Список ріс на очах. Одразу після “вбивства” Бабченка російський опозіціонер Ілля Пономарьов, який втік від путінського режиму до Києва, написав про відомі йому “три замовлення на російських опозиціонерів з числа емігрантів”. Яких, однак, в кінцевому списку так і не виявилось.
Наступного дня, у четвер, генпрокурор оголосив про список з 30 журналістів та діячів, яким загрожує небезпека – майже так само, як і Аркадію Бабченку.
Ще через день, в п’ятницю, після зустрічі силовиків з іноземними послами, Луценко вийшов до преси та повідомив, що у слідства є список 47 “щасливчиків”: “Переважно, це – відомі українські та екс-російські журналісти”.
При чому, за даними журналістів, які спілкувалися з іноземними послами, Луценко жодним словом не обмовився у своїй доповіді про те, що такій кількості журналістів, блогерів, письменників та діячів загрожує небезпека.
“Сьогодні вони повідомлені про небезпеку і організовується їхній захист,” – тим не менш того ж дня написала у своєму ФБ прес-секретар Генпрокурора Лариса Сарган.
Вже в понеділок в Брюсселі Луценко заявив, що список із 47 осіб свідчить про дві мети Кремля – помститись за критику громадянам Росії, які зараз працюють в Україні та посіяти хаос в Україні шляхом вбивства українських журналістів та блогерів.
17 осіб з цього списку точно були присутні на зустрічі в п’ятницю, де про загрозу їхньому життю розповіли голова СБУ Василь Грицак та Генпрокурор Юрій Луценко. Це відразу підтвердили щонайменше 3 учасники зустрічі.
Більшість з них бачили сам список “здалека”.
На сьогодні окремо один від одного своє місце в переліку не прямо підтвердили Юрій Винничук, Олеся Яхно, Альона Яхно та Айдер Муждабаєв. “Українська правда” достеменно знає прізвища ще 16 журналістів, які підтверджують своє перебування в списку. При цьому говорити про це вони не можуть, як і показувати сам список. У всіх у СБУ взяли підписку про нерозголошення.
Проте, не можна сказати, що безпека людей із списку дійсно хвилювала СБУ. Редактор-засновник “Української правди” Олена Притула в п’ятницю не взяла телефон, коли її хотіли запросити на зустріч з Грицаком та Луценком. Минула субота, неділя. Тільки в понеділок ввечері було призначено час зустрічі наступного дня.
Деякі з фігурантів списку дізналися про загрозу своєму життю лише у вівторок.
Тобто, якби план вбивства існував, у кілера було достатньо часу, аби втілити мету замовника. Адже тяжко повірити, що для вбивства 47 (!!) осіб плюс Бабченко, якщо вірити у “російську версію замовника“, найняли одного кілера-ієродиякона.
У списку майже немає жорстких критиків влади і Порошенка особисто. Багато людей, не відомих широкому загалу, а фото декого навіть тяжко знайти в інтернеті. Звідти питання – навіщо їх було вбивати?
Як би це могло допомогти Кремлю? Хто складав ці списки? Чому серед прізвищ немає громадян Росії, які критикують путінський режим, і перебрались до Києва, наприклад, той же Ілля Пономарьов, а також Марія Гайдар, Володимир Федорін, які навіть взяли українське громадянство?
Або для чого Кремлю вбивати одразу п’ятьох українських письменників?
Окрема історія – журналісти. Серед перелічених прізвищ кидається в очі відсутність журналістів-розслідувачів, до персон яких завжди прикута особлива увага в будь-якій країні.
Зрештою, чому в списку не засвітився жоден з українських політиків, які через одного називають себе ледь не “ворогами Росії номер один”.
Журналісти
Юлія Мостова – головний редактор видання “Дзеркало тижня”. Дружина лідера партії “Громадянська позиція” Анатолія Гриценка.
Віталій Портников – український публіцист і журналіст. Автор аналітичних статей в українських і російських виданнях на політичну і історичну тематику. Народився в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року
Леонід Швець – працював пишучим редактором у тижневику “Подія” (Харків), “Газета по-киевски”, “Газета 24”, журналі “Фокус”. Зараз називає себе “незалежним журналістом”, пише для різних онлайн-видань.
Ксенія Василенко (Соня Кошкіна) – журналіст, головний редактор інтернет-видання “Лівий берег”. Підтвердила виклик в СБУ “Громадському”.
Олег Константінов – журналіст, головний редактор одеського сайту “Думская”, який пов’язують з депутатом БПП Олексієм Гончаренком.
Осман Пашаєв – журналіст, продюсер телеканала “UA:Крим”. До цього Пашаєв працював на телеканалі АТР, висвітлює проблеми кримськоготатарського народу.
Отар Довженко – український журналіст та письменник, медіаексперт.
Мар’яна П’єцух – журналістка, авторка численних статей на УП та інших ресурсах на тему Донбасу.
Ольга Худецька – журналіст, видання Texty.org.ua, пише про справи Майдану та проблеми в правоохоронній системі. Раніше Худецька була учасницею атестаційної комісії МВС.
Володимир Притула – кримський журналіст, керівник проекту “Радіо Свобода” “Крым Реалии”. Проект професійно висвітлює тему окупації півострова.
Олександр Михельсон – журналіст, публіцист. Виступає в якості експерта на телеканалах країни.
Олексій Братущак – журналіст, автор УП. Відомий своїми статтями про Донбас та корупцію в оборонній сфері.
Олена Притула – редактор-засновник “Української правди”.
Павло Казарін – журналіст і блогер, відомий своєю антикремлівською позицією. Автор УП.
