Якщо завтра локдаун: як компенсувати українцям їхні втрати

У матеріалі про “червоні гривні” (читали добре й багато, але зроблено не було нічого) я вже описував один із можливих способів економічного захисту в умовах пандемії; тут розвивається та ж тема під дещо іншим кутом, але з тією ж метою – мінімізувати втрати громадян через вимушене падіння доходів під час зростальних через коронавірус витрат.

Два слова про “теорію змови”

Повсюдно поширюється інформація про захворюваність, кількість тих, хто одужав і помер, але водночас майже немає цифр щодо того, наскільки зросла смертність порівняно з періодом, що його можна зіставити за тривалістю, до пандемії і наскільки порівняно з ним же скоротилася середня тривалість життя практично водночас. Ця відсутність зрозумілої статистики дала привід прихильникам конспірології заперечувати реальну небезпеку пандемії та вважати її міфом, створеним у політичних або економічних цілях, доводилося навіть чути, що два незбагненні феномени – COVID-19 та, як і раніше, потужний, незважаючи на свою явну незабезпеченість, американський долар – колись впадуть обидва практично одночасно.

Не маючи інформації для того, щоб приєднатися до такої позиції або ж, навпаки, її відкинути, зазначу лише, що для загального розуміння ситуації поширення відповідних цифр у наш статистиколюбний пандемічний час було б справді корисним. Інакше все більше буде тих, хто впевнений, що “дурять усіх і всюди”, просто “там” це роблять розумніше і знають навіщо…

“Зупинка економіки”: де брати гроші

Оскільки запах локдауну в Україні, та й не тільки у нас, стає все відчутнішим, альтернатива, яка з цим пов’язана, очевидна: або масове ще більше зубожіння, або якась компенсація спричинених вимушеним безробіттям (і захистом) фінансових втрат, що дасть змогу мінімізувати особисту шкоду й кожного окремо й країни загалом. Знову вставлю свої 5 копійок щодо цього.

Найбільш проста й чесна відповідь на запитання, де взяти, – намалювати, але важливо, що саме і в якій кількості. Якщо немає бажання замінити злидні інфляцією і, як наслідок, усе одно злиднями, то малювати треба не гроші, а точніше – не зовсім гроші.

Знову маю на увазі тимчасові (що діють до закінчення пандемічної кризи або хоча б локдауну) ерзац-сертифікати цільового призначення (на товари першої-другої необхідності, предмети харчування і все інше, без чого не можна обійтися, включно з усім, що пов’язано з медициною, а також повсякденним побутом і життєзабезпеченням) – можливо, навіть іменні/персоніфіковані (аби уникнути зловживань), що підлягають отоварюванню згідно з позначеним на них номіналом у державних, комунальних, а також приватних, але тих, що погодилися на незмінність цін (яка стосується і держ/комунпідприємств), точках продажу товарів та послуг, захищені на рівні грошових знаків (або на майже такому рівні), які не підлягають передачі, крім як за такої купівлі, не підлягають обміну ані на жодну з валют, ані на “нормальні” гривні і втрачають силу цілком і повністю без хоча б якої компенсації у певний день “Ч” (а ще краще вночі з оголошенням про це тоді, коли всі перед цим моментом “Ч” закрито, і дізнаванням в основному за принципом “а вранці вони прокинулися”), щоб ніхто нічого не накопичував, а тільки витрачав на те, що справді потрібно.

Тоді інфляційний сплеск від такої ерзац-сертифікат-емісії буде зведений до мінімуму й виразиться лише в тому, що вивільняться “звичайні” гроші, які без таких сертифікатів було б витрачено на те, що купили за ці сертифікати, але ця вивільнена грошова маса лише частково покриє загальне локдаунно-пандемічне зниження купівельної спроможності та скільки-небудь істотного зростання цін навіть на інші (не захищені вищевказаною ціновою стабільністю) товари/послуги не спричинить.

Передбачається до того ж, що поряд з описаними обмеженнями/умовами буде дотримано принципів розумної достатності й соціальної справедливості, про що далі. Але водночас відразу змушений застерегти, що, зрозуміло, ніяк не йдеться про те, що запропонований механізм – ідеальний. Ані пандемія, ані локдаун нічого ідеального не передбачають. Ідеться лише про якесь пом’якшення втрат – заміну вельми великої біди певною неприємністю.

Краще вже те, що здається фантастичним, але реально може врятувати, ніж та ненаукова фантастика від добре оплачених прожектерів, що вже стала звичкою.

