Ольга Варченко: правові реформи ще складають іспит на життєздатність

Деталі конкурсу з обрання керівництва Державного бюро розслідувань і ефективність новоствореної структури, співпраця між правоохоронними органами, зміни до Регламенту Вищої  ради правосуддя. Про ці та інші питання реформування правоохоронної та судової системи, які турбують чи не всіх українців, інтернет-видання Ukr.life поговорили з Ольгою Варченко – керівником управління процесуального керівництва, підтримки державного звинувачення та представництва в суді Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України.

Добровільний візит до вартових порядку –  випадок одиничний, проте на підсвідомості знаєш як себе поводити, і з автоматизмом вмикаються «дисципліна», «організованість» і «вимушений спокій». Перевірка документів перед масивними залізними дверима відбувається ретельно, але швидко.

Ольга Олександрівна Варченко, крім того, що є начальником управління, ще одна з 19 кандидатів у конкурсі на посаду Директора Державного бюро розслідувань або його заступників, правоохоронного органу, що наразі створюється.

Розмову розпочинаємо не з подробиць конкурсних перегонів, а з останніх новин із засідання Вищої ради правосуддя. Обговорюючи цю тему, стає зрозуміло, Ольга Варченко готова до жорстких висловів, тільки би зламати усталені корупційні схеми, які досить тривалий час були притаманні судовій системі, та зберігаються й нині. Запитуємо її про обмеження інформації, що буде викладена, вона наголошує: «Ніяких чітких меж, питайте все, а там подивимося!». Упродовж усього інтерв’ю намагається бути відвертою,наскільки їй дозволяє посада.

Вища рада правосуддя – захисник незалежності та недоторканності суддів

 «7 лютого  відбулося засідання ВРП,  де були ухвалені зміни до Регламенту Ради, що дають змогу невідкладно розглядати подання про надання згоди на утримання  під вартою або арештом судді, який був затриманий під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину», –  інформує прес-служба ВРП.

«Невідкладно» – це у межах строків, визначених Кримінальним процесуальним кодексом України, тобто протягом 72 годин з часу затримання особи.

• Чи дійсно ці поправки у главі Регламенту спростять процедуру арешту, адже «підводні камені» є завжди?

Я активно висвітлюю цю тему для медіа, розповідала про багато моментів в інтерв’ю для Цензор.нет. Проблема буде зрозумілішою для громадськості, якщо наводити конкретні приклади з досвіду.

Уявіть собі: суддя був затриманий під час тяжкого або особливо тяжкого злочину, безпосередньо на місці, наприклад в Ужгороді або у Славутичі, далеко за межами міста Києва. Його потрібно затримати, доставити до столиці, повідомити про підозру і тільки тоді, якнайшвидше звертатися до ВРП, щоб отримати згоду на утримання його під вартою чи арешт. Після цього  звертаєшся до суду із відповідним клопотанням. Ви ж розумієте, що за 60 годин ми ніяк не встигнемо, а саме такий термін визначено законодавцем для доставлення особи до суду у разі затримання її без ухвали слідчого судді.

Для того, щоб ВРП проголосувала, треба зібрати кворум, де обов’язково мають бути присутні всі члени ВРП. Потрібно розуміти, що члени ВРП – це не ті працівники, які мають стабільний графік роботи, до того ж,  хтось може знаходитися  у відрядженні, на лікарняному, у відпустці. Враховуючи ці деталі, отримання згоди стає майже нереальним.

• Під час засідання Голова Вищої ради правосуддя, Ігор Бенедисюк, зазначив, що у разі необхідності збори Вищої ради правосуддя проводитимуться у вихідні або святкові дні. Будуть передбачені певні чергування членів ВРП?

Вважаю, що мають бути запроваджені чергування, графік яких буде зазначений на сайті ВРП. Це буде зручним, у першу чергу, для органів досудового розслідування. Ми ж ніколи не можемо передбачити, коли саме людина буде затримана за вчинений злочин: це може бути і вночі, може бути на свята. Терміни спливають і нам необхідно дуже оперативно вирішувати процесуальні питання.

