Новий рік пройшов під знаком кількох важних заяв, які були зроблені з боку дипломатичних представників США. Зокрема, посол США в Україні М. Йованович повідомила, що Уряд Сполучених Штатів Америки надасть летальну зброю Україні, та ще й абсолютно безкоштовно. Зокрема, за словами Йованович, сторони ще опрацьовують деталі поставок летального озброєння до України, а також можливість його застосування в зоні АТО на Донбасі. Тобто, легендарні «джавеліни», про які було сказано так багато, стають реальністю?
З іншого боку, перед цим та сама Йованович зробила кілька заяв, які не викликали настільки великого ентузіазму у «патріотичному» сегменті української громадськості. Зокрема, посол США висловила думку, що влада України має відновити соціальні виплати мешканцям Донбасу, котрі проживають в окремих районах Донецької та Луганської областей (ОРДЛО). На думку Йованович, на соціальні виплати мають право не внутрішні переселенці, які змушені були залишити свої помешкання після початку війни на Донбасі, а й ті громадяни, котрі залишились на захопленій бойовиками території. Крім того, коментуючи ухвалення нового закон про Донбас в українському парламенті, вона висловила позицію, що «рейтеграційний» закон має залишити відкритими всі шляхи для мирного врегулювання ситуації на сході України. Про це в інтерв’ю РБК-Україна заявила посол США в Україні Марі Йованович. Вона також додала, що закон про реінтеграцію Донбасу має залишити відкритим шлях до імплементації мінських угод, щоб Україна підтримувала можливість використання всіх шляхів для досягнення миру.
Парадоксальною ця позиція видається лише на перший погляд
Насправді, і озброєння України, і заклики до повної реалізації Мінську – це частини єдиної стратегії США, яка, за великим рахунком, була започаткована одразу після анексії Криму та початку війни на Донбасі.
Тоді США виходили із наступних положень:
– самостійно перемогти у війні Росію Україна не може;
– США і НАТО не готові до військового конфлікту з Росією через Україну;
– найголовніше – домогтися деескалації та зменшення напруженості на Сході України.
Звідси і народилася теза про те, що «немає альтернативи дипломатичному шляху врегулювання україно-російського конфлікту».
Стратегію досягнення цього результату теж окреслив ще президент Б. Обама, сказавши свого часу, що їх ціль – зробити війну для Росії «дорогою». Власне, саме для цього і були призначені санкції США, ідеологія яких полягала у тому, аби на кожну агресію РФ відповідати фінансовими проблеми для російської еліти. Водночас, надання зброї Україні як фактор стримування тоді не розглядався. В Держдепі тривалий час вважали, що скільки би зброї вони не надали Україні, перемогти Росію вона не зможе, але спровокувати РФ до активізації бойових дій – цілком.
Що ж змінилося зараз? Чого в США не тільки заговорили про озброєння України, але й почали реальні кроки у цьому напрямку. Думаю, щоб відповісти на це питання, треба згадати про місію К. Волкера, якого було призначено Спецпредставником з питань врегулювання конфлікту на Донбасі. В рамках своєї місії Волкер провів масу зустрічей з російським «візаві», що представляв Кремль, – В. Сурковим. Саме у результаті цих зустрічей у публічний простір були запущені ідеї про миротворців на Донбасі. Хоча, зрештою, місія Волкера 2017 року не принесла матеріальних результатів та прогресу у переговорах щодо припинення україно-російської війни.
Для широкого загалу обставини перемовин залишаються невідомими. Однак ми можемо відновити деякі деталі, виходячи із загальної логіки переговорного процесу. Очевидно, Волкер ставив питання приблизно таким чином, що або Росія переходить до реалізації «Мінських домовленостей» на практиці, або Вашингтон починає озброювати Україну. По суті, це була спроба привести Росію до потрібної США лінії поведінки методами «батога» та «пряника». При чому, «пряник» тут умови «Мінську», а «батіг» – тиск озброєнням України.
Очевидно, що оскільки перемовини так і не призвели до конкретних, «проривних» результатів, то США були змушені перейти до реалізації погроз, інакше в Кремлі б не сприймали Білий Дім як серйозного «партнера». Але, загалом, нічого фундаментального у політиці США не змінюється. Це все та ж стратегія примусу Росії до миру шляхом дипломатичного тиску. І «озброєння України» – це додатковий аргумент у дипломатичній грі, але аж ніяк не фактор «перемоги України».
В історії з «джавелінами» є ще один важливий момент. Як вже було сказано вище, від часів Обами стратегія США – «робити війну дорожчою для Росії». Очевидно, сучасна протитанкова зброя для української армії має зробити «дорожчим» для РФ будь-який гіпотетичний наступ на Донбасі. У плані матеріальних втрат, так і в плані людських жертв. Кінцева мета такого «здороження» – позбавлення Росії аргументу «широкомасштабного наступу» як засобу тиску.
По суті, США досить недвозначно намагаються позбавити Росію військових аргументів у врегулюванні конфлікту, і, у підсумку, примусити її виключно до дипломатичних механізмів вирішення конфлікту. Тому, як це не парадоксально, але «джавеліни» – це не стільки військовий фактор, скільки фактор у мирних перемовинах.
Тому постачання зброї з США до України не повинно бути підставою для «ура-патріотизму» в Україні. Очевидно, Держдеп неодноразово давав зрозуміти, що їх ціль – деескалація та зменшення ймовірності широкомасштабного конфлікту в Європі. Їх не цікавить військова перемога України на Донбасі, якщо вона не призведе до стабілізації ситуації в регіоні. Саме тому посол М. Йованович одночасно говорить про безкоштовну сучасну зброю, і, паралельно, про реалізацію «Мінських домовленостей», залишення можливостей для мирного врегулювання та відновлення соціальних виплат мешканцям ОРДЛО. Тут, насправді, немає жодних суперечностей, адже це – складові єдиної дипломатичної стратегії.
І, найголовніше, що успішність реалізації цієї стратегії, зрештою, може призвести до необхідності для України реалізовувати неоднозначні політичні рішення. Адже тиск США на Росію так само означає, що для Росії повинен лишатися «пряник», яким і будуть її «заманювати» до врегулювання. Якщо просто тиснути на Росію, то це може призвести до того, що тамтешня еліта вирішить, що настав час для «останнього бою», а це США не потрібно. Тому, якщо тиск на Росію спрацює, і вона висловить реальні ознаки бажання припинити війну, то США розпочнуть тиснути на Україну, аби та реалізувала «Мінські домовленості», та дозволила Росії вийти з війни без великих репутаційних втрат. Тож недаремно постійно згадуються «Мінські домовленості», до реалізації яких цілком можуть призвести нинішні гіпотетичні «джавеліни».
Петро Олещук
- dsq_needs_sync:
- 1