“Грошедавальня”: кому і скільки

Ще раз наголошу, що сертифікати такі грошима за великим рахунком не є, оскільки позбавлені функцій засобу платежу за боргами, засобу накопичення і світових грошей, та й функцію засобу обігу виконують дуже обмежено, до того ж – тимчасово. Але життя вони все одно полегшать, хоча й не викличуть якого-небудь різкого інфляційного сплеску.

Компенсації шляхом видачі таких сертифікатів повинні підлягати:

• по-перше (але НЕ ЦЕ буде основним напрямом!), протягом періоду, на які сертифікати впроваджуються, податки з решти (дивом уцілілих) доходів фізичних осіб, включно, зокрема, з приватними підприємцями,— “прибутковий” (ПДФО) і військовий збір або ж єдиний податок — що всього лише дасть людям хоч щось через збільшену складність заробітку, якщо він узагалі залишився, і витратами, що зросли під час пандемії, але ще не компенсує саму втрату заробітку;
• по-друге, і це буде головний напрям для сертифікатів, відшкодування (на жаль, часткове, як і у всіх соціальних компенсацій – пенсій, допомог тощо) втраченого заробітку, а про його розрахунок — буде нижче;
• по-третє, певна частина життєзабезпечувальних соціальних виплат (пенсій, стипендій, допомог, т.д.), що відшкодовує підвищені витрати і встановлюється урядом.

Водночас відшкодування доходів, що втрачаються (конкретні цифрові параметри нехай знову ж таки визначить Уряд), має ґрунтуватися на таких принципах:

• компенсуються не самі втрати, а погіршення умов, що викликає загрозу таких втрат, але якщо конкретна людина зуміла цієї загрози уникнути, вона не повинна отримувати менше, ніж не такі настирливі, це буде стимулом, інакше ж — навіщо метушитися? Тобто право на компенсації не повинно залежати від втрат: гірше стало всім, а хто успішно чинив спротив, повинен бути таким чином заохочений — не зменшується ж пенсія (хоча ганебні спроби були!), якщо пенсіонер ще й працює;
• а ось від чого залежність розміру компенсації (компенсації погіршення умов для заробітку!) таки повинна бути, то це від податків, що сплачуються (адресатом відшкодування). Тих самих, які були в “по-перше”. Тобто розмір цих податків, який фактично сплачувався протягом якогось встановленого періоду (12 місяців або 6 місяців – до пандемії або до локдауну) в середньому за місяць, не просто компенсується власне сам собою (що й було в “по-перше”), але й служить підставою для розрахунку (начебто зворотним рахунком) доходу, частина якого (згідно з урядовим нормативом) і повинна компенсуватися.

Скажімо, для тих, хто платив 18% + 1,5% (ЄСВ не враховується – адже право на пенсію залишається, ПДВ, акцизи та інші податки не враховуються теж – вони або непрямі, або з підприємств, а не з людей, або “розкішні”), сума цих податків ділиться на ставку 19,5%, помножується на 100% (тобто в результаті відбувається ділення на 0,195 – до речі, означає таке “ділення” фактично множення на 5,128) — і так виходить дохід, до якого застосовується норматив.

Сплачував єдиний податок 5% – значить, ділення буде на 5% із множенням на 100% (в результаті — множення на 20), але оскільки ЄП 5% береться не з доходу, а з усього обороту, то повинен ще бути якийсь коефіцієнт приведення (якщо мати на увазі рівне податкове навантаження, то він може становити в цьому разі 19,5 : 5 = 3,9 – тоді ставка, яка в 3,9 раза менша, компенсується обігом, до якого вона застосовується і який у 3,9 раза більший, тобто навантаження рівне, а якщо так, то ділити на 5, помножити на 100, а потім перейти від обігу до доходу діленням на 3,9 – дає в підсумку те ж ділення на 0,195, або множення на 5,128, що й для простих “подохідників”; до ФОПів “фіксованих” підхід, вочевидь, має бути аналогічним).

Принцип “зворотного рахунку з огляду на сплачений податок” міг би застосовуватися, між іншим, і для визначення стартової ціни під час приватизації неефективних підприємств: з податку – через його ставку – вихід на прибуток, а з прибутку – через коефіцієнт окупності – на вартість, але це вже пісня зовсім інша, хоч у цьому й схожа.

Так чи інакше, більше платив – більше отримав у важкий час, причому незалежно від особистих успіхів у боротьбі з кризою, вони, успіхи, – безплатний додаток, на них нічого не зменшується, бо ображати старанних недалекоглядно, приклад із пенсіонерами, які працюють, я вже навів.

Підходи, в принципі, можуть бути й іншими, але якийсь компенсатор примусового безробіття (нехай навіть — такими “недогрошима”) абсолютно необхідний. Для виживання, для справедливості, для збереження економіки, тобто знову ж для виживання.