Валентин Гладких про владу Президента, коаліції, парламенту та позапарламентом

Не хотілося б починати текст констатацією банальних речей, але наразі це необхідно: влада Президента України, яка не спирається на потужну формальну пропрезидентську коаліцію у парламенті та/або неформальну підтримку потужних груп впливу поза парламентом (хоча, зазвичай, наявність або відсутність такої підтримки все одно матеріалізується та проявляється у наявності чи відсутності пропрезидентської більшості у парламенті) приречена жалюгідне існування, з перспективою перетворення на чинник, яким можна знехтувати. Безумовно, вправний політик і в таких умовах гіпотетично може вичавити з посади Президента максимум, використовуючи право законодавчої ініціативи, право вето, важливу роль у формуванні уряду та виконавчої вертикалі на місцях. Особливо, маючи високий рівень суспільної довіри і підтримки.
Втім, не треба бути геніальним політичним аналітиком аби усвідомлювати: Президенту краще все-таки мати пропрезидентську коаліцію (стабільну більшість) у парламенті. Звідси можна зробити ще один банальний висновок: мало виграти президентські вибори, треба ще як мінімум сформувати власну політичну силу, завести її до парламенту та утворити на її основі пропрезидентську коаліцію.
З огляду на це, нескладно передбачити логіку дій новообраного Президента України Володимира Зеленського, для якого наступним життєво необхідним кроком мусить стати перемога на парламентських виборах та створення у Верховній Раді України пропрезидентської більшості, яка б сформувала коаліційний Уряд, та зробила б інші кадрові призначення з урахуванням позиції гаранта Конституції. Поразка на парламентських виборах чи провал під час формування парламентської коаліції для Зеленського “смерті подібні”. Словом, наразі парламентські вибори для новообраного президента – це питання життя і смерті, щонайменше політичної.
Можна дискутувати щодо доцільності чи недоцільності розпуску парламенту та оголошенні дострокових виборів. У реалізації цього сценарію для Зе є свої плюси і мінуси.
З одного боку можна ризикнути івчинити бліц-кріг і на хвилі результату президентських виборів спробувати накатом, за інерцією завести свою команду до парламенту. Але треба зважати на три моменти: 1) роблячи це поспішом можна серьйозно помилитися у кадровому питанні, завівши до парламенту “тушек” та “латентушек” (латентних тушек, які не виходячи зі складу фракції будуть внутрішньою фрондою а-ля “квартирооптимісти” у БПП); 2) електорат, який проголосував у другому турі за ЗЕ – це суміш власного електорату Зеленського та виборців інших політиків, опозиційних до Порошенка – Тимошенко, Бойка, Вілкула, Гриценка тощо, а отже на парламентських виборах ці люди швидше за все голосуватимуть за свої звичних фаворитів; 3) спроби розпустити Раду можуть наштовхнутися на протидію парламенту, особливо з огляду на доволі сумнівні з точки зору права підстави для такого кроку.
З іншого боку, не розпустивши парламент Зеленський ризикує розгубити свій рейтинг до старту парламентської компанії через свідому протидію нинішньої парламентської коаліції та саботаж нинішнього Уряду. Хоча, особисто я схильний припускати, що новообраному Президенту вдасться налагодити продуктивні робочі стосунки і з парламентом, і з Урядом, попри зусиляя БПП це унеможливити. Але це предмет іншої дискусії.
Словом, який варіант краще – дострокові чи планові парламентські вибори – питання більше, ніж дискусійне. Причому не лише для Зеленського. За великим рахунком більшість політичних сил цілком можуть влаштувати і дострокові, і планові вибори. За виключенням хіба що “Самопомочі” та РПЛ, які мають примарні шанси знову потрапити до парламенту, а отже не палають бажанням йти на вибори.
Є ще один важливий нюанс. Насправді, ніхто не знає за яким законом відбуватимуться парламентські вибори. А зміна правил гри – виборчої системи – може серьйозно змінити розклади у майбутньому парламенті.
А тепер підходимо до найцікавішого. Малоймовірно, що хтось зможе самостійно здобути більшість голосів у майбутній Раді, тому все одно доведеться формувати коаліцію. Поміркуємо хто і з ким може піти на офіційне офрмлення стосунків у майбутньому парламенті (створення формальної коаліції, а не ситуативної більшості, яка, звісно, може мати іншу конфігурацію). Не хочу видатися Касандрою, але з огляду на те, що Зеленський відкидає можливість створення коаліції із колишніми регіоналами та БПП – вибір у нього лишається невеликий – «Бать-ків-щи-на» 😉 
Яку ціну за це вимагатиме ЮВТ, думаю, не варто зайвий раз говорити.
До речі, у такому сценарії нема нічого катастрофічного. У більшості країн світу де “популісти” у європейському і американському розумінні цього слова, приходили до влади – вони, за слушним спостереженням відомого політичного оглядача Дж. Джудіса з необхідністю утворювали симбіоз із представниками істеблішменту. Ефективність такого симбіозу визначається пропорціями “нового” і “старого” та готовністю як “старих” так і “нових” насправді рухатися у напрямку задоволення запитів суспільства.
Словом, поживемо побачимо.

Валентин Гладких