Причини, що спонукають мігрантів наражатися на небезпеку

ФОТО З ВІДКРИТОГО ДЖЕРЕЛА

Бідність породила попередні міграційні хвилі. Посилення злочинних угруповань стало причиною сьогоднішніх переселень.

Вбивство близьких. Спроба залучення до злочинних угруповань. Зґвалтування. Переслідування працівниками поліції. Погрози та шантаж. На тлі обурення, викликаного політикою адміністрації Трампа на південному кордоні США, часто забуваються причини, що спонукають багатьох мешканців Центральної Америки покидати свої помешкання та наражатися на небезпеку, вирушаючи у подорож на північ. Сім’ї, які прибувають на кордон з таких країн як Гондурас, Сальвадор та Гватемала, можуть багато що повідати про насильство на їхніх батьківщинах.

БІЛЬШЕ НОВИН ОСВІТИ, УКРАЇНИ  ТА СВІТУ НА НАШІЙ СТОРІНЦІ У ФЕЙСБУЦІ – Ukr.life – Українське життя  СТАВТЕ “ЛАЙК” ТА ЗАВЖДИ БУДЬТЕ В КУРСІ ПОДІЙ

Історично склалося так, що центральноамериканці мігрували з економічних причин. З часу завершення внутрішніх збройних конфліктів у Сальвадорі, Гватемалі та Нікарагуа, які загалом спонукали до переселення майже 2 млн людей у 1970-х та 1980-х роках, тисячі громадян Центральної Америки подорожували до США, щоб уникнути економічних злиднів. Наприкінці 1990-х та на початку 2000-х років у США вздовж кордону з Мексикою затримали рекордну кількість мігрантів.

Сьогоднішні потоки мігрантів значно відрізняються від попередніх. Звичайно, й досі чоловіки вирушають до США, щоб надсилати додому кількасот доларів щомісяця. Проте тепер основну частину мігрантів становлять не чоловіки 20-30 років, а жінки, новонароджені, діти та вагітні, які тікають не лише від бідності, але й від смерті.

Попередня політика США долила масла у вогонь. У 1996 році влада США схвалила Закон «Про реформування незаконної імміграції та відповідальність іммігрантів», який призвів до депортації десятків тисяч засуджених злочинців до Центральної Америки на початку 2000-х років. Це, своєю чергою, призвело до поширення злочинних угруповань, таких як Mara Salvatrucha або MS-13, та Банди 18-ї вулиці (Barrio 18), у Сальвадорі, Гватемалі та Гондурасі.

Громадські війни у регіоні залишили позаду десятки тисяч молодих людей з розбитих сімей. Це, у поєднанні з жахливою нерівністю, масовим ув’язненням підозрілої молоді, слабкими інститутами судочинства та безпеки, породило нового монстра – сучасні угруповання. Протягом останніх 15 років вони встановили контроль як над сільськими, так і міськими районами, запровадивши власні закони. Хоча бідність залишається головною причиною міграції центральноамериканських сімей, бажання уникнути насильства також спонукає до переміщення.

БІЛЬШЕ НОВИН ОСВІТИ, УКРАЇНИ  ТА СВІТУ НА НАШІЙ СТОРІНЦІ У ФЕЙСБУЦІ – Ukr.life – Українське життя  СТАВТЕ “ЛАЙК” ТА ЗАВЖДИ БУДЬТЕ В КУРСІ ПОДІЙ

У таких країнах як Сальвадор та Гондурас батькам, які живуть у «червоних зонах» – спільнотах, які страждають від свавілля банд, – доводиться витрачати важко зароблені гроші на приватні транспортні засоби або позашкільні програми, щоб обмежити дітей від поганого впливу.

У Сальвадорі, де близько 65 000 осіб з півмільйонного населення є членами злочинних угруповань, хлопчики від 12 років є основними цілями набору. Дівчата ж можуть стати об’єктами сексуального насильства або членами банди. Майбутня доля дівчини, незалежно від того, залишається вона самотня, приєднається до банди або буде змушена стати сексуальною рабинею, цілком залежить від місцевих лідерів двох найбільших банд: MS-13 та Barrio 18.

Процес вербування є поетапним та триває від декількох місяців до кількох років. Якщо ви поспілкуєтеся з мігрантами з Центральної Америки, то більшість з них скаже вам, що їхні старі будинки перетворилися на стратегічні об’єкти. Якщо сім’я відмовлялася покинути домівку, усім її членам загрожувала небезпека.

Незважаючи на десятирічні зусилля місцевих органів влади та іноземних правоохоронних органів, банди й надалі залишаються непереможними. Починаючи з 2000-х років цей аспект настільки розвинувся й глибоко увійшов у соціальну структуру Гватемали, Гондурасу та Сальвадору, що поліцейських рейдів не вистачає для того, щоб перемогти банди. Посадовці знають про масштаби того, з чим вони стикаються, та за закритими дверима погоджуються з тим, що вони «ведуть боротьбу, у якій не можуть перемогти».

У той час як правоохоронні органи є неминучою частиною боротьби проти насильницьких злочинів, їх вплив на громади може бути надзвичайно контрпродуктивним. Особливо у Сальвадорі та Гондурасі жителі потрапляють у щоденні озброєні конфлікти, викликані як зіткненням дрібних банд, так і спецопераціями сил безпеки, спрямованим на боротьбу з ними. Це не враховуючи переслідування бандами місцевих сімей, як, наприклад, спроби вербувати їхніх дітей або вимагання щотижневого викупу. У Гондурасі мешканці цих районів не можуть нікому довіряти, бо не знають, хто ворог, а хто ні. У Сальвадорі підлітки, які живуть у «червоних зонах», переслідуються силами безпеки, які вважають їх членами банд.

Ця ситуація не залишила тисячам центральноамериканських сімей жодного виходу. Вони знають, наскільки небезпечною є подорож до США, проте змушені йти на ризик, щоб врятуватися.

Коли я цікавилася у переміщених осіб, чи міграційна політика США унеможливить їхньої втечі, вони, як правило, пояснювали, що перспектива бути впійманими прикордонниками непокоїть їх, попри те «немає страшнішого місяця» за їхні власні країни. Ось чому незалежно від того, наскільки важкою, а часом й нелюдською може бути антиміграційна політика Сполучених Штатів, багато центральноамериканських батьків та їхніх дітей будуть йти на ризик, вирушаючи на північ у будь-якому разі.

Багато хто не залишає позаду нічого, навіть домівки. Ось чому одна моя приятелька з Гватемали, яка колись роздумувала над втечею, сказала: «Ми знаємо, що нас можуть вбити, і наскільки небезпечним ця подорож може бути для жінок… проте, коли на кону стоїть життя або смерть, я впевнена, що будь-хто зробив би те саме на нашому місці».

ZIK