Айдер Муждабаєв – російський журналіст кримськотатарського походження, медіаменеджер, заступник директора кримськотатарського телеканалу ATR. До 2016 року працював у Москві. Блогер УП.
Матвій Ганапольський – відомий російський журналіст, працював в Росії на радіостанції “Ехо Москви”, в Україні працював на радіо “Ера”, “Радіо Вєсті” та телеканалі NewsOne. Зараз ведучий каналу “Прямий”, що пов’язують з оточенням Петра Порошенка.
Євгеній Кисєльов – відомий російський журналіст, працював в Росії, потім переїхав в Київ, був ведучим програм на Інтері, зараз – на пропрезидентському Прямому каналі.
Іван Яковина – російський журналіст і блогер, працював на “Ленте.ру”. Живе і працює в Україні. Спеціалізується на міжнародній тематиці, у тому числі внутрішньоросійській політиці.
Катерина Сергацкова – російська та українська журналістка. Працювала у російських виданнях “Московский комсомолец” та “Аргументы и факты”. У 2012 році переїздить у Київ, працює на “Українській правді” та Громадському. Зараз – засновниця проекту сайту “Заборона”.
Роман Скрипін – журналіст, телеведучий, керівник проекту Skrypin.ua.
Сергій Грішин – заступник головного редактора РБК-Україна, раніше тісно співпрацював із Романом Скрипіним.
Роман Чайка – журналіст, телеведучий на 5 каналі, музикант.
Тетяна Даниленко – журналістка, ведуча на телеканалі ZIK та на радіо НВ. Підтвердила виклик в СБУ.
Богдан Буткевич – журналіст, ведучий на телебаченні та радіо, музикант.
Денис Казанський – блогер, журналіст, головний редактор сайту “Четверта влада”. Виходець з Донбасу, який різко висміює дії окупаційної влади в “Л/ДНР”.
Данило Яневський – український історик, редактор, теле- і радіоведучий. критично ставиться до історії України і вважає, що її “роблять у Москві, її роблять у інших географічних центрах”. З 2016 року бере активну участь у ефірах проекту Романа Скрипіна.
Юрій Макаров – український журналіст, телеведучий, документаліст, письменник. До 2008 головний редактор, зараз оглядач часопису “Український тиждень”, від 2017 р. член Правління Національної суспільної телерадіокомпанії України.
Євген Лешан – український журналіст, був депутатом ВР у 1998-2002 рр. Народився у Сімферополі. Працював кореспонтентом сайту “Обозреватель” і редактором сайту Чорноморської телерадіокомпанії.
Письменники
Лариса Ніцой – українська дитяча письменниця, грамар-активістка, відома своєю нетерпимістю до використання російської мови в Україні. Навіть візит в СБУ Ніцой перервала, бо офіцер розмовляв з нею не державною мовою.
Ян Валетов – письменник-фантаст та журналіст, який пише в ЗМІ російською мовою під псевдонимом Борис Бітнер. Його книга “Нічия земля” у 2007 році в чомусь спрогнозувала російсько-українську війну та анексію Криму.
Юрій Андрухович – український поет, прозаїк, перекладач. Живе і працює в Івано-Франківську. Співзасновник поетичної групи Бу-Ба-Бу. Активно займається громадською діяльністю, підтримує європейську інтеграцію України.
Василь Шкляр – український письменник, автор романів “Ключ”, “Чорний ворон” та інших. У 2011 році відмовився отримати Шевченківську премію у знак протесту проти перебування Дмитра Табачника на посаді міністра освіти. У 2015 році увійшов до політради партії УКРОП.
Юрій Винничук – львівський письменник, має яскраві антиросійські погляди.
Інші
Володимир Задирака * – громадський діяч, журналіст.
Ілля Богданов – колишній російський офіцер ФСБ, який після початку війни на Донбасі перейшов на бік України. У 2015 і 2016 роках СБУ завадила його вбивству спецслужбами РФ.
Олександр Володарський – лівий активіст і перформер, родом з Луганська. Став відомим через імітування статевого акту перед Нацкомісією з моралі.
Дмитро Резніченко – радикальний націоналіст, учасник АТО, називає себе головою націонал-ліберальної організації “Новий вогонь”. Запам’ятався бійкоюпід час звіту Держслужби у справах ветеранів весною 2017 року.
Блогери
Карл Волох – бізнесмен, популярний блогер, раніше активно писав про “люстрацію”, останнім часом доволі компліментарно висловлюється про українську владу. На Facebook за ним стежать більше 65 тисяч підписників.
Андрій Плахонін – кандидат історичних наук, блогер. Брав участь у роботі над “Енциклопедією історії України”. У своїх публіцистичних матеріалах різко критикує політику Кремля.
Олександра Дворецька – координатор та глава правління благодійного фонду “Восток-SOS”. Отримала нагороду від президента України за допомогу мешканцям Донбасу.
Олеся Яхно – політолог, блогер. Колишня дружина російського політолога Станіслава Бєлковського.
Олена Яхно – журналіст, блогер, колишній прес-секретар прокурора Києва.
Сергій Іванов – “луганський блогер”, зараз-ведучий програми на 1+1
Максим Осадчук – кримчанин, екс-боєць батальону “Айдар”, політолог; автор матеріалів в інтернет-ЗМІ про окупацію Криму та путінський режим. СБУшники до нього вже дісталися, судячи з його посту на ФБ.
—
* Попередньо була допущена помилка з особою Володимира Задираки, якого помилково ідентифікували як підприємця та засновника кав’ярень One Love Coffee.
- dsq_needs_sync:
- 1