Перевірити вищевказані обіцянки ВРП легко: коли мені, як прокурору, буде потрібна їх згода на утримання під вартою або арешт судді, я запрошу Вас піти разом. Тоді побачимо, як оперативно працює Вища рада правосуддя.

Чергування у вихідні або на свята – це одна проблема, ще є питання до прийомних годин у слідчих суддів. Слідчі та прокурори працюють майже цілодобово, і виникають ситуації, коли потрібно отримати дозвіл на проведення обшуку або затримання, а суд приймає клопотання лише до13.00. Хабарник чекати ж на затримання не буде. На сьогодні, злочинці йдуть на три кроки вперед, ніж технічні можливості досудового розслідування, тому ми маємо використовувати різні оперативні можливості та комбінації, щоб затримати тих, хто користується своїми посадами задля власного збагачення.

На сьогодні, з цими нововведеннями ми залишилися сам на сам.  Особливо виникає багато питань стосовно неузгодженості змісту Кримінального процесуального кодексу України та Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

• Тобто новий закон далекий від досконалості?

У законі чітко зазначено, що ми повинні звертатися до ВРП з поданням, яке повинно відповідати вимогам, встановленим Кримінальним Процесуальним Кодексом. Проте у КПК немає визначення такого процесуального документу як подання, а відповідно відсутні й вимоги щодо його складання.

Щоб повністю розібратися у цій ситуації, візьмемо документи(розгортає папку і зупиняється на сторінці Закону України «Про Вищу Раду Правосуддя»,  стаття 58):

1. Без згоди ВРП суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

«Нібито зрозуміло, прописаний пункт не потрібно деталізувати і тлумачити. Щодо затримання, то вони все узгодили,  і на нього згода ВРП не потрібна, однак щодо арешту, на згоді вони все ще наполягають(Читає далі).

2. «Подання про надання згоди на затримання судді, утримання його під вартою чи арештом, вноситься на розгляд ВРП Генеральним прокурором або його заступником» – у даному випадку це буде Генеральний прокурор, його заступник, зокрема й Антикорупційний прокурор. Подання про надання згоди на затримання, утримання під вартою чи арешт судді, ПОВИННО відповідати вимогам, встановленим КПК України, при цьому щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання.
3. Подання повинно бути вмотивованим, містити конкретні факти і докази, що підтверджують вчинення суддею суспільно небезпечного діяння, визначеного КПК України, обґрунтування необхідності такого затримання(утримання).
4. Подання, що не відповідає вимогам цієї статті, Вища Рада правосуддя вмотивованим рішенням повертає Генеральному прокурору або його заступнику.

На перший погляд, усе в порядку. Однак, якщо відкрити Кримінальний Процесуальний Кодекс України, такого процесуального документу як подання, на жаль, не знаходимо. Тобто, коли законодавці приймали цей закон, вони забули внести відповідні зміни до  КПК України.

Уявімо наступну ситуацію: будь-який слідчий або детектив затримує, наприклад, суддю, що ухиляється від відповідальності, і йому потрібно застосувати міру запобіжного заходу. Яким чином слідчий має складати подання, якщо в законі чітко зазначено, що документ має «відповідати вимогам встановленим КПК». Як буде ВРП, отримавши таке подання, визначати відповідність вимогам КПК, якщо вони там відсутні. Тобто, знову маємо йти за принципом аналогії?!

На сьогодні, почавши працювати згідно нового закону,  про цей недолік у законодавстві всі мовчать, зміни ніхто не ініціює, тому що практики такої ще немає. До Вищої ради правосуддя досі ніхто не звернувся з таким поданням про надання згоди на затримання судді або його арешт. Ми побачимо «перших ластівок», коли слідчі чи детективи звернуться до ВРП саме тоді і виникнуть питання.

Звичайно будь-який досвідчений адвокат, що вивчатиме цей закон, скаже: «Шановні, чим передбачений цей процесуальний документ? Звідки ви взагалі його взяли?» Виходячи з цього, це буде підстава визнати незаконними дії як ВРП, так і слідчого, тому що цей процесуальний документ не передбачений діючим КПК.  Слідчий керується в своїй роботі, протягом досудового розслідування, тільки Конституцією, Законом і КПК України, але ці документи повинні відповідати один одному і процесу у цілому.

