Відстежити всі маневри, які відбуваються довкола металургійних підприємств на окупованій території Донбасу, дуже важко, оскільки за кінцевими їх бенефіціарами стоїть така кількість фірм-прокладок, що й порахувати неможливо.
Колишні власники заводів-пароходів кажуть, що не мають ніякого відношення до своєї власності, та люблять Україну до скреготу в зубах, треба лише погудіти. Звісно, утворена не без допомоги того ж Ахметова “республіка” йому серйозно підсиділа у бізнесі, оскільки за справу взявся не Захарченко, якого Рінат Леонідович стер би з лиця землі й не парився, а кремлівські прихвостні. Із ними тягатися значно важче, та й домовлятися дорожче.
Звісно, деякі заводи працювати в умовах існування бананової “держави” не можуть взагалі, але якщо виконувати дрібні замовлення для росіян, які залюбки закупають продукцію, та не платили ні копійки за газ та електроенергію (отакої!), то виробництво буде зовсім не збитковим. При цьому економити можна й на зарплаті, адже, де-факто, рулять заводами терористи, які певну кількість людей на підприємство загонять, а грошей не віддадуть. У “ДНР” та “ЛНР” нещодавно переписали майже усю промисловість на ЗАТ “Внешторгсервис” – масштабну фірму-прокладку між новими володарями підприємств та, у деякому випадку, старими. Зробили це для того, щоб вводити в оману бізнесменів із країн Заходу. Корпорація нова, у санкційному списку її нема. Якщо не вивчати досконально, то знаходиться взагалі чи то у Москві, чи то у Південній Осетії, фіг її розбереш. А на ринку демпінгує. І про те, що у неї у власності заводи з окупованої української території також не сказано нічого, словом, нормальна компанія, можна працювати.
А тепер розповім про іншу людину – Сергія Таруту, нардепа та колишнього губернатора Донецької області. Із серйозного бізнесу його, пов’язаного із російським олігархом Абрамовим, фактично вичавили через недалекоглядність. Ані Тарута, ані хтось із його партнерів, не зрозуміли простої донецької схеми – вугілля-кокс-метал, то ж їхнім заводам доводилося купляти сировину за величезні гроші, що погано відбивалося на прибутку. Після початку війни і без того скрутне становище групи “Індустріальний союз Донбасу”, часткою якої володіло кілька бізнесменів, значно погіршилося. Банально грошей на підтримку бізнесу не вистачало через погану економічну модель. Єдиним заводом, який ще працював більш-менш стабільно та був на підконтрольній Україні території, був Дніпровський металургійний комбінат. Туди, до речі, у великих розмірах постачав сировину саме завод з Алчевська та підприємства Метінвесту (у борг здебільшого). Але грошей на оплату коксу від Ріната Леонідовича не вистачало, аж тут (та-дам!) блокада Донбасу, що її зробили Семенченко із Парасюком.
Це фактично вбило ДМК взимку того року. Але навесні на завод прийшли люди Ахметова. Заступником гендиру став Олександр Підкоритов, який раніше очолював Єнакіївський металургійний. Випадковість…
Апофеоз цієї театральної вистави ми спостерігаємо зараз. Минулого тижня у Москві арештували нібито колишнього бізнес-партнера Тарути – Олега Мкртчана. Він добував гроші для “ІСД” ще до війни, але немало нагрів на кредитах, не зробивши майже нічого для заводів. Саме він фактично був єдиним власником Алчевського заводу, із яким, згідно документів, треба було рахуватися, оскільки Таруту у Росії давно записали до “каратєля”.
А знаєте, хто після цього очолив Алчевський металургійний? Колишній співробітник маріупольского заводу імені Ілліча Михайло Кураховський. Останніми роками він працював в Алчевську, то ж вибір пав на нього, оскільки у відкриту заслати своїх топ-менеджерів для Ахметова означає розписатися у роботі на окупованій території.
Таким чином, люди донецького короля, де-факто, стали на чолі двох найбільших підприємств, які належать “ІСД”. Судячи з усього, дехто зміг домовитися із новими, російськими “власниками” Донбасу.
- dsq_needs_sync:
- 1
