Чи має сенс сертифікація вчителів?

Юлія Бараннікова
Cпівзасновниця Центру інноваційної освіти “Про.Світ”

1 лютого Міністерство освіти і науки України завершило реєстрацію вчителів початкових класів для проходження сертифікації. Cертифікація – це інструмент для виявлення 1 000 вчителів-інноваторів та стимулювання їхніх досягнень, проходження якої гарантує вчителю надбавку до зарплати у розмірі 20%.

Процедура передбачає, що двоє експертів-освітян відвідають школу та оцінять професійну майстерність вчителя, а той пройде ЗНО та сформує електронне портфоліо своїх навчальних матеріалів. Фінансується сертифікація як стаття професійного розвитку вчителів, на яку в цьому році передбачено 1,5 мільярдів гривень. Проте чи впливає сертифікація на професійний розвиток вчителя, а тим паче – результати учня, та і чи актуальна вона в Україні взагалі?

Сертифікація та виклики в освіті

У 2018 році Організація з економічної співпраці та співробітництва проаналізувала, як країни-учасники тесту PISA відбирають, розвивають та оцінюють вчителів. Автори кажуть, що результати учня залежать від досвіду вчителя, а поведінка та шкільний клімат – від кількості сертифікованих вчителів, середньої тривалості років роботи та підтримки директора. Та виклики у цих країнах залишаються: вчителів недостатньо, бажаючих стати ними теж. І навіть ті, хто мають таке бажання, часто демонструють нижчі результати з математики та читання, аніж ті, хто обирає інші галузі, що є більш динамічними, менш бюрократичними та високооплачуваними.

Сертифікація має всі шанси перетворитись на винагородження старого формату

Крім цього, економічні дослідження про механізми стимулювання якості в освіті на кшталт сертифікації вчителів чи акредитації навчального закладу говорять про те, що подібні заходи лише зарегульовують сферу і відлякують від неї молодь.

Також дослідники вказують на те, що учні, які навчаються у начебто більш досвідчених чи більш сертифікованих вчителів, не показують кращі результати у навчанні. Окремі приклади говорять про те, що сертифікація може спрацювати для вчителів точних предметів. Але це не той інструмент, за допомого якого можна вибудовувати універсальні політики чи стимулювати інновації.  

Чому саме зараз?

Минулого року я провела дослідження, дізнавшись в українських вчителів про їх ставлення до культури взаємодії у школі. Вдалося зібрати 1656 відповіді.

Основні стримуючі фактори у розвитку школи, на думку вчителів:

– підходи директора до управління;

– рівень бюрократії та непотрібних вимог, конкурсів і всього іншого, що ускладнює роботу вчителя;

– недостатньо комунікації між ключовими зацікавленими сторонами: батьками, учнями, вчителями та директором.

Питання щодо вимог та бюрократії змушує задуматися. Що коли дати людям шанс  виконувати роботу, яку хтось завжди виконуватиме краще, а хтось буде готовим змінюватися? Зрештою, як і в будь-якій сфері.

Чи потрібно сфері, де нині немає достатньо нових вчителів, де існують питання до управлінців, до методів оцінювання успішності учнів, і ряд інших стратегічно важливих моментів, фокусуватися на сертифікації? Мабуть, що ні.

Сертифікація має всі шанси перетворитись на винагородження старого формату, що не вирішує початкових проблем і мало впливає на учня.

Подібні ініціативи мають іти від шкіл, директорів і громад – локально та місцево, а також опиратися на максимально можливу свободу та зменшення контролю від МОН чи управлінь. Це може бути щось на кшталт конкурсу Global Teacher Prize, чи публікації в престижних, нішевих медіаресурсах.

Тільки втілюючи, а не лише декларуючи зменшення ролі держави, можна говорити про формування культури, куди буде активно залучений вчитель та кожен учасник освітнього середовища. Наразі ж важливо оцінити ефективність розпочатої сертифікації на рівні міністерства, а також спонукати принаймні якусь дискусію серед громадського сектору. Разом ми би проаналізували прийняті рішення та знайшли кращі відповіді на виклики.

Джерело: nv.ua