Малорос – це українець, який не хоче рости

Володимир В’ятровичГолова Українського інституту національної пам’яті

Малорос – це лінь українця. Вона може бути наслідком втоми. Але необов’язково. Бути малоросом просто легше. Це спокійно, не викликає конфліктів з сусідами. Хоч звісно не викликає у них захоплення, чи навіть просто поваги. Але на рівні малороса немає потреби в цьому – “лиш би не чіпали”. Малорос – це українець, який не хоче рости, якому не треба багато.

Бути українцем важко. Це постійний процес відстоювання своєї особливості перед собою та іншими. Говорити не так як вони і не те, що вони хотіли б чути від тебе. Дряпатися кудись вгору, де тебе ніхто не чекає. Звідки на тебе зневажливо кидають погляди інші, мовляв “а тобі чого там унизу не сидиться”.

Малоросу простіше, у нього вже є все що потрібно для його ідентифікації іншими. Всі його особливості (вареники, борщ, гарні пісні…) вже давно відібрані цими іншими за їх смаками. То ж вони не викликають ні в кого заперечень.

Українець постійно відтворює свої особливості, він має просувати їх у світі, де вони сприймаються з подивом, а іноді навіть ворожістю, яку викликає чуже і незрозуміле.

Для малороса головне у головній пісні – “згинуть наші вороженьки як роса на сонці”. Для українця – “душу й тіло ми положим за нашу свободу”

Малорос вірить, що найважливіше можна випросити на колінах. Українець знає, що мусить вирвати його в боротьбі.

Для малороса головне у головній пісні – “згинуть наші вороженьки як роса на сонці”. Для українця – “душу й тіло ми положим за нашу свободу”.

Малоросом бути легше, але щоб не було соромно перед дітьми маєм залишатись українцями.

Оригінал