Некролог про ОПЗ

4000 робітників ОПЗ, вся країна, стали заручниками незрозумілих ігор і підкилимних домовленостей. Хто винен у «вбивстві» успішного підприємства.

Петро Порошенко, Володимир Гройсман, Арсеній Яценюк, їх «бізнес-партнери» та Ігор Білоус. Запам’ятайте ці прізвища, коли будете читати некролог про Одеський припортовий завод.

Саме вони винні у «вбивстві» успішного підприємства. Ні кон’юнктура, ні ціни на газ, ні світові ринки, ні «клятий москаль», а саме ці люди спочатку «зґвалтували», а тепер забивають цвяхи у труну одного з небагатьох якісних державних активів. На очах усього світу, виставляючи країну на посміх.

Це не просто якийсь там завод, а годувальник, якби це пафосно не звучало, який залишає після себе 4000 безробітних громадян. Перед новим роком. У смутку і без надії. Мені дуже б не хотілося бути на їх місці.
Далеко не кожен з них зможе знайти іншу роботу, далеко не кожен з них отримуватиме надалі гідну зарплату, далеко не кожен зможе дивитися спокійно у очі дружини, чоловіка, дітей. Кожен з них має право запустити тарілкою в телевізор під час новорічного привітання президента. Краще взагалі його не вмикати.

Насправді, я не драматизую. Те, що відбувається навколо ОПЗ — це десь те ж саме, як навісити додаткові виплати на «сплячі» ФОПи, звалити тягар «3200» на малий і середній бізнес, намагатися обмежити митний ліміт до 22 євро, і продовжувати домовлятися з олігархами про їх комфортне існування. Тобто, забудьте про новий справедливий суспільний договір, друзі, і приготуйте гаманці. Ви платите сьогодні, завтра, післязавтра і взагалі все життя.
З ОПЗ те ж саме — 4000 людей, загалом вся країна, стали заручниками незрозумілих ігор і підкилимних домовленостей, а заплатить за це ті ж, хто й завжди.

Чому я так в цьому впевнений? Якби вищезгадані особи хотіли продати цей завод, вони б це зробили. Так само як впровадили е-декларації. Так само як націоналізували Приватбанк. Набагато складніше націоналізувати такого «монстра» як «Приват», ніж продати ОПЗ.

І смішно читати прес-релізи Фонду держмайна про те, що через зупинку заводу працівники не постраждають і «всі соціальні зобов’язання будуть виконані». Вони уже постраждали. І не тільки вони, а всі громадяни одночасно програли, коли українська влада дала чіткий сигнал міжнародним інвесторам про те, що приватизації в Україні не буде. Наслідки ще попереду.

Після таких ключових провалів керівники такої установи як ФДМ, найменше, повинні скликати прес-конференцію і пояснити, що відбулося. Ігор Білоус обмежився офіційними повідомленнями з-за спин речників. Так само він вирішив цього року не проводити традиційних підбивань підсумків року із пресою. Його можна зрозуміти: не хоче віддуватися за рішення, які приймаються на Банковій чи на Грушевського.

Повертаючись до нинішньої ситуації з ОПЗ, є кілька поганих новин.
По-перше, рішення Стокгольмського суду, який визнав 250-мільйонний борг заводу перед компанією Ostchem Дмитра Фірташа, і подальше перебування ОПЗ в портфелі держави коштуватиме громадянам України додатково ще 20 млн доларів на рік. І лічильник уже працює півроку.

За нашою інформацією, крім визнаних 193 млн доларів основного боргу і нарахованої пені 58 млн доларів, міжнародний арбітраж додатково зобов’язав Україну сплачувати Фірташу 7,5% річних від загальної заборгованості. З червня 2016 року. Умовно, така плата запроваджується за користування грошима. З нового року ця ставка може бути переглянута, ймовірно, у бік підвищення.
І зовсім дрібничка — міжнародний суд також зобов’язав завод відшкодувати судові витрати компанії Ostchem — 670 тис. євро, та послуги арбітражу — 240 тис. євро.

Отже, тепер ще доведеться слідкувати і за лічильником.
По-друге, дуже дивне рішення — віддати завод в оренду. Про ці плани всі дізналися із розпорядження Кабміну «Про погодження реструктуризації боргу ПАТ «ОПЗ» перед «НАК «Нафтогаз України», але голова Фонду, представляючи цей документ на засіданні уряду, про оренду взагалі не згадує. Якби «Наші гроші» не опублікували відповідне розпорядження, то взагалі б країна про це дізналася уже після свят.

Щодо самої оренди. В Фонді кажуть, що на завод немає покупців через зовнішню кон’юнктуру, а бажаючих орендувати, треба розуміти, буде тьма. Знову ж таки, важко повірити, що хтось з іноземних інвесторів захоче орендувати ОПЗ, вони зацікавлені грати тільки «в довгу». Та й навіщо брати на себе стільки додаткових витрат, яких вимагає запуск заводу?

Кожен новий запуск заводу коштує від 100 до 150 млн грн, а тривалий простій, та ще й взимку, може спричинити пошкодження агрегатів. В такому разі витрати можуть зрости в кілька разів. До того ж, хто готовий вкладати кошти в нове обладнання для орендованого заводу.

Або буде знову якийсь незрозумілий договірняк.
Напередодні стало відомо, що компанія Олександра Ярославського зацікавлена в оренді заводу. Можливо, це ще непоганий варіант. Але… Про зацікавленість у приватизації ОПЗ теж заявляли десятки компаній, проте після оголошення ціни вони втрачали інтерес.

По-третє, на завод можуть повернутися «темні конячки», які будуть поставляти підприємству газ за давальницькою схемою. Як це працює? Така компанія поставляє на завод газ, отримує аміак і карбамід і платить підприємству за переробку сировини в кінцевий продукт. Таким чином, завод в рази знижує виручку.

Найбільше встигла наслідити ту така собі компанія австрійська компанія з українським корінням — Antra. Українська правда раніше уже писала про цей «бізнес-проект», кінцевим бенефіціаром якого був Микола Мартиненко.
По-четверте, завод дешевшає. Влітку завод коштував сотні мільйонів доларів, зараз він міг бути проданий за сотню мільйонів. А далі — ще гірше.

Ймовірно, у цієї влади ще є якісь примарні шанси на успішну приватизацію ОПЗ. Є ще шанс вивести підприємство із стану коми. Інакше державі довго ще доведеться відмивати репутацію перед міжнародними інвесторами. А поява будь-якої «антри» чи іншої «прокладки» — може стати останньою краплею в цій історії.
Дякуємо економічній правді.