ОКСАНА БІЛОЗІР: Українці, переживши події двох Майданів, два роки війни, набагато мудріші, ніж думають політики, які цим козиряють

Спільна мета – незалежна держава, і цю мету ніколи не можна ставити під сумнів.

У весняні, не менш насичені на новини, дні журналісти інтернет-видання Ukr.life проаналізували головні події лютневого місяця разом із народним депутатом ВРУ і золотим голосом української естради, Оксаною Білозір.

Говорили про меркантильність і набожність нашого українського політикуму, гостру проблему блокади Донбасу і розхитане крісло прем’єра, цікаві подробиці з Молитовного сніданку у Вашингтоні та повернення у велику політику.

• Ваш останній зимовий місяць почався з події світового рівня – Молитовного сніданку. Візит до столиці Сполучених Штатів Америки і на додачу запрошення на захід, про яке мріють багато політиків…Які висновки зроблено?

Справді, це дуже важливий захід, який проводиться кожного року у перший четвер лютого. Чим він важливий? По-перше, це велика світська християнська подія, що відбувається у ключовій країні світу, яка є першою у вирішенні глобальних проблем. По-друге, молитовний сніданок відбувається під патронатом Президента Сполучених Штатів Америки. На цей захід запрошені представники понад 100 країн світу. І це велика честь, бути присутньою на цьому загальносвітовому форумі.

Учасники сніданку дискутували про такі важливі речі, як людські цінності, мир і життя, порозуміння і співпереживання,тому для мене було дуже неприємно, напередодні і після молитовного сніданку, спостерігати цілковите ігнорування нашими засобами масової інформації сутнісного змісту цього заходу. Усі новини, в яких висвітлювалась ця непересічна подія, подавалися в саркастичному тоні, зі зміщенням акцентів на фінансову частину, мовляв «хто скільки заплатив, щоб побути поруч з новообраним Президентом Трампом». Це абсолютно безпідставні домисли, бо даний форум є безкоштовним і ніхто із запрошених не сплачував за нього додаткові кошти, крім витрат на проїзд і проживання. Хіба хтось міг зробити благодійний внесок, за власним покликанням.

На мою думку, такі заходи, як молитовний сніданок, сьогодні потрібні як ніколи. У нас в Україні – війна, величезне напруження по всьому світу: відбувається ескалація збройних конфліктів, панує глобальна криза, на фоні якої дискусії про те, за які заслуги присутні отримали запрошення та звідки взяли кошти на подорож до Вашингтону, просто примітивні.

• Тобто ви не бачите меркантильних намірів у візиті деяких українських представників? Українська група була чи не найбільшою…

Такі питання мають бути на 20-му місці в черзі. Звичайно, хотілося би, щоб українські представники більш усвідомлено підходили до молитовного сніданку і мали за мету представлення національних пріоритетів України в світовій глобальній політиці, визначення свого місця в площині людських цінностей.

• Насилу віриться, згадуючи яких ми маємо набожних політиків…

Чому?! Молитовні сніданки відбуваються на високому рівні, українські представники активно беруть участь у їх проведенні. До того ж, після завершення урочистої події, ми поширюємо важливі ідеї, які там обговорюються, серед суспільства, як кажуть «несемо в маси». Так, під час останньої поїздки я детально ознайомилася з системою капеланства в США і з поверненням в Україну виступила ініціатором комплексного законопроекту «Про капеланство».

• Що несе в собі цей проект закону і які перспективи подальшого впровадження його в законодавство України?

Капеланство в Україні з’явилося тоді, коли до нас увірвалася війна. Настрій війни поширився серед українського суспільства, багато людей захворіли цими жахливими подіями. Такої кризи, депресії і страху, що несе війна, раніше не було, тому зараз потрібно розуміти важливу місію капеланства в АТО. Священики почали здійснювати поїздки до українських Збройних сил, тому що у цьому була велика потреба.

Наразі, капеланство врегульовано у військовій сфері наказами  Міністерства оборони України. У парламенті також була ініціатива впровадження капеланства в пенітенціарну систему, адже особам, які вчинили злочини, потрібно очищати душу, змінювати свідомість. Пізніше з’явилися ініціативи запровадження капеланства в сфері медицини, освіти…Проте відповідні законопроекти не набирали голосів. І зрозуміло чому: повинен бути єдиний, цілісний і комплексний підхід.

