Цейтнот Кремля, або Чому російський режим розхитує ситуацію в Україні

За інформацією ЄС, через конфлікт на Сході України гуманітарної допомоги потребують понад 3,1 млн осіб. Насамперед це стосується мешканців окупованих територій, адже соціально-економічна ситуація там дедалі ускладнюється. Не останню роль у цьому відіграло суттєве скорочення «російської допомоги» на захопленій частині Донбасу. І зрозуміло чому…

Про це пише Центральний друкований орган Міністерства оборони України «Народна армія».

Так, згідно з масштабним розслідуванням німецького видання Bild, більше 90% бюджетів «ДНР» та «ЛНР» покривалися і продовжують поки що покриватися грошима з Росії. Як пише Bild, щомісяця на контрольовані сепаратистами території України прибувають під охороною автомобільним та залізничним транспортом декілька тонн російської готівки. Цікаво, що цим же шляхом окупанти перевозять не тільки зарплати та соціальні виплати цивільним громадянам, але й боєприпаси та інші вантажі військового призначення.

За підрахунками видання, тільки зарплати бюджетникам, пенсії та низка інших соціальних виплат на окупованих територіях обходяться Росії приблизно в 79 млн євро щомісяця. За рік набігає майже мільярд. Однак це зовсім не означає, що витрати окупантів обмежуються цими виплатами. Тут не враховано вартість енергоносіїв, продуктів харчування та зброї, які нинішній кремлівський режим активно продовжує постачати на Донбас. А там суми значно більші…

Чималі гроші витрачаються на озброєння, оснащення та утримання майже 30 тисяч російських і українських найманців та бойовиків у складі окупаційного угруповання. Якщо вчитель отримує від окупантів близько 50 євро, то бойовик залежно від рангу — від 90 до 465 євро.

Зрозуміло, що в таких умовах затягування з вирішенням «питання Донбасу» влітає нинішньому кремлівському режиму у чималу копійчину. Таке фінансове навантаження для нинішнього путінського «політбюро» може обернутися не тільки власне фінансовими втратами, а й певними соціально-політичними потрясіннями вже в самій Росії, спровокованими саме цим фактором. Адже через фінансову підтримку квазідержавних утворень у сусідніх країнах (від Придністров’я до Південної Осетії) та безпрецедентні витрати на силовий блок (майже 15% ВВП), російські геополітики ризикують суттєво підірвати добробут власного населення. А надто — через фінансово-економічну кризу в самій Росії та міжнародні санкції, які суттєво цю кризу ускладнюють.

— За розрахунками бюджету, 2017-го Резервний фонд буде вичерпано, тож російському уряду доведеться перейти до використання коштів Фонду національного добробуту, — заявила глава Рахункової палати РФ Тетяна Голікова в інтерв’ю виданню «Огонёк».

Як бачимо, велика геополітика по-російськи, особливо при здійсненні різноманітних анексій та окупацій, коли потрібно не тільки захопити, а й утримати та прогодувати захоплених, вимагає від агресора значних побічних витрат.

Звісно, в цих умовах стосовно України агресор вимушений виконувати одночасно два майже взаємовиключні завдання — добитися мети своєї агресії (тобто повернути собі контроль за зовнішньополітичним та внутрішньоекономічним векторами розвитку нашої країни) і одночасно значно «оптимізувати» витрати на ці ігри.

Звичайно, росіяни взагалі можуть позбавитися цих витрат. Для цього Кремлю треба зробити одну «дрібничку» — припинити агресію і повернути господарям захоплене і як бонус — перестати втручатися у внутрішні справи України. Тоді і санкції послабнуть, і зайвих витрат на «вставання з колін» не буде. Однак зрозуміло, що для нинішнього російського правлячого режиму з певних психологічних та фінансово-економічних причин це заборонений шлях.

Тож у Кремлі придумали, як їм здається, просто «геніальний» план: по-перше, «винести за рамки» так зване питання Криму, а по-друге — здихатися окупованих територій на Донбасі, запхавши їх назад в Україну (і відповідно переклавши на неї весь тягар з відновлення зруйнованого війною та обкраденого агресором регіону). Але зробити це таким чином, щоб «повернуте» стало для України своєрідним троянським конем чи принаймні каменем на шиї, завдяки чому можна буде опосередковано контролювати всі кроки та рішення української влади. На практиці це вилилося в неодноразові російські вимоги «сісти за стіл перемовин з народом Донбасу», федералізувати Україну, надати «особливий статус» окупованим територіям, включити до органів місцевого самоврядування та центральних органів влади «представників» Донбасу, які ще вчора стріляли в українських солдатів, та інші, не менш химерні, ідеї Кремля.

Звісно, нинішня українська влада не схильна до самогубства, щоб дійсно пристати на ці «зважені пропозиції» Білокам’яної. Тим більше, що стріляти окупанти не припиняють. Відповідно до даних штабу АТО, протягом останнього тижня окупанти по 40–45 разів за добу відкривали вогонь по позиціях українських військ, також і з важкого озброєння.

Завдяки послідовним крокам нинішньої української влади щодо відновлення обороноздатності країни, особливо стосовно підвищення рівня боєздатності Збройних Сил України, силове примушення України пристати на ці «пропозиції» Кремля виглядає доволі примарним. Так, путінський режим і сьогодні здатний здійснити замість гібридної повномасштабну конвенціональну збройну агресію проти нашої країни і за першої-ліпшої нагоди може саме так і вчинити. Однак у Кремлі добре розуміють: завдяки змінам в Україні протягом останніх двох років наслідки такого кроку будуть для агресора катастрофічними.

Що ж залишається кремлівським мрійникам у цих умовах? Саме внутрішня дестабілізація України як засіб приведення до влади у країні слухняних та керованих з Москви політичних сил. На тлі соціально-економічних негараздів у нашій країні, які мають як об’єктивний, так і суб’єктивний характер, агресору здається, що зробити це не так важко.

У такій ситуації на перший план виходить не військова сила, а інші засоби гібридної війни — інформаційно-психологічні, політичні, економічні та зовнішньополітичні фактори. Головна мета — максимально зменшити патріотичні настрої в українському суспільстві, звести нанівець як у населення країни, так і у влади бажання та готовність відстоювати незалежність і суверенність своєї країни. Ось чому на внутрішньополітичній арені України різко активізувалися політичні сили, які виступають за «відновлення зв’язків» із «братнім» російським народом.

Окрім того, нинішня позиційна війна на Сході країни, де майже щодня українське військо зазнає, нехай і мінімальних, але втрат, а мирний процес тягнеться вже тривалий час, є для цієї публіки дуже зручним інформаційно-політичним приводом для розхитування ситуації в Україні. Саме тому найближчим часом на Донбасі навряд чи перестане «гриміти», а доморослі «друзі Путіна» досить активно намагатимуться розхитувати державну владу в країні. Адже фінансові резерви Росії не безкінечні, вони стрімко вичерпуються, як і спливає час для того, щоб агресор міг «добитися свого», активно їх витрачаючи…