Група “Першого грудня” записала застереження для влади

Ініціативна група “Першого грудня” записала перше звернення після завершення виборчого процесу. Інтелектуали дали владі та суспільству 11 рекомендацій щодо збереження самостійної держави та гарантування її безпеки.

Документ оприлюднили на сайті групи. Його підписали В’ячеслав Брюховецький, Іван Дзюба, Євген Захаров, Йосип Зісельс, Мирослав Маринович, Ігор Юхновський, Ярослав Яцків.

Gazeta.ua публікує повний текст звернення групи “Першого грудня”:

1. Нинішнє українське керівництво сконцентрувало у своїх руках величезну владу, і ніхто не може бути певним, чим це обернеться для країни. В ідеальному випадку така концентрація влади могла б дати спасенний для України цивілізаційний ривок, що його народ уже вочевидь зачекався. Проте, з іншого боку, ніхто не скасував справедливість відомої приказки: “Влада розбещує. Абсолютна влада розбещує абсолютно”. Ми остерігаємо українське керівництво від самовпевненості, що їх ця закономірність не стосується.

2. Наприкінці минулого року ми остерігали тодішню владу, що вона програє комунікацію з народом: “Часто риторика державних мужів видає прагнення не стільки розʼяснити зроблене, скільки закамуфлювати приховане”. Нова керівна команда, схоже, пішла тим самим шляхом і звела комунікацію з народом до граничного мінімуму, приймаючи всі рішення кулуарно, а то й, можливо, потаємним кабінетом. Не міняють ситуацію й ті показові медіа-марафони, якими насправді прагнуть досягти ту саму вищеозначену мету.

3. Дуже тривожним є той факт, що президент країни сприйняв маніфестації під гаслом “Ні – капітуляції!” як акції, проплачені його політичними опонентами, не відчувши в них реальної стурбованості громадян, що охопила всю Україну. Цей факт засвідчує, що президент Володимир Зеленський, на жаль, слабо розуміє прагнення громадян застерегти його від фатальних помилок і до того ж схильний ображатися. Проте існує правило: що більше політик ображається, то легше ним маніпулювати.

4. Підтримуючи пошуки керівництва держави у справі встановлення миру, Група застерігає від “миру” за будь-яку ціну. Умиротворення агресора – небезпечна і помилкова ілюзія. Облудними є розмови про “відлигу” у відносинах між хижаком та його жертвою. Путінський режим зневажає слабкість. Тільки гідна сила опору, як військового, так і дипломатичного, що спирається на єдність народу, може зупинити агресора.

5. Заспокійлива риторика влади щодо безпеки країни не замінить відчуття реальної захищеності. Народ платить високу ціну за свою незалежність і має право знати, що їй загрожує. Це – давній принцип римського права: quod omnes tangit (“те, що стосується всіх, має бути схвалено всіма”). Порушенням цього правила керівна еліта або улягає сторонній силі, або взагалі виводить країну за межі європейського правового поля.

6. Суспільство роздирають сумніви та підозри в той час, коли воно має бути максимально консолідованим перед новими геополітичними викликами. Дотеперішня міжнародна система безпеки та євро-атлантична солідарність дають видимі тріщини. Світ стоїть на порозі грізної ери зіткнення національних егоїзмів. У цей час суспільству потрібне керівництво, яке його шануватиме й захищатиме, а керівництву – народ, який його розумітиме й стоятиме за нього горою. Таку обопільну довіру досягають лише правдою, хоч якою гіркою вона була б, і чесністю та прозорістю рішень, про які має подбати передусім влада.

7. Бравуючи “простонародністю” й “неелітарністю”, можна в добу популізму виграти вибори, але не можна виграти жорстокі міжнародні поєдинки. Нам прикро, що у стосунках із президентом США український президент потрапив у ситуацію, яка дуже нагадувала шаховий цуґцванґ [кожен хід поганий], – ніхто з нас не хотів би опинитися на його місці. Проте важливо зробити з цього два важливі висновки. По-перше, настав час владі визнати силу й важливість професіоналів. Мало того, слід усвідомити, що слабким державам професіонали потрібні у десятки разів більше. По-друге, навіть якщо вважати, що політика не є цариною моралі, владі варто пам’ятати, що відверте нехтування етичними принципами може по ній вдарити – часом навіть дуже боляче.

8. Ми не бачимо прогресу на шляху встановлення верховенства права. Що натомість видно неозброєним оком – це спроби підмінити його вибірковим правосуддям, застосованим до політичних опонентів, а також флюгерність багатьох судів, які ретельно відтворюють напрям політичного або фінансового вітру. Царює політична доцільність, яка йде від популізму, а правом нехтують. Це ніби родове прокляття, яке висить над нашою країною, і схоже, що нинішнє керівництво – всупереч передвиборчим обіцянкам – його таки не прагне подолати.

9. Ми – за приватну власність на землю. Проте українські суди корумповані, а офіційне правосуддя надто часто обертається кривосуддям. Отож, не стриноживши корупцію і не забезпечивши реальний правовий механізм захисту інтересів селян, держава не має морального права легалізувати продаж землі. Вона зобов’язана роз’яснити громадянам логіку своїх дій, почерговість плану й ті загрози, які з нього випливають. Земля – основа багатства України, і в умовах кліматичного катаклізму, до якого світ наближається, вона може стати чи не найголовнішим національним ресурсом майбутнього. Тому входження у власність на землю не може відбутись шляхом швидкого проштовхування невивіреного закону політичною силою, яка має більшість у парламенті, але не має сертифікату непомильності.

10. Нас тривожить той факт, що нова влада щораз частіше демонструє неповагу до гуманітарних цінностей та захисту гідності людини. У своїй переважній більшості владна еліта відвернулася від гуманітарної сфери, принижуючи тим самим її роль і не усвідомлюючи, що в ній – джерело нашої духовної сили. Проте ще більше приголомшує те, що національну сліпоту та етичну нечутливість виявляють окремі групи шоу-бізнесу, мистецькі колективи і глядацький корпус України, які не розрізняють пародію і збезчещення, законний гонорар і елементарну продажність.

11. Все це змушує нас вкотре повторити твердження, сформульоване нашою Групою вперше у її Декларації 2011 року: “Майбутнє України вимагає піднесення гуманітарно-духовних цінностей над короткозорим економічним зиском та політичною доцільністю”. Хіба не досить нам щораз тривожніших фактів сьогодення, щоб усвідомити справедливість цього висновку? Тільки визнаючи пріоритет гуманітарно-духовних цінностей, ми вийдемо з нинішніх випробувань сильнішими.