Тому я вийшла з ініціативою введення капеланства як такого в законодавче поле, щоб вже потім воно могло бути імплементованим у різні сфери: збройні сили, поліцію, медицину, освіту, місцеве самоврядування, соціальні служби. Я впевнилася в тому, що це правильний підхід, після молитовного сніданку в Вашингтоні, де зустрілася з капеланом сенату Баррі Блеком, який детально розповів про своє служіння, функції і обов’язки капелана.

• Яким ви бачите капелана українського парламенту, його функції?

Наприклад, якщо у залі Верховної Ради стався конфлікт, побилися депутати,то до кого вони підуть миритися, щоб збалансувати позицію? Кожна напружена ситуація повинна мати розрядку, для якої потрібен діалог. Звичайно, між двома депутатами, що вчинили бійку, діалог не буде конструктивним. Для цього необхідний посередник – наприклад, капелан, який зможе знімати психологічну напругу між фракціями, вирішувати особисті конфлікти між депутатами. Тільки тоді ми зможемо плідно і конструктивно працювати.

• Наскільки вдалося особисто вам донести реалії української ситуації учасникам Молитовного сніданку в столиці США?

Молитовний сніданок – це важлива політична подія, що носить духовний і філософський характер, адже саме у такий спосіб відбувається вироблення єдиної чіткої позиції з певного важливого питання. Доречно зазначити, що наступного дня після американського молитовного сніданку, у тій самій будівлі проходили національні молитовні сніданки, в тому числі й український, на який, крім дипломатів, нашої делегації, представників діаспори були запрошені і американські сенатори, конгресмени та інші впливові гості. І, якщо на Національному молитовному сніданку США обговорювалися світові проблеми, то на українському вже йшлося виключно про проблеми України, зокрема можливі шляхи завершення війни і відновлення миру на європейському континенті.

• Ви і Павло Унгурян є засновниками парламентського молитовного сніданку в Україні. Коли планується така подія в Україні цього року?

Такий захід плануємо провести 8 червня, за участю впливових представників політикуму з різних країн. Разом з Павлом Унгуряном ми започаткували в Україні цю гарну традицію, що вже давно існувала на європейському просторі. Минулого року ми відсвяткували маленький ювілей – провели 5-й щорічний український молитовний сніданок, і це є свідченням того, що українські депутати готові до загальнонаціонального діалогу на ключові теми, розуміють, що пріоритетом для суспільства є саме цінності, а все інше похідне.

• Напевно саме ідеї соціально-християнської партії (Християнський-Демократичний Союз), яку ви певний час очолювали, дали поштовх для створення такого заходу як Молитовний сніданок в Україні?

За 25 років Незалежності України жодна християнська партія, або партія, яка позиціонувала себе, як християнська, не проходила самостійно в парламент, тому що виборці одразу ставили питання: «А до якої конфесії ви належите?» Тобто, будь-яка християнська партія сприймалася громадськістю як релігійна організація. В інших країнах такі партії базуються на християнській основі, на християнських цінностях, ретранслюють їх на економічне і політичне життя суспільства. У нас же на перший план потрапляє питання конфесії.

Однак, церква не повинна брати безпосередню участь у становленні економіки держави, реалізації реформ, політичній діяльності, бо це суперечить  настанові Христа: «Віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже». Тому потрібні були інші механізми взаємодії Церкви і держави. Будучи у Блоці партій «Наша Україна – Народна самооборона» (де представляла групу ХДС), я вийшла з ініціативою започаткувати нову політичну культуру в українському парламенті – проведення парламентських (національних) Молитовних сніданків. Пізніше з нас, ініціаторів, склався тандем: я, як представник православної гілки християнства, і Павло Унгурян, який представляє протестантську, євангелістську гілку.

• Увага українських ЗМІ була прикута до інформації про розмову Юлії Тимошенко і Дональда Трампа на Молитовному сніданку. Чи дійсно була така розмова? Чому, на вашу думку, ВО «Батьківщина» приховує деталі зустрічі і не розкриває її зміст?

Якщо би був результативний зміст цієї розмови, то вони б вже давно подали інформацію про всі подробиці такої зустрічі. США – це країна демократії, а демократія – це процедура. За рівнем і статусом Президент країни повинен зустрічатися з Президентом іншої країни, а не з представником Парламенту. Такі зустрічі, теоретично, можуть відбутися лише у разі офіційного візиту парламентської делегації, однак згідно протоколу Президент приймає таких гостей у своєму кабінеті, але аж ніяк не в коридорі, чи в приміщенні, де Президент і сам перебуває як запрошена особа, вітається з іншими учасниками заходу і може перекинутися з ними кількома фразами. Тому немає про що казати, багато галасу із нічого.

