Московська маячня

Ви не дивитеся московські політичні вистави? І правильно робите. Бо там окрім брехні, нахабства, образ, зневаги до вчорашнього “братнього народу” нічого доброго не почуєте. Вчорашні “брати” із “русского міра”, провокуючи наших сусідів: Польщу, Румунію, Угорщину, висівають у душах і цих народів не тільки таку ж кремлівську ненависть до нас, а й намагаються взяти їх у союзники по розвалу нашої країни.

Кремлю мало окупованому Криму і скривавленого Донбасу – Новоросії, куди вони принесли своїми танками і “градами” стільки смертей, як у Чечні, як у Грузії, у Молдові за останнє двадцятиріччя. Сьогодні з кожної чергової провокації московіти радіють, як злодій, якому вдалося щось украсти і знайти тимчасову схованку для себе і для краденого майна. Телячим радощам нема меж, якщо вони дізнаються раптом, що нас уже не приймають у ЄС, у НАТО, або не надають довгоочікуваної українцями європейської асоціації, безвізового режиму.

У московських душах усіх, наші невдачі – найбільше свято. Телячі радощі розривають їхні груди від ейфорії і щастя, коли вони раптом дізнаються, що польський сейм прийняв закон про геноцид, на який вони черговий раз спровокували наші народи, як і під час Волинської трагедії. За великим і об’єктивним рахунком московіти радіють із того польського закону більше, аніж самі поляки, які необдумано плюнули собі в душу, визнавши недержавний народ, окупований кількома екс-імперіями, героїчним і мужнім народом, який на своїй території боровся за свою волю й незалежність і переміг.

За цим законом виходить, що бездержавний народ влаштував таку страшну різню народові державному, що від того і їм, необдуманим, на якийсь час радість засліпила очі і вбила польський гонор. Хлопці з вилами перемогли польську Армію Крайову, котра постачалася усім необхідним: від зброї до одягу і їжі. Поляки в черговий раз купилися на провокацію Москви.

І тепер ця московська провокація обернулася для московітів святом. Тепер у Кремлі – радість і торжество. Чергова провокація проти двох слов’янських народів – польського і українського відбулася. Слава Кремлю! Слава провокаторам всепланетарного масштабу.

Але ми не про це. Ми не про радість, а про ненависть, яку на своїх телепередачах у будні й свята висівають до нас, українців, кремлівські пропагандисти. Чи не на всіх їхніх телеканалах:ненависть і брехня по відношенню до України, українського народу. При цьому не забуваючи (очевидно, механічно) ще й цинічно, безсоромно освідчуватися до нас, українців, у своїй московській любові. Спочатку плюнуть, а тоді вибачаться.

Нині на московському язику одна тема у різних варіаціях: жидо-бандерівці захопили в Україні владу. Ви тільки вслухайтеся в їхній лексикон, у ці московські передачі ненависті і цинізму без «стида» і сорому Зневаги до усіх нас, українців. Окрім використання вчорашніх назвиськ типу хохлів, укропів, салоїдів, нині вони нас називають київською хунтою, фашистами, жидо-бандерівцями.

Останнім часом термін “жидо-бандерівці” нібито з порядку денного знято. Очевидно, тому, що хтось із них на себе глянув у дзеркало (скажімо, Жириновський, Марков, Рогозін) і подумав: якщо вдивитися в обличчя кремлівських пропагандистів із передач “Вєчєр із В. Соловйовим”, чи “Мєсто встрєчі”, або “Право знати”, то всіх отих соловйових, норкіних , шейніних, кулікових, можна також назвати жидо-власівці. Це ж видно (не по паспорту), а наслідуючи логіку кремлівських глашатаїв, що це стовідсоткові жидо-власівці, агресивно налаштовані проти українського народу. Так. Я не обмовився. У нас, українців, так їх називати є всі підстави – жидо-власівці.

Так от саме цим кремлівським жидо-власівцям хочеться нагадати, що ОУН і УПА, які вони згадують до слова і не до теми, під час Другої Світової війни опинилися між двома найкривавішими диктатурами в історії людства. Українці боролися одразу проти двох окупантів – червоних і коричневих за свою державу, а от зрадники-власівці і компанія: РОА («визвольна» армія Власова і з ним 22 московські генерали-зрадники), РОНА, (Російська визвольна народна армія), Козачий Стан, 15-ть козачих кавалерійських корпусів СС; (Повторюю- п’ятнадцять корпусів московських зрадників під штандартами СС Третього Рейху???!!!); 29-та гренадерська дивізія СС (російська за № 1); 30-та гренадерська дивізія СС; Дивізія «Руссланд»; Російський корпус; Перша російська національна бригада СС «Дружина» воювали проти своєї держави і на чужих територіях, знищуючи корінне населення України, Польщі, Білорусі, Литви, Естонії, Латвії, Молдови. Це кількамільйонна армія московських зрадників, яничарів. Чому норкіни і соловйови з куликовими та кисельовими сьогодні про це мовчать? А ця московська армада при Третьому Рейху за підрахунками фахівців складала майже півторамільйонну московську армію російських квіслінгів. Ця московська армія за кількістю солдат, офіцерів і генералів налічувала трохи менша багнетів, аніж армії Адольфа Гітлера.

