Якщо жінка народжує третю дитину — то вона стає державним службовцем. Тобто, вона на роботі, в неї пенсія, відпустка і відповідний статус. Лише таким шляхом ми можемо забезпечити зростання нашого населення. Також цікаву оцінку Порошенка, олігархату та суддівської реформи дав відомий економіст та радник багатьох українських президентів (в тому числі й Порошенка) Олександр Пасхавер в інтерв’ю Миколі Вересню на телеканалі «Прямий». Далі цитати з розмови.
Народжувати і воювати
В України є два завдання. Це принципово важливо, якщо вона – сусід імперії. У всі часи, якщо ти сусід імперії, у тебе є два завдання: ти повинен бути багаточисельним народом, інакше тобі буде непереливки, і ти повинен бути мілітарним народом. Ось тоді ти можеш існувати. Точно такі самі завдання стоять перед Україною.
По-перше, народ повинен зростати чисельно не за рахунок запрошення гостей, а за рахунок підвищення народжуваності.
Зростання населення пов’язане з бажанням жінки мати стільки-то дітей.
Ані мужчини, ані держава, ніхто не може це вирішити — лише жінка вирішує. Скільки захоче жінка мати дітей — таким і буде зростання. Вважаю, що ми повинні вжити екстраординарного заходу. І я його придумав: якщо жінка народжує третю дитину — то вона стає державним службовцем.
Тобто, вона на роботі, в неї пенсія, відпустка і відповідний статус. Лише таким шляхом ми можемо забезпечити зростання нашого населення. Бо інакше потім [взагалі] не буде про що говорити.
А друге — це мілітаризація. Тобто, лише безперервна мілітаризація як головне завдання може забезпечити нам співіснування поруч із імперією. Навіть якщо ця імперія вже розкладається, то процес розкладання імперії – дуже небезпечний.
В України є два національні завдання — висока народжуваність і мілітарність. Такі самі завдання постають перед Ізраїлем. І вони їх вирішують. У них були жахливі суперечки, до речі. Їхні демографи говорили: куди нам змагатися з арабами?! Однак, змагаються! І зростання кількості євреїв не менше, ніж арабське. Як вони це забезпечили, це інше запитання. А мілітарність там зашкалює.
Євреї на це отримують великі гроші від США. Перш за все тому, що ті, хто дають гроші, знають, що вони підуть на справу. Якщо ми цього навчимося, теж будемо отримувати гроші. Адже якщо ми протистоїмо імперії, то допомагаємо її суперникам. Тому гроші якраз будуть. Аби ми тільки навчилися їх використовувати правильно.
Про зміни, олігархат і Порошенка
Більшість міжнародних експертів, включно з усіма представниками донорів, що теж важливо, висловили однакову думку: за ці три з половиною роки (скільки наш президент працює) змін більше, ніж за попередні двадцять чотири. Це не моя характеристика. Якби я спеціально затіяв критику, то знайшов би, за що критикувати – не гірше, ніж «розслідувачі». А може, і краще.
Але мене цікавлять зміни. Якщо у того, хто здійснює зміни, є купа вад, то я їх винесу за дужки. З точки зору таких змін, Порошенка можна порівняти з Кучмою першого терміну. Теж тоді були колосальні, революційні зміни, але вони були простими. Просто руйнування, заперечення того, що є. Тепер потрібні значно складніші реформи.
Чому немає олігархату в Польщі? Там що, Кучми не було? У цьому вся справа? Ні. Олігархат – це соціальна тканина життя, яка виникає там, де сотні тисяч і мільйони людей хочуть влаштуватися так, щоб, домовившись із бюрократом, отримати свою маленьку ренту і поділитися з ним. І ось це й є маленький олігарх. А великий олігарх працює на висоті. І таких людей –
сотні тисяч.
Олігархат – це соціальна тканина, в якій ми живемо. Мало того, навіть якщо ти чесна людина, ти не можеш в ній не жити, тому що інакше не зможеш захистити свої права.
Тому думаю, що не Кучма створив олігархат, а цінності, які притаманні більшості населення. Адже це мільйони спробували. Хтось відійшов, а сотні тисяч вдало влаштувалися – кожен на своєму маленькому місці. Не обов’язково ті десять, які нагорі, або сто, а, скажімо, головлікар лікарні, директор кладовища і так далі. Тобто, кожен на своєму місці. Цінності народу створили олігархат. А Кучма досить мудро пішов цим шляхом. Він не чинив опору. Він став хорошим арбітром цього олігархату, що теж було важливо.