Мене здивувало інше, що взявши участь в американському молитовному сніданку і, розголосивши про хвилинну зустріч з Трампом, Юлія Тимошенко наступного дня не відвідала традиційний український молитовний сніданок, який організовується Посольством України в США і на якому тема України була ключовою. Тож постає питання: «Навіщо вона взагалі їздила до Вашингтону»?

• У лютому “Батьківщина”, “Самопоміч”, «Свобода», “Воля” і “Депутатський контроль” заявили про створення опозиційного об’єднання і поставили за мету – відставку Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана

Щоб розпочати цю процедуру, їм потрібно спочатку зібрати 150 підписів, як вимагає Регламент. Та навіть якщо уявити, що в нас немає більш важливої проблеми (а їх море!) ніж відставка Уряду, необхідно розуміти, що політична дестабілізація в країні є дуже негативним явищем для перспективи завершення війни на Донбасі.

Потрібно об’єднатися і спільними зусиллями вирішувати як зупинити війну, яка майже кожного дня забирає молоді життя і несе страждання українцям, а не руйнувати роботу державних органів. Переконана, що основна частина тих, хто підписав проект постанови про відставку прем’єра, і близько не були на передовій.

Однак, якщо адекватні аргументи не діють, будь-ласка, згідно процедури збирайте 150 підписів, а якщо їх немає, то навіщо робити заяви, які не можуть втілитися у реальність. Тим більше, що у квітні минає рік повноважень Кабміну, буде звіт Уряду про свою діяльність, яку можна визнати незадовільною. Все інше – це цинічний політичний піар!

• Таким чином розхитують прем’єрське місце, щоб його звільнити для когось іншого?

Воно давно вже розхитане, і ми знаємо хто його розхитав.

• Ви багато років свого життя провели у Львові, досконало знаєте львівських політиків і політикум, якому завжди була притаманна розсудливість і виваженість. Чим поясните останню скандальну активність представників партії “Самопоміч”, зокрема гучні заяви Оксани Сироїд про «причетність» нинішньої влади до трагічних подій на Майдані, організацію «вугільної» блокади Семеном Семенченком, поведінку Єгора Соболєва на Майдані Незалежності у дні вшанування Героїв Небесної Сотні?

Представники Самопомічі, після сміттєвого скандалу у Львові, що негативно вплинув на рейтинг цієї політсили, намагаються повернути до себе увагу суспільства, сподіваючись до виборів знову набрати прихильників. Для цього використали тему блокади, у розпал зими, інтенсивних військових дій на Донбасі та вшанування третьої річниці трагічних подій на Майдані.

З цього ж смислового ряду наміри поставити намети під АП. Парламент має багато ресурсів для того, щоб вирішити питання блокади чи будь-які проблеми іншим шляхом: створити спільну робочу групу, провести міжкомітетські слухання, спільні засідання Парламенту та Уряду. Хто заважав Соболєву і Семенченко запропонувати вирішення проблеми згідно процедури, а не влаштовувати дебош на очах у всього світу, створюючи картинку для російських пропагандистів. До того ж, блокада призводить до певних юридичних наслідків, на які процесуально зобов’язані реагувати Національна поліція та СБУ, а три нардепи, маючи депутатську недоторканність, провокують людей до незаконних дій.

• Ваші депутатські повноваження вступили в силу 17 травня 2016 року. Чому до цього часу ви не набули членства в комітеті?

Це питання, крім мене, стосується ще 25 народних депутатів щодо яких парламентом не розглянуто проекти постанов про обрання нас членами комітетів. На жаль, причина такого штучного затягування полягає у  політичній корупції, яка впливає на розподілення парламентських посад.

Кожна політична сила намагається забезпечити переважну присутність своїх членів в комітеті, тому виникає багато суперечок, особливо коли йде мова про призначення голови комітету. Фракції, які втратили своїх депутатів, зацікавлені у збереженні квотної присутності своїх представників. Наприклад, зараз у 6 чи 7 комітетах обов’язки голів виконують їх перші заступники, а в багатьох комітетах не вистачає членів, щоб зібрати кворум. Як вони тоді можуть ефективно працювати? Це ж нонсенс!

