Як відрізнити правдиві рейтинги від фейкових. Інструкція для виборця

Чим ближче до виборів, тим частіше в засобах масової інформації публікуються рейтинги кандидатів у президенти України. Давно вже не секрет, що серед них є й такі, що не є результатом фахового соціологічного опитування. Такі рейтинги написані у штабах кандидатів, а оприлюднюються вони від імені маловідомих структур з метою вплинути на думку виборця,  підвищити чиїсь шанси на перемогу.

Ірина Бекешкіна, директор фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, вважає, що пересічний українець не повинен вміти розрізняти якісне соціологічне дослідження від сфабрикованого – за нього це повинні робити журналісти, чий обов’язок фільтрувати інформацію, поширенням у ЗМІ. Але реальність далека від ідеалу: українські видання часто не гребують публікувати рейтинги, сформовані організаціями, «публічна активність яких пов’язана з передвиборчою кампанією». Грубо кажучи, фірми-одноденки, створені або найняті для просування інтересів певних учасників виборів, «малюють» цифри зі стелі.

Саме тому читачам, які хочуть розуміти достовірність соціології, варто звертати увагу на кілька ознак. Саме вони можуть допомогти відрізнити: де є реальне опитування, а де фейк.

Ім’я говорить за себе

Найменш вірогідно зустріти замовні матеріали від соціологічних компаній, які вже давно існують на ринку та мають хорошу репутацію. Принаймні так стверджують самі соціологи. Зокрема в Соціологічній асоціації України звертають увагу на те, що соціологічні центри, які є членами українських професійних спільнот (Соціологічна асоціація України, Українська асоціація маркетингу) і міжнародних організацій (наприклад, ESOMAR – Європейська асоціація дослідників громадської думки і маркетингу), діють у рамках правил, що «не дають можливості маніпулювати результатами опитування».

Якщо рейтинг оприлюднений від організацій, яких нема серед переліку членів цих профільних об’єднань, скоріше всього, мова йде або «продукт на замовлення» від фірми-одноденки або ж «громадської» організації.

На думку політолога Володимира Фесенка, щоб відрізнити фейк, варто відповісти на запитання: чи відомою є та компанія, яка проводить дослідження. «Головний, як на мене, критерій, чи визнає сама соціологічна спільнота цю організацію», – додає Фесенко.

Водночас, якщо дослідження проводять молоді та не дуже відомі соціологічні структури, це не означає, що дані сфальсифіковані. Тому тут треба перевірити, чи не була фірма створена спеціально під вибори, слід переконатися, що вона працювала і у міжвиборчий період.

У жовтні 2018 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) вирішив дослідити, чи довіряють українці соціологам, чи ні. Опитування продемонструвало, що довіряють цим соціологічних організацій 43% опитаних, але тим організаціям, що працюють давно у цій сфері, і 20% відсотків – не довіряють (решта не сформулювали якоїсь думки з цього приводу).
На думку генерального директора КМІС Володимира Паніотто, рівень довіри населення України до соціології є досить високим. «Якщо раніше він був на рівні близько 50%, то цього року знизився до 43%, тоді як не довіряє – 20%. За рівнем довіри соціологи поступаються церкві, волонтерам і військовим, але випереджають ЗМІ», – говорить Паніотто.

Сенсаційні цифри

Зазвичай результати соцопитувань різних компаній мало відрізняються одне від одного, якщо проводяться за правилами (які ці правила – про це нижче). Тому якщо якась одна організація публікує рейтинг партій або кандидатів на пост президента, який значно відрізняється від показників інших, зокрема тих соціологів, які існують давно на ринку і мають хорошу репутацію, то, скоріш за все, це говорить про недостовірність результатів таких «соцопитувань».

Паспорт дослідження

Щоб вірно оцінити результати опитувань, також варто звернутись до профільних законів. Такий рецепт зокрема радить координатор виборчих і політичних програм Громадянської мережі «Опора» Ольга Айвазовська.

«Якщо не знаєте, як трактувати результати опитувань, звертайтесь до закону про вибори народних депутатів (або президента, або місцевих виборів). Там зазначено, який перелік інформації повинен бути оприлюднений безпосередньо структурою, яка проводить опитування, а також інформагентствами та ЗМІ. В законі також вказано, коли не можна оприлюднювати рейтинги, щоб громадянин міг зробити вільний вибір без тиску, зокрема і соціології, яка може бути дещо викривленою», – розповідає Айвазовська.