Книжка «Велике переродження. Уроки перемоги капіталізму над комунізмом» узагальнює досвід усіх країн, які пішли від соціалізму. Вони відразу приходять до висновку, що не економіка вирішує, а вирішують цінності, культури. Бальцерович говорив: головне – це швидко і рішуче. І виходить так: Східна Європа – швидко і рішуче, а колишні радянські країни чомусь – нешвидко і нерішуче.
І кожен раз західні політики, експерти нам кажуть: що ж ви такі, та зробіть, як поляки. Але ніхто не ставив перед собою питання, чому у них так швидко і рішуче? Сам Бальцерович висловив таку думку, яка мені не сподобалася. Він сказав, що потрібне рішуче лідерство.
Тобто, він себе мав на увазі. Але ніякого рішучого лідерства не вистачить одній людині для того, щоб це зробити. За ним йшла команда. Команду вибрав парламент, який обрав народ. І це значить, що була єдність, яка дозволяла це робити. Якби Бальцерович потрапив сюди, він би просто нічого не зміг зробити.
Не Порошенко змінює країну, а країна змінюється. А Порошенко, як і Кучма свого часу, теж вловив цей рух. Порошенко і кращі з його команди вловлюють зміни в народі. І в цьому їхня заслуга, а не в тому, що вони народ зламали, зробили як треба, як сказали донори. Вони вловили.
Найважливіші реформи і найвразливіші місця
Найслабкіше місце України — це захист прав власності. Це повторюється не один раз в останній доповіді Гройсмана – захист прав власності. Тобто, якщо у тебе є власність, то ти маєш бути впевненим, що її в тебе не відбере якийсь рейдер. Тому суд є головною реформою.Реформи не робляться ані за рік, ані за два – вони робляться багато років.
Коли я сказав, що є два завдання — народжувати та воювати — то мав на увазі, що нічого не вийде, якщо ви не зможете забезпечити їх інноваціями і бізнесом. Тому, з одного боку, це завдання верхнього ряду. Але забезпечення цього — це бізнес.
Одні й ті самі реформи будемо робити багато разів. Чому? Реформи – це коли ви встановлюєте нові правила. Ці нові правила є абсолютно чужими для наших звичок. Ось у нас є звички, а ми беремо і кажемо: тепер ти будеш жити за новими правилами.
Тому є опір. Є опір, який пов’язаний із інтересами, а є опір, пов’язаний просто зі звичкою і традицією. Але в цілому це потужний опір — опір, пов’язаний з цінностями. Цінності не змінюються швидко. Тому в тій мірі, в якій ми будемо змінюватися, доведеться одні й ті самі реформи ще раз робити, тому що вони будуть ближчими до Європи. Ось так будемо повільно, десятиліттями наближатися до Європи, і будемо ті самі реформи повторювати, тому що вони будуть все ближчими та ближчими до Європи.
Слід до цього звикнути. Не маємо чекати, що сьогодні прийняли закон про освіту — а завтра у нас вже буде найкраща освіта. Приблизно 20-30 років — ми повинні на такий довгий термін розраховувати.
Починаються три найважливіші соціальні реформи: освіта, медицина і пенсійна реформа.
Якщо ми за цей рік відчуємо — не грошима, а наприклад, гуманнішим чи справедливішим ставленням — то схвалимо їх.
Що далі ми підемо в сторону європейських соціальних цінностей від наших нинішніх цінностей виживання, що більше змінимо їх на цінності так званого розвитку, то менше шансів буде на повернення назад.
Без агресивності немає розвитку
У «підприємництва» один корінь із «підприємливістю». Кількість підприємливих людей в усьому світі приблизно однакова. Питання полягає у цьому: їм дають свободу це зробити – чи ні? Тому я б не сказав, що є якісь народи особливо підприємницькі та менш підприємницькі. Швидше за все, суспільство дозволяє їм це робити.
Колективізація викликала багато тисяч зіткнень до 1932 року. Після 1932 року не було жодного збройного зіткнення. Тобто, народ було зламано. Я був зовсім маленький. У селах не розповідали дітям… Це що ж треба було з людьми зробити, щоб вони мовчали?… Ніхто їм не забороняв. Але якими ж вони були наляканими — було зламано народ, просто зламано.
Зараз треба відтворити агресивність. Без агресивності немає розвитку. «Активність» — це важливий аналог. Насправді народ, який хоче домогтися чогось, має бути агресивним.
Це не означає, що треба з усіма лаятися. Але це означає, що сила повинна відчуватися у вашій поведінці. Сила не повинна проявлятися — але вона має відчуватися у вашій поведінці.
Тому зростання населення і мілітаризація. Ось два завдання, які стоять перед Україною. А все інше — інструменти.
- dsq_needs_sync:
- 1