• Це ж не єдина помилка в законі, які ще недоліки ви вбачаєте?

Недоліки помічаєш у процесі роботи. Так, у законі не передбачено відсторонення членів ВРП, які можуть бути підозрюваними у провадженні або мати відношення до підозрюваного. З іншого боку, якщо відсторонити одного чи двох членів, вони не зможуть голосувати, тому що не буде кворуму.  Ми мали вже схожу практику, коли   нашим підозрюваним був суддя, якого спіймали на хабарі. Один із членів ВРП, якого Генпрокуратура підозрює у шахрайстві, пов’язаний з ним по роботі, розглядав наше клопотання про відсторонення цього судді та брав участь у голосуванні. Це абсурд! Складається враження, що члени ВРП – “святі люди”, які ніколи не вчиняють злочинів.

• У січні стало відомо, що підозрюваний у шахрайстві, член ВРП Гречківський повернувся на роботу, такі дії допустимі?

Із затриманням Гречківського також багато перипетій. ВРЮ(на час, коли ми вперше звернулися щодо нього) відмовилася відсторонити Гречківського від посади. Ми завершили досудове розслідування, повинні були його ознайомлювати з матеріалами, однак, прийшовши  до слідчого, посередник почав створювати враження психічно хворої людини. Наразі чекаємо на результати відповідної експертизи, але це затягування процесу.

Нещодавно ми надіслали  ВРП ще один лист щодо відсторонення Гречківського на період слідства. І знову отримали відмову.

Як судді, які отримують обвинувальний акт, мають його розглядати, знаючи,  що він діючий член ВРП, який буде голосувати у питаннях, пов’язаних із формуванням суддівського корпусу?! І не кожен детектив НАБУ чи слідчий прокуратури або прокурор зуміє витримати такий тиск із боку високопосадовців. Тому,механізм відсторонення, застосування запобіжних заходів, які б зупиняли діяльність таких суддів вкрай важливі. Я розумію, що ми повинні дотримуватися європейських норм, але за скоєння корупційних злочинів в нашій країні, все ж таки, мають бути  більш жорсткі запобіжні заходи та міра покарання.

• Якщо звернутися до міжнародного досвіду функціонування спеціалізованих органів з протидії високопосадовій злочинності, як вони діють у таких випадках?

У більшості розвинутих країн уповноважений не може розглядати справу свого колеги чи підлеглого, брати участь у голосуванні. Це є підставою для відсторонення цієї людини.

• Згідно нового закону, ВРП повинна вживати заходи щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів. А навіщо потрібна суддівська недоторканність?

Суддя здійснює правосуддя. Звичайно, він ухвалює рішення, яке сторонам може бути не до вподоби.  У цьому випадку повинна існувати суддівська недоторканність, щоб сторони не могли зловживати своїми правами. Однак, якщо суддя в барі ображає якусь людину чи створює бійку, то він повинен нести відповідальність на загальних підставах.

Існують такі поняття як буква закону і дух закону. Тому, до будь-якого законопроекту складається пояснювальна записка. Беремо пояснювальну записку щодо закону “Про судоустрій і статус суддів»(читає пункт 3.4. Забезпечення ефективної відповідальності суддів).

«Природа суддівського імунітету при здійсненні правосуддя полягає в забороні притягненні судді до кримінальної відповідальності за його юридичну позицію, викладену в судовому рішенні, оскільки наявність такого унеможливлює незалежність судді та безсторонність.

Водночас суддя має нести кримінальну чи дисциплінарну відповідальність за злочини (наприклад, отримання неправомірної вигоди) та дисциплінарні проступки, що опосередковано можуть впливати на  юридичну позицію судді при здійсненні ним правосуддя.

Законопроектом передбачено, що суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Щодо дій, не пов’язаних із виконанням суддівських функцій, суддя нестиме юридичну відповідальність у загальному порядку.

Водночас у законопроекті передбачено, що суддю може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом без такої згоди, якщо його затримано під час вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину».

