну роль також для своєї армії.
Амбітні плани щодо модернізації, включаючи створення аналога оборонної агенції США DARPA, мають перетворити Народно-визвольну армію Китаю на “збройні сили світової величини”, особливо в сферах космосу, кібербезпеки і штучного інтелекту. Таким є план Пекіна до середини XXI сторіччя.
Лише порівняйте! Ми нині мислимо перспективою кількох років, а той місяців.
І навіть зовнішня політика США – світового гіганта – схоже, нині також формується навколо короткострокових вигод та “твітабельних” рішень.
Тим часом Китай будує плани на 30 років вперед!
Цей підхід не властивий країнам Заходу, він є сильною стороною КНР.
Йдеться не лише про військові питання. Поглиблення економічної залежності інших країн світу від Пекіна дозволяє стимулювати їх (або ж примушувати) до співпраці з Піднебесною також в інших сферах.
Але майбутнє несе також значні виклики для Китаю.
У той час як ця держава наздоганяє США в економічному та військовому вимірі, китайські політики усвідомлюють також, що скоро вони стикнуться з демографічними та соціально-політичними викликами критичного рівня.
Зважаючи на це, небагато китайських аналітиків вірять, що їхня держава у близькому майбутньому буде здатна посунути США з позиції світової сили №1.
Росія. Сильна, але чи по-справжньому?
Грудневе опитування громадської думки свідчить, що 72% росіян вважають свою країну “великою державою”. У 1999 році таку відповідь давали 31% мешканців РФ.
Якщо виходити з російської системи координат, РФ справді досягла успіхів. Війна в Україні, яку підживлює Москва, заморозила мрії Києва про вступ до ЄС та НАТО. І нехай кампанія з дезінформації на виборах 2017 року у Франції провалилася, росіянам все ж вдалося вплинути на президентські вибори в США.
Зрештою, є ще Сирія, найяскравіший приклад зростаючого міжнародного впливу Росії. Ціною порівняно невеликих грошей і військових втрат Москві вдалося переломити хід протистояння в цій країні, зміцнити режим Асада і самій закріпитися на близькосхідному військовому плацдармі.
Сирійська кампанія стала також полігоном для випробування новітнього російського військового обладнання – систем радіоелектронної боротьби, безпілотників, зброї і ракет високої дальності.
Але довгострокові перспективи російської зовнішньої політики не настільки очевидні.
По-перше, міжнародний вплив Росії обмежують внутрішні фактори, особливо в економіці. ВВП цієї величезної країни за розміром подібний до Іспанії.
Перспективи економічного зростання в осяжному майбутньому – не надто значні. Крім того, країна має величезні проблеми в сфері громадського здоров’я, а конкурентоспроможність російської економіки суттєво відстає від міжнародного рівня.
По-друге, російська зовнішня політика має обмежені можливості, а сусіди та партнери цієї країни сприймають її зі зростаючою обережністю.
Зрештою, навіть якщо президент США Трамп часом припускається дружньої риторики на адресу Москви, переважна частина американського істеблішменту бачить у Росії свого головного суперника. “Росія кидає виклик американській могутності, впливу та інтересам, намагається послабити американську безпеку і благополуччя”, – каже нова стратегія національної безпеки США.
А фундаментальні суперечності, що визначають кризу відносин між Заходом і Росією, залишаються не вирішеними.
Та перш ніж перейти до нашого регіону – Східної Європи – варто згадати про ще одну гарячу точку світу.
Близький Схід: проклята Затока
Вісім з десяти найбільш смертоносних конфліктів, які відбуваються нині в світі, пов’язані з Близьким Сходом (якщо говорити про ширше визначення цього терміна, яке включає також арабське Середземномор’я).
Відсутність соціального та економічного прогресу, зростаючі міжконфесійні розбіжності, регіональне суперництво, зовнішні сили – все це підживлює протистояння.
Театром найбільш кровопролитної війни лишається Сирія. Кілька сотень тисяч сирійців загинули, понад 11,6 млн були змушені залишити свої міста та селища або навіть втекли з країни. А режим Асада за підтримки Росії та Ірану відновив контроль над більшою частиною країни.
Саудівська Аравія та Іран змагаються за вплив у регіоні. Напруженість між цими близькосхідними центрами посилилася в останні місяці. Їхні інтереси перетинаються по всьому регіону, в тому числі у відкритих конфліктах в Сирії та Лівані. Натомість Туреччина щосили намагається збалансувати відносини з обома країнами, шукаючи свою роль у непростому регіоні.
Президенту Ірану Хасану Рухані цього року довелося добряче похвилюватися через народні протести, спричинені економічною безвихіддю. Тим часом реформи та відкриття економіки Ірану стають все менш реальними, в тому числі через агресивну політику США, адже адміністрація Трампа відкрито визначила своїм пріоритетом обмеження іранського впливу.
Східна Європа: разом чи окремо?
Центральна та Східна Європа у минулому році лишалася у фокусі напружених політичних суперечок, а окремі країни прямували геть від стандартів демократії.
Та якщо політична “лінія поділу” Європи у 2017 році посунулася на Захід, то військова – суттєво змістилася на Схід.
Військова співпраця на східному фланзі НАТО стає активнішою. До Польщі та Балтії рік тому прибули батальйони НАТО.
Та слід визнати: це посилення не здатне стримати значний військовий напад.
Альянс і надалі стверджує, що “не хоче нової гонки озброєнь” та продовжує подвійну стратегію стримування та діалогу з РФ. Однак повзуче руйнування договорів з контролю над озброєннями і розгортання додаткових військових потенціалів на західному кордоні Росії здатне призвести до подальшого погіршення безпекової ситуації.
Основні договори в галузі ядерного роззброєння та контролю над звичайними озброєннями, по суті, вже зруйновані. Механізми на кшталт Віденського документа теж не діють – Кремль легко обходить їхні вимоги, як продемонстрували масштабні військові навчання “Запад-2017” минулої осені.
Триваючий конфлікт в Україні та навколо України залишається головним каменем спотикання. Відчутного прогресу у виконанні Мінських угод немає, перспективи політичного вирішення конфлікту залишаються примарними.
І хоча восени Росія несподівано підтримала ідею миротворчої місії на Донбасі, яку до того просував український уряд, ця ініціатива лишилася шляхом в нікуди, адже РФ не дала згоди на миротворчий контроль за українсько-російським кордоном.
Тим часом адміністрація Трампа скасувала ще один підхід епохи Обами – схвалила постачання до України летальних озброєнь.
Але це не вирішить конфлікт, швидше – зацементує нинішній глухий кут.
Водночас агресія проти України змушує інші країни Східної Європи замислитися про свою безпеку в нових умовах.
Та незважаючи на декларовану НАТО “політику відкритих дверей”, найбільш зацікавлені у вступі в Альянс держави не мають шансів доєднатися до нього ближчим часом. А ідеї щодо нової архітектури безпеки, які лунають від експертів, не видаються ані привабливими, ані досяжними.
- dsq_needs_sync:
- 1