Деякі з цих дивізій англійськими і американськими військами навіть не бралися в полон через знущання на окупованих територіях колишніх радянських і не радянських республік. Бо вони, як їхній нинішній герой еРеФії Моторола, розстрілювали американських і англійських полонених граючись. Так звані “охоронні московські корпуси” в окрузі “Москва”(Брянська область), створеній Третім Рейхом, знищували місцеве населення з такою жорстокістю, що гітлерівцям здавалося вони їм у підметки не годяться. Один лише генерал-майор. Б. Камінський, керівник 29 гренадерської дивізії військ СС “РОНА” спалив 24 села і розстріляв понад 10 тисяч чоловік. Ця ж дивізія уславилася і особливо активним придушенням Варшавського повстання. Жорстокість росіян нагадували полякам історичні факти, пов’язані з таким же немилосердям ще одного московського полководця минулих років – Суворова. Нечувана жорстокість цього московського генерала змусила самих гітлерівців розстріляти Камінського. Один із полків цієї дивізії, яким командував якийсь Фролов, знищив близько 10 тисяч варшав’ян. Гітлерівці, дивлячись на криваві руки цих московських катів – квіслінгів, відпочивали.

Варто б московським нинішнім глашатаям згадати і “подвиги” 136-ї дивізії РОА особливого призначення. Це також бойовики подібні до Мотороли, Гіві. Вони зачищали не тільки Білоруські ліси від червоних партизан (німці боялися потикатися в ліси), а й “зачистили” від життя сотні чоловік англо-американського десанту, що висадилися на Західному фронті. Цей десант “доблесними тодішніми “моторолами” був знищений до останнього бійця. Згодом американці і англійці відігралися над цими московськими вояками – їх чи не єдиних у Другій Світовій американці і англійці не брали в полон. Пам’ятаючи властиву московітам жорстокість, союзники відповіли їм взаємністю – усіх “дивізійників” із 136-ї розстрілювали на місці.

А от вояки Української Повстанської Армії (яких у Московії так часто полюбляють називати фашистами тамтешні телевізійні ідеологи під час своїх політичних вистав) воювали не за чужу землю, а захищали свою і геройські вмирали за неї. Вони не були осудженні на відміну від московських колаборантів ніякими судами. Бо це не бандити, а воїни. Бандити не підуть вмирати за ідею. Над УПА (до відома норкіних, соловйових і куликових) майоріло гасло: “За вашу і нашу свободу!” Під цим гаслом ішли в бій поруч з українцями азербайджанські, вірменські, грузинські, татарські, узбецькі, чуваські і єврейський батальйони. Саме ця армія вистояла і боролася як з коричневою, так і з червоною ордою на своїй території аж до 1954-го, а окремі загони і до 1956 року. Чи не за це “великий полководець” за московською ментальністю і духом збирався уже в 1944 році усіх українців виселити на Сибір. Саме про цю армію, українську повстанську, Шарль де Голль в одному із своїх виступів сказав: “Якби у французької армії був такий дух, як в УПА, то німецький чобіт ніколи не топтав би Францію”. А чого варті слова Ернесто Че Гевара про УПА: “Яка армія може похвалитися тим, що ще протягом десяти років по закінченні Другої світової війни могла вести бойові дії без підтримки іззовні? Четники Михайловича в Югославії склали зброю через рік після приходу до влади Тіто. “Зелені брати” у Прибалтиці трималися два роки. Армія Крайова у Польщі – також два роки. УПА виявилася найстійкішою”.

За кілька місяців до смерті російська патріотка-дисидентка Валерія Новодворська, дивлячись на палаючий Майдан, мовила українською: “Герої не вмирають!” А тоді додала: “Знаете, такие были хорошие организации как ОУН-УПА. Они сражались с поляками, сражались с немцами, потом сражались с Советской властью до 56-го года. А потом вся Западная Украина, в том числе и 16-летние хлопчики, отправилась на Колыму”.

Це чи не найприємніші слова на адресу УПА з уст московської дисидентки і чесної патріотки. Може, саме таку концепцію взяти на озброєння московському агітпропу, якщо вже починається зализування власних ран і промахів, щоб по-новому освідчитися у любові до українського народу і схилити голову перед його мужністю, а не сіяти московське паскудство в кожному сусідньому дворі, забувши прибрати своє подвір’я.

Олег Чорногуз, письменник- романіст, сатирик