Закон складений згідно з європейськими нормами, що, ще тоді, було передбачено законодавцем. Якщо суддя здійснює правосуддя, то він користується цим імунітетом, а якщо суддя вчиняє злочин, то він має нести юридичну відповідальність у загальному порядку.

• Можливо варто створити Антикорупційний суд, як незалежний орган судової гілки? Відповідний законопроект вже зареєстровано у Верховній Раді.

Створити можна, але хто буде формувати суддівський корпус, кого призначати на посади суддів у цій структурі?  Хоча, на мою думку, НАБУ, як новостворений орган із бездоганною репутацією, не зможе себе реалізувати без спеціалізованого суду, маючи  такі ж проблеми, що має прокуратура.

• 16 січня 2017 року ВРП ухвалили публічне звернення щодо порядку затримання судді, утримання його під вартою чи арештом. Це своєрідні поради чи вказівки для слідчого, як застосовувати до суддів запобіжні заходи?

Так, існують закони, нормативні акти, які використовують і судді, і слідчі у своїй роботі. Проте Вища рада правосуддя – орган державної влади, чиї акти не є джерелом права, тому акти ВРП носять більш рекомендаційний характер. Прочитайте це публічне звернення, цей документ містить у собі зовсім не рекомендації, а вказівки як треба керуватися суддям.

Публічне звернення

• Таким чином члени Вищої ради правосуддя наголошують на тому, «хто в домі господар»?

Це своєрідний показник того, що ВРП чинить тиск на суддів.  Якщо читати між рядками, ідея стає зрозумілою. ВРП ніби нагадує суддям, що рада має відношення до формування суддівського корпусу, до їх звільнення і притягнення до відповідальності. Будь-який суддя буде боятися йти всупереч їх позиції. Яка може бути мова про незалежність суддів у своїй роботі, якщо суддя має таке публічне звернення, що є обов’язковим для виконання?

• Тобто, Вища рада правосуддя намагається заповнити публічним зверненням прогалини  законодавства?

У законі не може бути двоякого трактування. З цього висновок, що ВРП таким чином намагається впливати на рішення. Їм буде зручно, коли з ними будуть рахуватися.

Позиція прокурорів така, що ми не боїмося зараз критикувати діяльність Вищої ради правосуддя. Та, на жаль судді, що також керуються законом та підтримують нашу позицію, не готові ухвалювати рішення, розуміючи, якими можуть бути наслідки по відношенню для них. Адже регламент ВРП передбачає, що вони можуть створювати дисциплінарні провадження також щодо суддів з їх власної ініціативи. Як кажуть, що маємо, то маємо. Наша позиція непохитна, і ми боремося.

Навіть, якщо взяти цей випадок із суддею господарського суду. Це був перший раз, коли наш підрозділ затримував суддю вже після вступу закону в силу. Тоді у медіапросторі було багато суперечок, адвокати спекулювали і наголошували на тому, що суддю побили  і змусили взяти гроші. Я власними очима бачила як усе відбувалося, до того ж є відео, що підтверджує повне дотримання процедури нашими працівниками і спротив із боку судді.

Відео з затримання судді Головатюка:

Коли ми звернулися до Печерського районного суду, наша позиція була частково підтримана суддею: вона визнала затримання Головатюка законним і винесла рішення про арешт, але була запропонована у якості альтернативи застава у розмірі не 4 млн грн., 290 тис. грн., після чого ми оскаржили рішення в частині малої застави.

10 лютого відбулося засідання Апеляційного суду м.Києва, за результатами якого частково задоволено апеляційні скарги обох сторін, а  рішення Печерського суду скасовано. Тобто, вже формується практика, яка дозволить усім суддям легко виходити на свободу після затримання, навіть через технічні причини. На мою думку, це рішення стало вирішальним та показало, що суддівська реформа свій іспит не склала. На цьому прикладі можна простежити: відбулася реформа  чи замилювання очей?

• Втрата довіри суспільства до правоохоронних органів і до судової системи пояснюється відсутністю системи покарання?