Тому ми і вимагаємо розподілити нас за комітетами, як це і передбачено Регламентом та Законом про статус народного депутата, щоб ми дискутували на комітетах разом з іншими депутатами та розглядали нагальні законопроекти згідно з обраним профілем. Не будучи членами комітетів, ми позбавлені можливості отримати повну інформацію і на пленарних засіданнях можемо побачити тільки те, що на поверхні, оскільки основна дискусія при розгляді законопроектів відбувається саме в комітетах.

• Раніше Ви активно долучалися до законотворчої діяльності з питань: українці за кордоном, гендерна політика, державна політика у сфері культури та мистецтва, соціальні проблеми, зміни до пенсійного законодавства, антикризові закони. Наразі, якою ви бачите свою роль у парламенті та до якого комітету бажаєте долучитися?

В попередньому скликанні я працювала в комітеті у закордонних справах, а на даний час хотіла б долучитися до роботи Комітету з питань європейської інтеграції. Після початку дії Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС у цього комітету дуже багато роботи.

• Чим було викликане ваше бажання після перерви повернутися до великої політики?

Перерва тривала півтора року, з 2012-2014 року. Просто я пізніше зайшла до парламенту восьмого скликання, коли частина депутатів склали повноваження у зв’язку з призначенням на посади в органах державної влади. Я була затверджена З’їздом партії у виборчому списку політичної партії «БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА» під номером 80, в той час як за розрахунками соціологів очікувалося, що до Парламенту пройде 90 осіб списку, а  реально пройшло лише 63 кандидати. Тому, фактично, я повернулася в політику в 2014 році, хоча не була залучена в її активну публічну площину.

• У вашому кабінеті так багато прапорів із підписами та побажаннями наших бійців. Ви займаєтесь благодійною діяльністю для АТО?

Я одна з перших, хто був перемовником по обміну і поверненню українських військових з полону, в який вони потрапили до незаконних збройних формувань так званих ДНР/ЛНР.У співпраці зі Службою безпеки України, іншими волонтерами, нам вдалося провести ряд обмінів і визволити з полону понад 300 українців. Згодом, коли було започатковано формат Мінських угод, перемовинами почали займатися інші люди, ефективність обмінів на жаль значно знизилася.

До речі, однією з вимог блокади на Донбасі, було саме визволення українських полонених, що створює додаткову небезпеку для наших військовополонених і може вплинути на результативність переговорів. Згадайте, як тільки на порядок денний ставилося питання обміну військовополоненими, він завжди блокувався з боку Росії, якій вигідно все, що дестабілізує ситуацію.

• Нещодавно, народний депутат Вікторія Сюмар на своїй сторінці у Facebook зробила публікацію списку нардепів, які літали до Москви протягом двох минулих років війни. Яким чином ви опинилися у цьому ганебному переліку?

Я вже офіційно заявила, що маніпулятивна інформація про те, що протягом 2015-2016 років я відвідувала Москву, не відповідає дійсності. Більше того, останній раз я була в Москві щонайменше понад 10 років тому. У жовтні, 2015 року, я дійсно літала через Мінськ транзитним рейсом до Берліну (фотокопія відповідних відміток паспортного контролю: прибуття в/вибуття з Мінська, прибуття в/вибуття з Берліна – на фото).

• До того ж,у 2015 році я не була народним депутатом України, оскільки набула повноважень народного депутата України лише у травні 2016 року.

Наразі, я вимагаю офіційно спростувати поширену неправдиву інформацію щодо мене та виключити моє ім’я із зазначеної публікації (відповідна телефонна розмова також відбулася). В іншому випадку, буду домагатися спростування у судовому порядку, як від автора публікації, так і від ЗМІ, які свідомо чи не свідомо поширили цю брехливу інформацію.

• Часто можна почути вираз: наша сила – у єдності. Варто було б додати – в духовній єдності. Можливо саме цього не вистачає нашому уряду і парламенту?

Не тільки керівним органам, парламенту чи Уряду, бо сьогодні – там одні люди, а завтра – інші. Потрібно нарешті усвідомити, що влада – це ми, держава – це ми, кожен із нас. І нас має об’єднувати і мотивувати велике бажання побудувати достойну та багату країну. Сьогодні ми потребуємо єдності заради миру і нас, як ніколи, має єднати спільна мета – незалежна держава, і цю мету ніколи не можна ставити під сумнів!

Катерина Боненко, Ukr.life