Отже, варто знати, що закон зобов’язує соціологів зазначати під час публікації дослідження:

час і місце його проведення;
територію, яку охоплювало опитування;
розмір та спосіб формування соціологічної вибірки опитаних;
метод опитування;
точне формулювання питань;
можливу статистичну похибку.
Інформаційні агентства та ЗМІ, які поширюють результати опитування громадської думки, пов’язаної з виборами, зобов’язані зазначати:

повну назву організації, яка проводила опитування;
замовників опитування;                                          
інші відомості, які зобов’язані вказати самі соціологи.
Окрім того, закон забороняє установам та організаціям, які проводять дослідження, оприлюднювати, а також поширювати результати опитування громадян щодо їхніх політичних уподобань протягом останніх двох днів перед виборами.

Не вся правда

Хоча наш закон вимагає соціологічні компанії вказувати замовника політичного соцопитування, але ця норма суперечить світовим правилам, переконують наші соціологи. «КМІС є членом міжнародної організації ESOMAR. І у договорах, під якими підписався КМІС, є вимога: без бажання замовника соціологічна компанія не має права вказувати його в дослідженні», – пояснює Паніотто.

Його колега Бекешкіна застерігає: навіть якщо замовник і буде вказаний, не факт що ним не виявиться підставна «громадська організація», яка буде виступати як формальний замовник, прикриваючи конкретну політичну силу.

Проте навіть якщо у дослідження є замовник, це аж ніяк не означає, що його дані є неправдивими. «Результат дослідження, якщо його проводить професійний соціолог, не буде залежати від замовника, а лише від виконавця», – зауважує керівник соціологічної групи «Рейтинг» Олексiй Антипович. Окрім того, соціологи, які виконують роботу на замовлення, потім можуть оприлюднювати лише ту частину результатів опитування, яка вигідна замовнику. Про це, звичайно, ніхто не буде повідомляти.

Ефект натовпу

Один із варіантів впливу на виборця – показати завищений рейтинг потрібного кандидата. Очікується, що виборці, які не визначились, які не мають чітких політичних уподобань, будуть голосувати за лідера рейтингу, керуючись «ефектом натовпу».

Але як стверджує Михайло Міщенко, заступник директора  соціологічної служби Центру Разумкова, приклади такого впливу навести майже неможливо. «Щось подібне відбулось хіба у 2014 році, коли під час президентських виборів штаб Петра Порошенка зробив ставку на перемогу в першому турі, й інформація про лідерство в рейтингах цього кандидата поширювалась активно його штабом. Але це лідерство було дійсно підтверджене і дослідженнями відомих і поважних соціологічних компаній, і результатом самих виборів.

Як стверджує соціолог, люди більше схильні піддаватися впливу авторитетів – людей, чия думка для них важлива, зокрема і думка щодо того, за кого голосувати.

Пастка приміток

У липні 2018 року три соціологічні служби – «Социс», центр «Соціальний моніторинг» та Український інститут соціологічних досліджень імені Яременка – представили спільне дослідження, у якому підозріло високе місце в рейтингу політичних сил зайняла Аграрна партія України. Її нібито підтримали 5,1% серед усіх опитаних і 7,9% серед тих, хто визначився з вибором, тоді як за півтора місяця до цього в рейтингу тієї ж соціологічної служби «Социс» партія отримувала лише 0,4% голосів, та і в опитуваннях усіх соціологічних фірм за місяць до того не набирала 1%.

Трійка авторів дослідження назвала його загальнонаціональним, але як виявилось, опитування насправді не проводилось в обласних центрах. Таку важливу примітку соціологи вказали в дужках і курсивом, що за словами директора фонду «Демократичні ініціативи» Ірини Бекешкіної, не що інше як маніпуляція. «Хіба не абсурд ігнорувати електоральний вибір виборців Києва, Харкова, Одеси, Львова, зрештою, усіх обласних центрів України? Ні, зовсім не абсурд, а цілком цілеспрямована технологія. У великих містах не голосують за Аграрну партію? Значить, прибрати з вибірки «небажану» категорію респондентів – у цьому випадку, обласні центри», – пояснила соціолог у себе у Facebook. Вона додала, що мета такої маніпуляції – вплинути не так на електорат, як на спонсорів. «Партія прохідна – значить, слід в неї вкладати гроші (і своїх людей)», – підсумувала Бекешкіна.

Яна Степанковська, «Главком»