Я згодна, що, наразі, українське суспільство має повну недовіру до поліції, до прокуратури. Довіра з’являється від кількості справедливих вироків, що виносяться, а не від кількості злочинців, яких затримали чи заарештували. У нас громадська думка ж формується як? – усі погані, усі беруть хабарі, а справи продаються. Звичайно, НАБУ – це орган, який створено не так давно,  і звітності щодо їх діяльності ще не було, тому довіра суспільства до Антикорупційної прокуратури тримається.  Мине час і їх також будуть критикувати, якщо вони не покажуть ефективність своєї діяльності.

Справа у тому, що результати  роботи і НАБУ, і Генеральної прокуратури, залежать не тільки від цих органів досудового розслідування. Наприклад,  зібрана доказова база, матеріали передаються до суду, де доля провадження опиняється в руках судді. І тут, перевірка для судової реформи. Роками реформувалася поліція, прокуратура, а суд, від якого залежить результат усього процесу, ніхто не чіпав.  Через це роками розглядаються, слухаються справи, тому що суддівський корпус – не реформований.

Проблема  щодо недовіри суспільства до правоохоронних органів може бути вирішена тільки винесеними законними вироками у розумні строки. Для цього потрібні: зміни до КПК, вирішення конфлікту інтересів членів ВРП, усунення проблем щодо складання подання до ВРП і отримання згоди на затримання судді, утримання його під вартою чи арештом у максимально стислі строки.

• Кримінальний кодекс України залишається без змін ще з того часу, коли його ухвалювала злочинна влада, у 2012 році. Багато питань виникає до законодавців.

За  роки правління нової влади законодавцями майже нічого не зроблено. Так, у тому, що корупціонери звільняються з-під варти, винні не слідчий або прокурор, а ті, хто прийняли нісенітний КПК зі статтею, що дозволяє хабарникам уникнути запобіжних заходів, сплативши заставу. У результаті, свободу можна купити за гроші.

А суспільство спитає з кого? – звичайно, зі слідчих і прокурорів. А хто спитає з депутатів? Чому вони не полегшують цю процедуру для органів досудового розслідування? Через незацікавленість у боротьбі з корупцією?

А навіщо потрібна депутатська недоторканність, про відміну якої багато говорять, але нічого насправді задля цього не роблять? Питання внесених змін у КПК України, що не дозволяють  притягнути до відповідальності депутата без згоди Верховної Ради, ніхто активно не порушує. Але, ми навіть не можемо проводити негласні слідчі розшукові дії щодо народного депутата (прослуховувати його розмови), щоб зібрати необхідні докази без згоди Верховної Ради України на притягнення його до кримінальної відповідальності. Якщо не змінити законодавство, то новостворений орган, Державне бюро розслідувань, буде мати ті ж самі проблеми.

Не словом, а ділом.  ДБР: мисливці за «білими комірцями»

• При створенні нового органу у суспільства завжди виникає безліч питань щодо необхідності і доцільності його створення. Державне бюро розслідувань буде мати якісь особливі кардинальні підходи до протидії корупції та розслідування злочинів?

Найбільшою перевагою новоствореного органу буде підготовлена команда освічених спеціалістів, кращих фахівців  з багатим досвідом саме у правоохоронній сфері, майстрів своєї справи. Адже, не всі «новачки» витримають навантаження. У Державному бюро розслідувань вже немає часу навчатися, ми повинні одразу демонструвати результат. Виникає багато ситуацій, коли нова «свіжа кров»  у прокуратурі боїться навіть до громадян вийти, бо вони не знають як спілкуватися, як себе поводити. Але ж незадоволені громадяни можуть бути агресивно налаштовані не до конкретного прокурора, а в загальному – до системи. І на жаль, цих молодих людей вже скоро нікому буде і навчати.

Закон України «Про Державне бюро розслідувань». Стаття 10:

Поширена думка, що керівник повинен, перш за все,  бути менеджером, але ці переконання не для  правоохоронної сфери.  Якщо  зараз Державне бюро розслідувань працювало би, тоді  справи щодо трагедії в Княжичах, Кривому Озері, конфлікт Пашинського були  б провадженнями, які розслідувало ДБР. І, я впевнена, що результативність у розслідуваннях була б інша. Гарні лозунги – не завжди гідний результат. Усі звикли до того, що, чим більше критикуєш старі структури і систему, тим більше ти – надія нації, хоча претензії закінчуються тільки галасом.

