Антикорупціний суд: шлях надії чи печалі?

В Україні, де боротьба з корупцією входить в топ-3 проблем для пересічних громадян, на фінішній прямій участі в конкурсі на суддів антикорупційного суду опинилося менше 200 кандидатів – менше 4 людей на одне місце судді антикорупційного суду.

На цьому етапі є як мінімум чотири факти, що примушують забути про ейфорію від прийняття закону та максимально пильно слідкувати за ситуацією навколо конкурсного добору.

Факт перший – розмір заробітних плат. І як би тут не робили широкі очі політики та експертні кола, але ця норма була закладена до голосування в Раді й не помітити її було неможливо. Обіцянка високої зарплати $6-7 тис. на місяць (до $84 тисяч на рік) в реаліях стала законодавчою нормою про 50-100 тисяч гривень в місяць (до $44 тисяч на рік). Ви впевнені в мотивації майбутнього судді, який має розглядати справи, де фігуруватимуть мільйони доларів, а на лаві підсудних сидітимуть найвпливовіші люди країн, якщо вони отримуватимуть заробітну плату менше провідного адвоката в юридичній фірмі? Очевидно, що така винагорода не додала мотивації подаватися більшій кількості достойних претендентів.

Звичайно, ви можете апелювати до важливості їх ролі та історичного моменту, моральних якостей, але реалії життя такі, що суддя – це не на півроку чи рік, а напружена професійна робота, ще й обтяжена серйозними ризиками безпеки та тиску.

Факт другий – незначна кількість кандидатів, більше третини з яких діючі судді.

На сьогодні маємо 139 кандидатур на посади суддів антикорупційного суду і 39 кандидатур на посаду суддів Апеляційної палати антикорупційного суду. Назвати це ажіотажем вкрай важко. Невідомо яка кількість з них пройде первинну перевірку відповідності поданих документів, але очікуємо, що кількість зменшиться.

Крім того, значна кількість кандидатів – це діючі судді. Таким чином, ми ніби мали намір створити абсолютно нову структуру, щоб уникнути фактору корумпованості в існуючих судах, а по факту «заводимо» в нову структуру старі кадри. Моя логіка відмовляється дати мені аргумент, чому вони мають запрацювати по-іншому.

Пояснення невеликої кількості кандидатів треба шукати у вимогах самого закону. В ньому свідомо закладена максимальна обмеженість кола потенційних кандидатів та нерівні умови для них.

БІЛЬШЕ НОВИН ОСВІТИ, УКРАЇНИ  ТА СВІТУ НА НАШІЙ СТОРІНЦІ У ФЕЙСБУЦІ – Ukr.life – Українське життя  СТАВТЕ “ЛАЙК” ТА ЗАВЖДИ БУДЬТЕ В КУРСІ ПОДІЙ

Так, колишньому судді було достатньо подати трудову книжку, яка доведе, що він  має стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років.  Адвокату, якщо він хоче стати суддею антикорупційного суду, треба подати рішення судів, щонайменше за останні сім років, які підтвердять факт здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення, і декларації подані до податкового органу як самозайнята особа – адвокат. Також не всі, хто має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім років, як цього вимагає закон, можуть брати участь у конкурсі.

Факт третій – досі нема впевненості як буде виглядати Громадська рада міжнародних експертів.

Орган, що має виступати пильним совісним оком заходу та сприятиме Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (далі – ВККС)  у встановленні відповідності кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду (далі – антикорупційний суд) критеріям доброчесності (моралі, чесності, непідкупності), досі не створено.

Але саме Голова представництва ЄС в Україні Х’юго Мінгареллі повідомив на зустрічі депутатів Верховної Ради та європарламентарів, що представництво ЄС направило офіційного листа українській стороні, в якому запропонувало 12 кандидатур від 5 міжнародних організацій.

З власних джерел у дипломатичних колах мені стало відомо, що подача кандидатур була централізованою й узгодженою між донорами та ключовими міжнародними організаціями, в першу чергу для того, щоб уникнути будь-яких маніпуляцій з боку української сторони підчас остаточного затвердження складу Експертної ради. Сподіваюся ця тактика спрацює.

Так званий “запобіжник” у вигляді можливості призначення лише на підставі пропозицій міжнародних організацій, з якими Україна співпрацює у сфері запобігання та протидії корупції відповідно до міжнародних договорів, можна легко обійти. Наприклад, призначити громадянина України, який працював в прокуратурі Республіки Білорусь. Для цього достатньо скористатись угодою про співробітництво і взаємодію генеральних прокуратур держав – учасниць СНД у сфері боротьби з корупцією, яка згідно з сайтом ГПУ досі є чинною. (До речі, це незважаючи на так званий вихід України з СНД у вигляді указу президента України від 2 травня 2018 року.)

Тому подивимось, чи піде влада на відкритий конфлікт із західними партнерами, формуючи експертну раду.

Факт четвертий – закон не визначив належних й достатніх гарантій повноважень для експертної ради підчас конкурсу.

Дуже короткі терміни роботи Міжнародної експертної ради та відсутність для її членів законодавчих гарантій ознайомлення з усіма документами, обов’язкового проведення співбесід з кандидатами та можливість витребувати додаткові матеріали щодо кандидатів, – ставить під питання спроможність Ради надати глибокий та об’єктивний аналіз. Якщо ВККС не забезпечить вищезгадані права, то робота Ради перетвориться на формальність.

Не дуже хочеться виступати з позиції “а ми попереджали”, але за всі ризики та негативні передумови маємо звинувачувати, в першу чергу, самі себе. За те, що піддалися на провокацію президента та прем’єра з ототожненням неприйняття президентського законопроекту “Про Вищий антикорупційний суд” та дефолту. За бажання окремих громадських діячів та депутатів створити не нову ефективну інституцію, а отримати миттєву перемогу, свідомо не розуміючи, що одноденна формальна перемога буде реальним розчаруванням суспільства на довгі роки. За небажання чути тих, хто вголос казав про можливі негативні наслідки президентського законопроекту і намагались врятувати нову інституцію альтернативними законопроектами та правками.

І найбільш прикро в цій ситуації те, що ймовірність створення підконтрольного монстра, який може стати паззлом в структурі антикорупційних органів, що використовуватиметься владою для тиску на опонентів, а не в реальній боротьбі з корупцією, підвищується.

АВТОР ОЛЕНА СОТНИК

НВ