Чим далі від Майдану, тим більш суперечливими стають стосунки всередині громадянського суспільства.
Одні впадають у маніпуляцію – зліплюють до купи всі прояви та індекси корупції і знаходять кінцевого Головного, винуватого у всіх схемах разом з його смотрящими та кількома з надбагатого оточення. І вщент відмовляють йому у гідності, якою того наділили громадяни-виборці та яка, безумовно, існує у його досягненнях. При цьому не зважають на силу тваринного супротиву старої системи напрацьованих схем, інерцію інституцій, а також відданість номенклатурному прийняттю рішень. Їхнє рішення однозначне – проти і геть. А що буде після, якщо це, скоріше всього, будуть не вони? Не брати до уваги все це, принаймні, нерозважливо.
Другі піддаються на іншу маніпуляцію з боку тих парламентарієв, які бісяться за е-відкриття своїх непрозорих статків, та згодні зі слухняною пропагандою олігархічних медіа – роздмухуванням пліток та упереджень про існуючі огріхі та неіснуючі гріхи щирих антикорупціонерів. Ці другі, хто смакує ці упередження по фейсбукам, забувають у насолоді емоціями про головне – про незаконні статки корумпованих топів, набутих не за бізнесовий талант, а просто за наш рахунок. Отже, ці другі вперто відстоюють принциповість власного дивного суду, у якому маєтки чомусь мають перевагу засуджувати квартири. Це, безумовно, нерозважливо.
Треті – тверді державники, за стабільність. Адже лише зрадники розхитують корабель під час опору агресору, міжнародно обговорюють, нехай існуючу, корупцію капітанів нашого судна. Лише різні там громадські ЗМІ, що викривають якісь “схеми” на чужі гранти, відірвались від нас, народу і патріотичної громадськості, котра має беззастережно гуртуватись задля відсічі ворогу. Ці журналюги заслужили, щоб охоронці давали у пику – навіщо нишпорять біля маєтків та весільних ресторацій. Це наша влада, а про владу – лише добре, переконують нас. Лише добре і лише добре. Як про стабільність небіжчика, запитаємо їх? Заклинати стабільність замість посилення країни шляхом викриття недоліків та критичних змін, не бачити небезпек внутрішньої аномії та перспективи міжнародного розчарування у ефективності наших революцій? Це, погодьтесь, нерозважливо.
Четверті – кидаються зі сторони у сторону. Від визнання необхідності громадських комісій доброчесності до заперечення потреби у таких. Вони навіть не ставлять питання, чому той, хто одноосібно приймає рішення про призначення, не може показати демократичний приклад створення кваліфікованої і незалежної відбіркової комісії, на основі рекомендацій котрої він би зробив відповідальний публічний вибір. Чому? Такі четверті кидаються від визнання корупції у судовій гілці влади та фактами тортур в органах правопорядку до немічних висновків, що кінцевою причиною таких негараздів є провінціалізм населення, чий ще післярадянський “більшовизм” живиться завищеними очікуваннями Майдана. Нас застерігають, що ця хвиля ресентименту натовпу сприятиме популістам при владі перетворити вже існуюче НАБУ та майбутній антикорупційний суд в інструменти політичної розправи з опонентами.
Цей підхід “або-або” довершують інші: боротись з окремими корупціонерами немає сенсу, так ми нічого не доб’ємось; нам треба поступово, крок за кроком змінювати інституції та правила гри у напрямку демократії. Тоді зміняться і люди у владі. І таким важко довести, що немає інституцій без людей, навіть є така інституція влади, яка складається лише з однієї людини. То хіба розважливо відділяти боротьбу за доброчесність істеблішменту від завдань реформи інституцій?
Так що означає у цій поляризації громадської думки не кидатись до крайнощів, а бути розважливим?
Бути розважливим – у точному сенсі це означає зважувати аргументи. Зважувати аргументи означає вміння судити – проясняти грунт, основу власної точки зору. Украінською розважливість також означає вибір між важливим – вибір твоєї персональної позиції. І також, між іншим, у нас це означає не бути “рогатим”, а мати трохи гумору і самоіронії (“розважатись”) при відстоюванні власної позиції. Адже ми любимо цитувати: “Усі дурощі на землі робляться саме з серьозним виразом обличчя”.
Так що таке розважливість, запитаємо у наших, європейських, джерел. І вони дають відповідь.
Це найбільш важлива людська чеснота, кажуть давні. Розважливість – це таке знання, яке здатне долати однозначність крайнощів, знаходити практичний вихід з критичних ситуацій, не поступаючись з принципами, зі спрямованістю на благо. Як каже Арістотель, на війні воїн має боротись розважливо, роблячи судження завдяки практичній мудрості. Розважливість є мужність боротись.
Легко, не втрачаючи зусиль, прислонитись до готової простоти крайньої позиції, запропонованої вам. Або-або. Ворог-Свій. Що може бути простіше і легше, ніж бути за щось цілком однозначне, кричати про зраду чи хвалити. Втім, розважливість вимагає не простого поруху думки, а вольової мужності виваженого рішення. Це зрозуміло кожному, хто попадає у становище “свого серед чужих та чужого серед своїх”. Попадали у таке?
Це політикам можна бути нерозважливими, але лише до моменту прийняття спільного рішення, закону. Навпаки, це головна чеснота політичних сил займати різні, протилежні, політичні позиції, однозначно відбиваючи у дебатах головні інтереси “своїх” груп виборців. Хтось сказав, що парламент – це війна засобами мови. Втім, завдяки цій війні справжній парламент здатний виходити на зважені рішення. І дуже добре, якщо це війна не популістів з корупціонерами.
Саме тому, щоб цього не сталось, громадянське суспільство не може дозволити собі розкоші політизації крайнощів, війни всіх проти всіх всередині себе. Адже ми маємо обирати політиків та відстоюємо публічні політики, отже від нашої розважливості залежіть якість такого вибору та власна доля.
Розважливість є мужність відстоювати позицію, важко завойовану на Майдані і захищену життями на Сході. Не здавати її, розмінюючись на легкість однозначних рішень.
АВТОР Євген Бистрицький
- dsq_needs_sync:
- 1