І ще, треба активно долучати тих спеціалістів, яких навчала наша держава, витрачала кошти з державного бюджету на їх підготовку, використовувати їх професійний досвід, а не набирати «барменів», як це вийшло з поліцейськими.  Звичайно, необхідно здійснювати більш жорсткий відбір: проводити відповідні перевірки, співбесіди.

• Що є для головним для потужності такого органу, як Державне бюро розслідувань: правильна локалізація територіальних представництв, штатний розпис або бюджет, що буде виділений?

Структуру Державного бюро розслідувань буде представляти Центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. Наскільки територіальні органи будуть самостійні у своїй діяльності зараз важко сказати – усе залежить від керівника, його професіоналізму і вміння правильно організувати роботу. Наприклад, перший заступник повинен відповідати за слідство, інший заступник – за оперативні підрозділи. Роботи буде дуже багато.

Гранична чисельність  працівників буде становити 1500 осіб. Я не погоджуюся з набором такої малої кількості спеціалістів, буде велике навантаження. Наприклад, тільки на кінець 2016 року у провадженні слідчих Генеральної прокуратури перебувало майже 45 тисяч кримінальних проваджень, проте, за розширення структури говорити зарано. Тому, коли  запуститься ДБР, тоді можна буде казати чого не вистачає, а що зайве.

• Говорячи про незалежність ДБР, слід під цим розуміти, насамперед, незалежність його саме від політичного впливу…Як буде здійснюватися внутрішня безпека в ДБР?

Якщо звертатися до закону, то забороняється незаконне втручання державних органів, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, політичних партій, громадських об’єднань, інших фізичних або юридичних осіб у діяльність ДБР. При цьому особливо важливими є гарантії процесуальної незалежності слідчого і, звичайно, все залежить від доброчесності кадрів.

Передбачено, що підрозділам внутрішнього контролю надано право проводити оперативно-розшукову діяльність, здійснювати контроль за дотриманням працівниками ДБР правил етичної поведінки, вимог щодо недопущення конфлікту інтересів, проводити перевірки на доброчесність та моніторингу способу їх життя, проводити службові розслідування тощо.

Ще не потрібно забувати і про зовнішню безпеку: для працівників органу, що буде протистояти верхівці влади, необхідна захищеність при дискредитаційних компаніях, чорні піар-кампанії, які будуть розгортатися  проти них. Щоб спіймати злочинців, ми повинні йти попереду технологічного прогресу, мати найкраще технічне забезпечення.

• Активна взаємодія і дружба з вже подібними існуючими організаціями також будуть одними із завдань ДБР?

ДБР покликане розслідувати злочини посадовців найвищого рівня, хоча певне дублювання функцій з іншими органами існує. Щодо службових осіб, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про державну службу», осіб, посади яких віднесено до 1-3 категорії посад державної служби, суддів та працівників правоохоронних органів, крім випадків, коли ці злочини віднесено до підслідності детективів НАБУ; щодо службових осіб НАБУ, САП, крім випадків, коли досудове розслідування цих злочинів віднесено до підслідності детективів підрозділу внутрішнього контролю НАБУ; злочинів проти встановленого порядку несення військової служби, крім злочинів, передбачених ст. 422 КК України.

Відсутність конфліктів між органами – це заслуга  керівників, завжди можна дійти згоди. Але, все ж таки, недосконалість законодавства породжує ці конфлікти.

НАБУ може забрати якусь справу, будь-яке провадження, яке воно вважає пов’язане з корупційним напрямком. На даний час вже сформована певна практика щодо взаємодії : якщо злочин має не чітке розмежування, то ми створюємо спільні групи. А якщо, скажімо, злочин завершується шахрайством, справа потрапляє в руки ГПУ, якщо корупційний злочин –  до НАБУ. Наприклад, організована злочинна група затримана на корупційному злочині. Якщо двадцять членів групи і тільки один епізод корупційного злочину, то немає сенсу це провадження передавати НАБУ.

Узагалі, суперництво буде тільки перешкоджати досягненню спільної мети. Ефективність роботи такого органу як ДБР суттєво підвищиться, якщо воно діятиме в тісній співпраці з іншими правоохоронними органами, громадянами, ЗМІ, які мають сприяти викриттю злочинних діянь, вчинених високопосадовими особами органів державної влади та управлінь.

• Розкажіть про особливості організації конкурсу на посаду директора ДБР. Певні вимоги та складності проведення?

Кандидати на посаду пройшли перевірку великою кількістю тестів, тому конкурс так довго триває. Наразі залишилося пройти спецперевірку, поліграф і остаточну співбесіду. Претендентів на посади директора і перших заступників – 19 осіб. Чекаємо на фінальну стадію.

Відомості про кандидатів можна знайти за посиланням: http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=249126959

• Як ви оцінюєте власні сили у цій битві за посаду Директора Державного бюро розслідувань?

Усі, хто пройшли численні конкурси, вже фаворити. Дійсно, у конкурсі беруть участь кандидати з найвищим рівнем професіоналізму, вони варті керівних посад у новому органі.

Як на мене, саме здобуття якісної освіти, вміння оперувати професійними навичками, порядність і, не менш важливо, стресостійкість – трамплін для високого стрибка. Ці складові забезпечать перемогу.

• Ваш багатий досвід успішного управління в правоохоронних органах – це також великий плюс. Який ви керівник?

Від правильної організації роботи залежить яким буде результат, тому я прихильник «виробництва замкнутого циклу». Обґрунтую: в одному департаменті зосереджено слідство, процесуальне керівництво, представництво і  аналітика. Слідчі і прокурори працюють разом в одному приміщенні, разом розслідують провадження.

Мій принцип роботи – партнерство слідчого, процесуального керівника і оперативного працівника. Якщо ці троє будуть працювати однаково з чітким розподіленням того, хто за що відповідає, буде ефективність і результативність. А якщо прокурор тільки вказівки писатиме слідчому, толку з цього не буде. Також є ще одна перевага такої організації: коли прокурор буде йти до суду, він може чітко відповісти як все відбувалося, створить картину подій, які мали місце.

Вказівки потрібно залишити на крайні випадки, не підтримувати те, що залишилося від «совдепівської» системи: коли прокурор наглядав за слідчим і прописував йому пункти обов’язкові для виконання. Амбіції й емоції, що часто керують нами, необхідно прибирати на верхню полицю і працювати на загальний результат.

• 10 лютого стало відомо, що Апеляційний суд Києва скасував рішення Печерського районного суду про арешт судді столичного Господарського суду Любомира Головатюка за підозрою в одержанні неправомірної вигоди.

Член ради громадського контролю НАБУ, адвокат Роман Маселко висловив обурення на такі підсумки цієї гучної справи на своїй сторінці в Facebook:

А журналіст Олег Новіков створив хронологію подій:

• 22 лютого, після завершення наради, голова ВРП Ігор Бенедисюк повідомив, що Вища Рада Правосуддя не відсторонила від посади члена ради Павла Гречківського, відмовивши у клопотанні заступника генпрокурора зупинити повноваження судді на чотири місяці. Адвокат Петро Бойко наголошує, що справа проти Гречківського була створена навмисно і вимоги Генпрокуратури вважає безпідставними. Рішення Ради правосуддя щодо долі судді-шахрая з боку ВРП викликає обурення і незрозумілість таких дій. «УП» зазначає, що ГПУ практично закінчила розслідування у справі Гречківського, і саме його відсторонення від посади   допомогло б завершити справу.

Таким чином, правові реформи  не надали завершеності системі боротьби з корупцією, а нові закони не врятували  репутацію судової гілки. Українське суспільство чекало на  втілення гучних лозунгів «Робити, а не імітувати», але ветерани корупції продовжують гуляти на свободі.

Катерина Боненко, Ukr.life